Благовісник

Сторінки історії

Євангелізм і переміна суспільства — уроки великих пробуджень

Дуже дивним виглядає те, що хтось з послідовників Ісуса Христа взагалі поставив собі питання про свою участь у соціальному житті. Дивно також і те, що виникло саме протиріччя між євангелізмом і соціальною відповідальністю. Очевидний той факт, що у Своєму служінні суспільству Ісус як «ходив... навчаючи та проповідуючи» (Мт.4:23; 9:35), так і «ходив благовістячи і зцілюючи» (Дії10:38). У подальшому «євангелізм та участь в соціальному житті бути тісно пов'язані один з одним протягом усієї історії Церкви... Християни часто брали участь в обох видах діяльності не усвідомлено, не відчуваючи потреби давати визначення тому, що вони робили і чому».

В Європі та Америці XVIII століття ми знаходимо дивовижні приклади цього. Євангельське пробудження, яке зворушило обидва континенти, було пов'язане не лише з проповіддю Євангелії і наверненням грішників до Христа, але й також привело до великого поширення філантропії (людинолюбства) й сильно вплинуло на суспільства по обидва боки Атлантики. Найбільш вражаючою фігурою є Джон Веслі. Він передусім відомий як мандрівний євангеліст і проповідник. Він дійсно цим і займався. Але Євангелія, яку він проповіду­вав, надихала людей вирішувати соціальні проблеми в ім'я Христа. Історики стверджують, що завдяки впливу Веслі Англія змогла уникнути жахів кривавої революції, схожої на революцію у Франції.

Зміни, що відбулись у Британії в той період, документально викладені в чудовій книзі Д. Веслі Бреді «Англія до та після Веслі», яка містить підзаголовок «Євангельське пробудження і соціальна реформа». Дослідження автора привело його до висновку, що «істинною турботливою матір'ю духу і характеру цінностей, які створювали й підтримували вільні постанови у всьому англомовному світі, а насправді моральним «водорозділом» історії англосаксів було дуже зневажуване й часто висміяне Євангельське пробудження».

Бреді описав «жахливу жорстокість, яка процвітала у XVIII столітті» і характеризувалася «збоченими знущаннями над тваринами ради спортивних забав, сильним захопленням алкоголем, нелюдською торгівлею африканськими неграми, викраданням співвітчизників для експорту та продажу як рабсили, смертністю дітей в округах, повальним захопленням азартними іграми, жорстокістю тюремної системи, зростаючим переважанням беззаконня, упереджень та розпутства; політичним хабарництвом і корупцією, невіглаством і грубістю проповіді, поверхневими домаганнями деїзму, зверхністю та зміщенням устоїв на різних рівнях Церкви та держави. Такі прояви дають право заявляти, що британці в той час були так само дуже деградовані й розпущені, як і будь-які інші нації в християнському світі».

Але потім все стало змінюватися. У XIX столітті рабство й работоргівля були відмінені, система тюрем була гуманізована, умови праці на заводах і шахтах були покращені, навчання стало доступним і для нижчих прошарків населення, з'явилися профсоюзи й т. ін. «Звідки ж виникла тоді ця пресловута людяність? Ця спрага соціальної справедливості та чутливість до прогріхів людини? Є лише одна відповідь згідно з упертою історичною правдою, і походить вона з нової соціальної свідомості. І якщо, припустимо, ця свідомість була нащадком більше ніж одного прародителя, однак вона була виплекана євангельським пробудженням живого практичного християнства — пробудженням, яке осяяло центральні постулати етики Нового Заповіту, зробило реальністю батьківство Бога і братерство людини, вказавши на перевагу особистості над власністю і спрямувавши серце, душу та розум на встановлення Царства праведності на землі».

Євангельське пробудження «зробило більше в перетворенні морального характеру всього населення, ніж будь-який інший рух в історії Англії». Оскільки Веслі був як проповідником Євангелії, так і пророком соціальної справедливості, то він був і людиною, «яка повернула душу нації».

Євангельські лідери наступного покоління були з однаковим ентузіазмом посвячені проповіді Євангелії та соціальній діяльності. Найвідоміші серед них — Гренвіл Шарп, Томас Кларксон, Джеймс Стефен, Захарій Маколі, Чарльз Грант, Джон Шор (лорд Тейнмаус), Томас Бебінгтон, Генрі Торнтон і, звичайно ж, провідна особистість Вільям Вілберфорс. Оскільки декілька з них жили в Клефемі (на той час селі за три милі на південь від Лондона) і належали до місцевої церкви Клефема, яку очолював Джон Венн, один із них, вони стали відомі як «секта Клефема», хоча в парламенті та в пресі їх глузливо називали «святими».

Уперше їх об'єднала турбота за становище африканських рабів. За три дні до своєї смерті в 1791 році Джон Веслі написав Вілберфорсу, підбадьорюючи його, що Бог підвищив його для звершення Свого «славного діяння», і попереджав про небезпеку впасти в задоволення багатством. Завдяки «секті Клефема» було організовано перше поселення звільнених рабів в Сьєрра-Леоне (1787), відмінено работоргівлю (1807), розпочато реєстрацію колоній рабів (1820), що стало кінцем контрабанди рабів і зрештою привело до їхнього звільнення (1833). «Святі» були насправді багатими аристократами, які хоча й мирилися з певними соціальними проблемами свого часу, та були напрочуд щедрі у своєму людинолюбстві, а спектр їхньої турботливості був просто вражаючим. Окрім вирішення проблеми рабства, вони брали участь у вирішенні таких питань, як реформа кримінального кодексу й парламенту, доступна освіта (недільні школи, брошури та видання газети «Християнський оглядач»), обов'язки Англії щодо її колоній, особливо до Індії, розповсюдження Євангелії (вони сприяли заснуванню Англійського біблійного товариства і Церковного місіонерського товариства) і впровадження трудового законодавства на фабриках. Вони також виступали проти дуелей, азартних ігор, п'янства, аморальності та жорстокості спортивних забав із тваринами. І в усьому їх спрямовувала та мотивувала сильна євангельська віра. Ернст Маршал Хаузе так написав про них: «Ця група друзів із Клефема була нерозривною кожного з них один з одним, відзначалася дивовижною близькістю стосунків та солідарністю. Вони планували і працювали як комітет, який ніколи не розпускався. В особняках Клефема вони збиралися за покликом спільного імпульсу на названі ними самими «ради за зачиненими дверима», де вони обговорювали несправедливість та беззаконня, що були соромом для їхньої країни, а також битви, які потрібно було провести, щоб встановити праведність. А потім, в парламенті й поза його стінами вони діяли як одне тіло, довіряючи кожному роботу, яку він зможе виконати найкраще, щоб їхні спільні принципи були встановлені, а загальні цілі — реалізовані».

У біографії Вілберфорса Реджинальд Коупленд справедливо прокоментував: «Це братство християн-політиків було справді унікальним феноменом. У суспільному житті Британії ніколи ще не було нічого подібного».

Ентоні Ешлі Купер був обраний в англійський парламент у 1826 році у віці 25 років. Спочатку в палаті общин, а потім в палаті лордів, як сьомий граф Шефтсбері, він послідовно цікавився становищем божевільних у країні, дітьми, які працюють на заводах та млинах, «хлопчиками-верхолазами» чи сажотрусами, працею жінок та дітей в шахтах, дітьми з бідних районів, понад 3 тис. з яких лише в Лондоні були бездомними і понад 1 млн з яких не мали освіти.

Георгіна Беттискомб, яка написала його біографію, часто критикувала його діяльність, але завершила оповідь про його життя щедрими похвалами: «Жодна людина не зробила більшого для того, щоб зменшити людське горе і збільшити кількість людей в категорії щасливих». І він сам зміг підтвердити, що «найпотужніший філантропічний рух нашого століття народився завдяки євангельським християнам».

Схожу історію можна розповісти і про Сполучені Штати XIX століття. Участь у соціальному житті була як дитям євангельської віри, так і сестрою-близнючкою євангелізму. Це чітко прослідковується в житті Чарльза Д. Фіннея, який більш відомий як адвокат, що став євангелістом і автором книги «Лекції про релігійне пробудження» (1835). Через його проповіді величезна кількість людей повірила в Христа. Менш відома та частина його життя, у якій він турбувався про «реформи» не менш, ніж про «пробудження». Він був переконаний, що Євангелія «звільняє потужну силу для соціальних реформ» і що байдужість церкви до соціальних реформ ображає Святого Духа і перешкоджає пробудженню. Вражає заява Фіннея в його 23-ій лекції про пробудження, що «великою справою Церкви є реформація світу… Церква Христа була первоначально сформована як тіло реформаторів. Віросповідання християнства включає в себе безпосередньо віросповідання і фактично клятву зробити все можливе для всезагальної реформації світу».

Не дивує той факт, що через євангелізм Фіннея Бог підняв «армію молодих християн, яка стала частиною руху реформації його часу». Зокрема, «ряди руху, що виступає проти рабства, формувалися переважно з навернених у віру в Христа після проповідей Фіннея». Головним у цьому русі був Теодор Уельд, який все своє життя присвятив боротьбі проти рабства. Він став християнином завдяки служінню Фіннея і працював певний час його помічником. Але той Уельд не став американським еквівалентом Вілберфорса, оскільки не був членом парламенту. Фактично, заворушення в Америці щодо відміни рабства досягли позитивних результатів не стільки завдяки героям реформ, скільки завдяки численним невідомим людям, спонукуваним імпульсом релігійного характеру і євангельського духу, який і почав Велике Пробудження в 1830 році».

XIX століття знаменне великим поширенням діяльності християнських місій. І неможливо уявити, щоб місіонери займалися винятково проповіддю Євангелії, а їхня соціальна участь зводилася лише до першої допомоги та підбадьорення і завершувалася ігноруванням розвитку і соціально-політичної діяльності. Я сумніваюся, що ці обмеження були будь-коли дотримані на практиці. Американський місіолог доктор Р. Пірс Бівер писав: «Соціальна діяльність в місії прослідковується ще з часів апостолів… Соціальна турбота ніколи не обмежувалася лише підбадьоренням. Мандрівний місіонер завжди носив з собою аптечку, нове найкраще насіння чи саджанці, і водив із собою найкращих домашніх тварин. Невіус започаткував сучасну садову промисловість у Шантунгу. Місіонери Базеля здійснили революцію в економіці Гани, запропонувавши сім'ям та окремим людям вирощувати каву й какао на своїй землі. Джеймс Мак-Кін змінив життя північного Таїланду, допомігши людям позбутися трьох головних проклять країни — віспи, малярії та прокази. Колодязі та чиста вода з'явилися також завдяки місіонерам. У XIX столітті велику увагу приділяли організації промислових шкіл, що повело за собою заснування нових підприємств. Крім того, місіонери завжди ставали на захист місцевих жителів і виступали проти експлуатації та несправедливості з боку влади і комерційних компаній... Місіонери зіграли головну роль у відміні примусової праці в Конго. Вони виступали проти ущемлення темношкірих в південних тихоокеанських країнах. Вони ревно боролися за права людини в боротьбі проти розповсюдження опію, жорстокого звичаю зв'язування ніг та залишення напризволяще маленьких дівчаток у Китаї. Вони розв'язували війни проти спалювання вдів, вбивства немовлят і храмової проституції в Індії, але найбільша їхня заслуга в тому, що вони розбили соціальне та економічне рабство кастової системи для некастових людей та людей нижчого класу».

Джон СТОТТ
З книги «Нові проблеми сучасних християн»

"Благовісник", 1,2014