Благовісник

 

Благовісник у Фейсбуці
Благовісник
у «Facebook»

 

Останній номер
4,2021
«Води великі не можуть згасити кохання»

 

 

 

Шановні читачі!

Ми щиро вдячні Вам за молитовну та матеріальну підтримку нашого журналу, за Ваші листи з відгуками, порадами і коментарями. Сподіваємося, що наша праця була корисною для Вас і хочемо спілкуватися з Вами на сторінках нашого видання й у наступному році.

У 2022 році сума мінімального пожертвування на журнал становитиме 360 грн. у рік.

Підтримайте нас, моліться за нас!

До нових зустрічей у 2022 році!

Більш детально ТУТ

 

УВАГА! ЗМІНИВСЯ БАНКІВСЬКИЙ РАХУНОК

Розрахунковий рахунок
UA 03 305299 00000 2600 5010810824,
код 23253886
у Приватбанку м. Луцька
Отримувач: РХЖ Благовісни
Призначення платежу: "Добровільні пожертви"

 

Журнал "Благовісник", 4,2021

Читати далі...



Євгенія Паночко: «Для мене найбільша романтика —
коли ми вечеряємо разом…»

Зазвичай із нагоди ювілею ми беремо інтерв’ю в самого ювіляра. Але цього разу, із огляду на тему номера, вирішили поспілкуватися не з винуватцем торжества, а з його дружиною. Цей ювіляр — Михайло Паночко, якому 12 листопада цього року виповнилося 70 років. Від імені всього колективу редакції щиро вітаємо Михайла Степановича з цим святом! Проте розмовляємо з Євгенією Ярославівною Паночко.

 

Анатолій та Ольга Козачки: «Служителями ми стали разом»
Розмова з подружжям Ольги та Анатолія Козачків. Брата Анатолія знають, мабуть, усі — перший заступник старшого єпископа, посвячений служитель, який бував у багатьох церквах України. А про Ольгу більшість із нас знає лише те, що вона дружина свого знаменитого чоловіка. Але сьогодні ми маємо змогу познайомитися ближче з цією родиною, яка цього року відсвяткувала 25-річчя подружнього життя. Вони разом виховали чотирьох дітей — двох доньок і двох синів.

 

Кохання духовне і тілесне, Юрій Вавринюк
Двадцять років тому наш журнал присвятив один із номерів цікавій та делікатній темі — «Християнська сім’я». І як про один із її аспектів ми говорили про високе почуття кохання. Після виходу журналу до редакції надійшов лист від читача. Анонімний. Але із зазначенням церкви, яку відвідував. Церква велика, кількатисячна. Лист розпочинався розповіддю про невеликий ажіотаж у церкві з приводу цього номера журналу. Читач пише, що його здивувало те, що багато хто з його знайомих шукали саме цей номер. Це його зацікавило — і він вирішив також ознайомитися з часописом: що ж там такого пишуть.

 

Чудодійний рецепт довголіття, Геннадій Андросов

Степану Григоровичу Федьку — першому старшому пресвітеру церков ХВЄ Чернігівщини 20 жовтня 2021 року виповнилося 90 років. Щоб зустрітися з ним, у неділю 7 листопада я прибув разом із діючим старшим пресвітером церков області Віталієм Гавулою до міста Ніжин. Там нас зустрів у домі молитви молодий пастор Сергій і сам Степан Григорович. Ми брали участь у ранковому зібранні місцевої церкви. Після служіння я мав час для розмови зі Степаном Григоровичем. Він відразу попередив мене, що збирається їхати на відвідини старенької немічної сестри, тому не буде зі мною довго розмовляти.

 

Не бійся!
Останні два роки ми живемо в стресовій ситуації. Страшна та смертельна хвороба, і не знаємо, як її лікувати та як правильно від неї вберегтися. Карантин та серйозні обмеження в пересуванні. Спад економіки та втрата роботи. І до всіх тих проблем додається неоднозначна реакція щодо вакцинації, яку не всі визнають… І якщо подивитися на рік, який закінчується, на настрої та стан людей, то не буде помилкою, коли скажу, що цей рік можна охарактеризувати одним словом — «страх».

 

Представлясмо область.
Старший пресвітер об’єднання церков УЦХВЄ Черкаської області Віталій МАЛИШЕВСЬКИЙ: «Місіонерство на Черкащині відіграє ключову роль»

Є проекти з відкриття нових церков, є бажання мати церкви в районних центрах, але проблема — у служителях. Тими силами, що є, розвиватися складно. Коли немає кому поселитися в новому населеному пункті, і ми тільки час від часу приїжджаємо — то це має дуже слабкий ефект. Є села, де благовістимо, але закріпитися не можемо. Тож працюємо в міру можливості.

 

Місія, що розпочалася з кожуха, Іван БІЛИК
То був такий час, коли місіонери за покликом Божим виїжджали на різні точки. Господь це робив через всякі обставини: хтось десь служив, з кимось познайомився — і вони кликали до себе. Сформувалася група для місіонерської праці в Нижньогородській області. Туди вже звершили кілька поїздок Аркадій Олеш і Сергій Ярута. Вони були там у грудні 1990 року, а потім поїхали туди на Різдвяні свята. І не врахували, що зима в Росії не така, як в Україні. Тому взяли ніби й теплий одяг, але в Росії зими холодніші. А та зима була ще й дуже холодна — понад 30 градусів морозу.

 

Є багато способів, які можуть оновити стосунки, підігріти емоції. Шукайте гарні слова один для одного, робіть компліменти. Якщо лексикон бідний, то сядьте лицем до лиця, розгорніть Пісню над піснями й читайте один одному слова молодого та молодої.

Володимир БРИЧКА

Українська християнська поезія Місія "Голос надії"