Благовісник

 

Благовісник у Фейсбуці
Благовісник
у «Facebook»

 

Останній номер
3,2018
"Сила слова: згоріти чи спопелити "

 

 

 

Журнал "Благовісник", № 101

Читати далі...

Лео Франк: «Спільна проблема слов’янських християн колишнього СРСР і діаспори— відсутність бачення», 23.10.2018

Пресвітер не може виховати вчителів, якщо він сам не має цього дару. Завдання пресвітера — знайти вчителів і залучити їх до цього служіння. Я впевнений, що такі люди є в кожній церкві, просто їм не дають розвиватися. Тут справа в одній концепції, яка, на жаль, не відома слов’янському світу.

 


 

Віталій ЯЦЮК: «Немає нічого важливішого за концентрацію, фокусування на Ісусі Христі», 23.10.2018

У нас немає якихось крайностей, які трапляються в інших областях. Наші церкви не схильні до бунтів і до всього іншого, що їх супроводжує. Можливо, це пов’язано з тим, що брати-попередники були помірковані люди, навчені, розсудливі — і це нам передалося в спадок. Зауважу, що євангельський рух у Західній Україні розпочався на Тернопільщині саме такими розважними братами. Кременець тоді був центром Всепольського союзу євангельських церков.


Церковне зібрання:від бенкету до бенкету, Юрій ВАВРИНЮК

Я дуже часто чую від проповідників, служителів і просто віруючих одну фразу, яка для мене стала черговим християнським штампом. Коли мова заходить за обов’язковість відвідування церков, одним із аргументів є слова: «Людина ж не може їсти лише один-два рази на тиждень, так вона швидко помре. Подібно і християнин не може так рідко духовно харчуватися, один-два рази на тиждень відвідуючи зібрання». Що ж, аргумент, на перший погляд, ніби доречний. Недаремно Слово Боже переповнене притчами та життєвими ілюстраціями, які допомагають зрозуміти складні духовні істини. І порівняння духовного насичення віруючої людини з фізичним правильне та зрозуміле.


 

Молодіжне служіння УЦХВЄ: нові обличчя та нові плани, 23.10.2018

На цьогорічній звітно-виборній конференції Української Церкви Християн Віри Євангельської відбулися кадрові зміни, зокрема обрано нового керівника молодіжного відділу. Богдан Левицький, який багато років очолював це служіння, передав повноваження Іванові Білику. Ми поставили декілька запитань обом служителям щодо їхнього бачення молодіжного служіння в УЦХВЄ.


 

До Бога через «Радянську жінку», Свідчення Людмили КРАВЕЦЬ

Доля знову звела нашу редакцію з друзями із Сарненщини. Цього разу ми презентували в церквах району останній номер журналу та альманах «Осоння» Волинського осередку Спілки християнських письменників України. Відвідали Чабель, Вири, Чемерне, Малі Цепцевичі, Сарни, Тинне та Ясногірку. А неподалік від Сарн, у с. Катеринівка, ми мали нагоду познайомитися з Людмилою Григорівною Кравець — людиною непростої долі. До вашої уваги розповідь про її навернення до Бога, записана зі слів Людмили.


Релігія чи стосунки з Богом? Микола СИНЮК
Десь 5-7 років тому відбулася зустріч служителів у м. Кишиневі. Це була річниця діяльності церкви ХВЄ Молдови. Брат Віктор Павловський згадував непрості часи становлення братерства Молдови. Поїздки, зустрічі, взаємні вибачення й ще багато-багато інших справ, результатом яких стало об’єднання церков в одне братство. Під час дискусії з питань єдності й співпраці я поставив питання єпископу Петрові Борщу: «З чого ви розпочали б працю з об’єднання церков в одне братерство, коли б довелося починати заново, повернувшись на 20 років назад?» Його відповідь я пам’ятаю до сьогодні: «Я розпочав би з налагодження особистих стосунків зі служителями…»

Бог, Який бореться з Богом, Ольга МІЦЕВСЬКА

Стосунки з людьми будувати нелегко. Але принципи побудови стосунків людей із Богом схожі з принципами побудови стосунків із людьми. Проте в стосунках із людьми ми бачимо того, із ким спілкуємося, — сприймаємо його емоційні та вербальні реакції на наші слова та дії. У стосунках із Богом по-іншому — ми можемо, опираючись на свої знання чи відчуття, тільки уявляти, що думає про нас Бог. Проте ми не завжди знаємо достеменно, чи правильно зрозуміли Бога.

Дружба з Богом, Дмитро ДОВБУШ

Якось я їхав маршруткою на християнський молодіжний з’їзд. Від зупинки потрібно було йти ще певну відстань. І раптом згадав, що забув зайти в аптеку, щоб купити пластир для натертої взуттям ноги. А з’їзд — за містом! «Це ж тепер цілий день потрібно буде мучитися» — промайнуло в голові… У цей самий момент очі опустилися на стежку, і по шкірі побігли мурахи: прямо переді мною на землі лежав… пластир! У голові, скажу вам, пронісся цілий рій думок — я вже й очі протирав, і розглядався на всі боки. Та ні — і з вигляду, і на дотик справжній пластир, чистий, запечатаний. Як це можливо?!

 
Українська християнська поезія Місія "Голос надії"