|
1,2014
Дивитися PDF
Скачати PDF (rar)
Тема номера: "Церква та суспільство"
Сторінка редактора
Цю статтю мені довелося переписувати декілька разів. Не тому, що була написана не так, чи були якісь помилки, а тільки тому, що під час підготовки номера події за вікном так швидко та кардинально змінювалися і впливали на підняту тему, що доводилося їх враховувати в підготовлених матеріалах. Тема номера була вибрана редакцією ще до майданіських подій. Але дивно — саме в той час, коли готувалася підбірка «Церква та суспільство», в українському суспільстві сталися неймовірні зміни й вони безпосередньо торкнулися як Церкви, так і християн.
Я і суспільство.
Свій серед чужих, Михайло Черенков
Християнин для суспільства ніколи не був своїм. Але він не може у відповідь жити так, щоб суспільство стало йому чужим. Він не від світу, але він посланий у світ і служить світу для його порятунку й перетворення. Християнин завжди свій серед чужих, чужий серед своїх.
Про це дуже добре сказав Юстин Мученик, відомий також як Юстин Філософ: «Християни не відрізняються від інших людей ні країною, ні мовою, ні життєвими звичаями. Але, мешкаючи в еллінських і варварських містах, де кому випало жити, і дотримуючись звичаїв тих мешканців щодо одягу, їжі та всього іншого, вони виявляють дивовижний і справді неймовірний спосіб життя.
Активна життєва позиція християнина, або Одвічне питання Гамлета, Лідія Вудвуд
Як відомо всім, церква відокремлена від держави. Але кожен християнин знаходиться в суспільстві й бути відокремленим від нього, за словами відомого діяча, не може. Ми живемо, працюємо поряд з іншими людьми, спілкуємось, виховуємо дітей. Відповідно кожен на своєму місці щось повинен робити для розвитку загального добра, тому що християнство покликане перетворювати світ, робити його кращим, гуманнішим, нести йому слово правди. Але чи кожен християнин відчуває свою відповідальність перед Богом за тих, які живуть поряд із ним? Чи він «відокремлення від світу» розуміє як відокремлення від людей? На жаль, часто це так.
Михайло Паночко: "Це не тільки протистояння між політиками, це сутичка правди з неправдою"
Порушуючи тему впливу Церкви на суспільство, неможливо не згадати останніх політичних подій в Україні. Протистояння в українському суспільстві, яке вилилося у явище, назване Майданом, настільки значуще, що його не можна ігнорувати. З самого початку перед християнами постало питання, як їм поводитися у цій ситуації. Відповіді були різні, часто діаметрально протилежні. Свій погляд на майданівські події висловив старший єпископ Церкви ХВЄ України Михайло ПАНОЧКО. Інтерв'ю записане ще наприкінці минулого року. Ще до кривавого лютого, зміни влади, кримського протистояння. Ми не знаємо, як повернеться історія на час, коли цей номер журналу надійде читачеві, бо ситуація змінюється надто стрімко. Але незалежно від ситуації віруючі повинні мати орієнтир на цьому складному політичному роздоріжжі.
Про страусів, Дмитро Довбуш
«Друзья! Заранее прошу прощенья...» — починаю відомими рядками християнського поета Миколи Шалатовського, який вибачається заздалегідь за підняту неприємну і болючу тему. Справа в тому, що я теж збираюся порушити тему незручну, некомфортну для багатьох християн... Друзі, не тому, що це приносить мені задоволення, тішить і надихає. Але тому, що позиція страуса («голову в пісок») щодо складних і неоднозначних питань — у моїй свідомості ніяк не в'яжеться з християнським вченням.
На мою думку, останньою яскравою ілюстрацією безпорадності консервативного протестантського середовища стало мирне, а потім озброєне протистояння на майданах нашої країни.
Бачити людину, Юрій Вавринюк
Поштовхом до написання цієї статті стало бурхливе обговорення у протестантському інтернет-середовищі на початку цього року однієї інформаційної замітки. У ній йшлося про те, що в одній з євангельських церков Москви на різдвяні свята було показано дитячий спектакль. Дуже гострої і навіть обурливої критики ця новина «удостоїлася» тому, що спектакль був не на біблійну чи євангелізаційну тему, а розповідав про хлопчика, «которому, в Рождественскую ночь, во сне, было показано то, каким он был, как он выглядит со стороны сейчас и какое будущее его ждет. Проснувшись, мальчик решил полностью измениться и стать добрым, отзывчивым и любящим сыном и братом...»
«Горючий» камінь, Михайло Юнаковський
Усе велике колись починалося з малого. Якщо, звичайно, це мале хтось колись помітив. Як колишньому шахтареві, мені було цікаво дізнатися, що одного разу дуже давно люди помітили в багатті, біля полін, палаючий камінь. Зацікавлені цим «дивом», вони пошукали ще таких каменів — і знайшли цілі жили, що виходили на поверхню. Ніхто ще нічого не знав про такі поняття як копер, зумпф, квершлаг, бремсберг або маркшейдер. Люди просто помітили горючий камінь, щось зробили, щоб використати його для діла, і... І на тепер це вилилося у величезну окрему галузь промисловості, названу вугільною.
Право вибору на грані свободи, Ольга Міцевська, Кирило Савицький
Часто у стосунках Церкви та суспільства виникають питання, про які наші попередники навіть і подумати не могли. Двадцять перше століття випробовує ці стосунки так званою толерантністю. В останні десятиліття розвинені суспільства активно говорять про «політкоректність» і впроваджують її, змінюючи стандартні формулювання на зовсім незвичні. Не знаю, правда, чи легше стає глухій людині, яку, щоб не образити називають «інакочуючою», але слово «індивід» чи «особа», як на мене, аж ніяк не є адекватним замінником традиційного «чоловік» та «жінка».
Єпископ
Микола СИНЮК: «Церква ХВЄ
була і буде
відкритою
до діалогу»
ЦХВЄУ входить до низки релігійних об'єднань, серед яких Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій, Рада євангельських протестантських церков, Нарада представників християнських церков України, до інших громадських організацій. Служителів Церкви запрошують на засідання, круглі столи, радіо- та телепередачі, присвяченні різним питанням суспільного життя.
Ми звернулися із запитанням до єпископа Миколи СИНЮКА, заступника старшого єпископа ЦХВЄУ.
Рустам ФАТУЛЛАЄВ: «Соціальне служіння — ворота для проповіді Євангелії»
Піднявши тему про вплив Церкви на суспільство, неможливо обминути увагою такий важливий вид служіння, як соціальне: допомога малозабезпеченим, нарко- та алкоголезалежним, праця у місцях позбавлення волі. Про це розповідає завідувач відділу соціального служіння Церкви ХВЄ України, пастор київської церкви «Скинія» Рустам ФАТУЛЛАЄВ.
Яке ж призначення Церкви?, Юрій Вавринюк
Ці фотографії облетіли цілий світ. Вони увійшли у золоту фотоскарбницю новітньої української історії. Вони стали символом київського Майдану. А ще — стали символом практичного християнського милосердя. І коли говорити про вплив церкви на суспільство, неможливо знайти для цього більш значущої та красномовної ілюстрації.
Київський Михайлівський собор під час бойових дій у центрі української столиці перетворився на лікарню. Там, де ще вчора в тиші та благоговінні люди схиляли коліна, сьогодні схиляються лікарі над пораненими.
Комусь це може видатися блюзнірством чи оскверненням святого місця. Аж ніяк! Навпаки, саме такою повинна бути Церква!
Євангелізм і переміна суспільства — уроки великих пробуджень, Джон СТОТТ
Дуже дивним виглядає те, що хтось з послідовників Ісуса Христа взагалі поставив собі питання про свою участь у соціальному житті. Дивно також і те, що виникло саме протиріччя між євангелізмом і соціальною відповідальністю. Очевидний той факт, що у Своєму служінні суспільству Ісус як «ходив... навчаючи та проповідуючи» (Мт.4:23; 9:35), так і «ходив благовістячи і зцілюючи» (Дії10:38). У подальшому «євангелізм та участь в соціальному житті бути тісно пов'язані один з одним протягом усієї історії Церкви... Християни часто брали участь в обох видах діяльності не усвідомлено, не відчуваючи потреби давати визначення тому, що вони робили і чому».
Уже відомо… Михайло ЮНАКОВСЬКИЙ
Під час підготовки до одного церковного заходу я дещо спостеріг, що допомогло мені зробити дуже важливий висновок. Ми робили деякі перестановки в залі, де планували проводити захід. Я керував «процесом», а один із братів був, так би мовити, виконавцем. «Цей стілець, — сказав я йому, — віднеси туди, в кінець залу, і постав там-то». Той узяв стілець і з гідністю поніс його в зазначеному напрямку. «А цей столик, — сказав я йому після повернення, — прибери за ширму сцени». Він взяв столик, і з такою ж гідністю відніс його за ширму.
Корейський феномен
Північну та Південну Корею населяють люди однієї національності, які мають одне коріння, спільну історію, однакову ментальність. Їх лише розділяє кордон, який виник півстоліття тому. В Північній Кореї, за приблизними оцінками, валовий національний продукт становить близько 900 доларів на душу населення, в Південній Кореї — близько 16000 доларів. У чому ж причина такої разючої відмінності? Відповідь проста: в першій комуністична ідеологія забороняє віру в Бога, тому християн майже немає (або вони у глибокому підпіллі), у другій їх налічується до 40% від загальної кількості населення. Неймовірний економічний вибух у Південній Кореї називають «корейським чудом» і однією з ключових причин такого чуда є глибока християнська віра корейців.
«Недобре, щоб бути чоловіку самотнім», Світлана АНДРЕЙЧЕНКО
САМОТНІСТЬ... Що тут скажеш? Особисто я її відчула, ледь народившись. Ночі лякали, а дні нервували... От не мій він був, цей світ, і все тут! Чужий, страхітливий і незрозумілий...
Як я з цим справлялася?
Віктор Ярощук:
Смерті не існує!
Віктор Ярощук — відома людина не тільки на рідній Рівненщині, а й в усій Україні й навіть за її межами. Йому 54 роки, разом із дружиною Тетяною Володимирівною виховали троє синів і п'ятеро дочок. Уже протягом 15 років Віктор Іванович служить пастором у с. Гаї-Сетенські. Та люди більше знають його як народного лікаря.
Він багато разів дивився в очі смертельно хворим людям. А у 50-річному віці самому лікарю довелося зустрітися віч-на-віч зі смертю. Про це та інше Віктор Іванович розповів в інтерв'ю.
Коли ми на операційному столі, Віктор КОТОВСЬКИЙ
Один брат на консультації розповідав… Недалеко від їхнього дому був затишний скверик, де наш брат в хорошу погоду любив посидіти на лавочці. «Розливайку», яка була на шляху, він завжди оминав з помітною гидливістю, прискорюючи крок, але того разу, підходячи до обідраного, брудного павільйончика, раптом відчув дивне бажання туди зайти. Брат, звичайно, стримався, але був немало здивований: «Звідки це в мене? Навіть коли був невіруючим, я не мав пристрасті до спиртного».
Притча про олівець
Перш ніж покласти олівець у коробку Майстер відклав його вбік.
«Є п'ять істин, які ти повинен знати до того, як я відправлю тебе у світ, — сказав Він олівцю. – Завжди пам'ятай про них, і тоді ти станеш найкращим олівцем.
По-перше, ти зможеш зробити багато великих справ, але лише в тому разі, якщо дозволиш Іншому тримати себе в Його руці.
Віктор Боришкевич: «Все моє життя — то дія
Святого Духа»
Розмова з головою Рівненського об`єднання церков ХВЄ єпископом Віктором БОРИШКЕВИЧЕМ
Поетична сторінка. Любов ОМЕЛЬЧУК
Видіння пекла і раю:
10 порад для роздумів, Денис ПОДОРОЖНИЙ
Якось наприкінці вісімдесятих у кіоску «Союздруку» я побачив газету, на першій сторінці якої красувалася фотографія, а під нею підпис: «Нарешті, вчені змогли сфотографувати Царство Небесне!» Ажіотажу з приводу статті у людей було чимало. Але мене це не сильно турбувало, тому що в той рік я вже навернувся до Господа, уже був навчений, що ніякі земні прилади не можуть зафіксувати ні Бога, ні Його Царства. Я знав, що все це підробка. Мене не дивував вогонь в очах людей, які ще недавно називали себе атеїстами, а нині, захлинаючись, ділилися зі своїми колегами гарячою «новиною» про сфотографований рай.
Навіщо молитися, якщо Бог суверенний? Метт Уеймайєр
Розповідають про одне маленьке містечко. Протягом багатьох років у ньому панував «сухий» закон, тож спиртного в ньому не можна було ні купити в магазині, ні замовити в ресторані. Але одного разу один бізнесмен вирішив відкрити в цьому містечку пивну. Її відкриття стурбувало християн місцевої церкви, і вони зібралися на нічну молитву, щоб просити Бога втрутитися в цю справу. Незабаром після тієї нічної молитви в пивну вдарила блискавка — і та згоріла дотла.
Хай живе почуття вини! Філіп ЯНСІ
«Любов — це коли тобі ніколи не доводиться вибачатися», — заявив герой одного з сентиментальних любовних романів 1970-х років. Я ж прийшов до прямо протилежного висновку. Любов — це якраз необхідність вибачатися. Почуття провини, яке вищою мірою недооцінюють, заслуговує нашої вдячності, оскільки тільки ця могутня сила може змусити нас покаятися й примиритися з тими, кому ми заподіяли зло.
|
