Благовісник

Віра та життя

«Недобре, щоб бути чоловіку самотнім»

«Людина закута в свою самотність і засуджена до смерті».
Л.Н. Толстой

САМОТНІСТЬ... Що тут скажеш? Особисто я її відчула, ледь народившись. Ночі лякали, а дні нервували... От не мій він був, цей світ, і все тут! Чужий, страхітливий і незрозумілий...

Як я з цим справлялася?

Спочатку все було не так вже й складно. Ночами я забиралася в ліжко до своєї бабусі, міцно намотувала на вказівний палець її довге волосся — і тільки так могла заснути, чатуючи, щоб вона від мене нікуди не втекла! Як вона потім виплутувалася — було загадкою. Їсти на самоті мені теж ніколи не подобалося, і терпляча бабуся частенько годувала мене з ложечки... до класу 3-го, не менше. Мама завжди працювала, а бабуся цілодобово була в рабстві моїх розпоряджень.

Але діло було, звичайно, не в моїй примхливості, а в тому, що, одержавши чергову порцію любові та уваги, я переставала відчувати самотність.

Однак, трохи подорослішавши, я зрозуміла, що уважної любові, добутої способом «вампіризму» від бабусі, мені вже мало... Захотілося ще й любові суспільства. Але, на жаль, у всіх інших людей мої страхи й шкідливості аж ніяк не викликали бажання мене любити й леліяти. Вони самі не в тім'я биті й шукали того ж, що я. Компанію собі я знаходила завжди, а от безкорисливу, безумовну любов і розуміння — ні. Уже до 16 років я кожною своєю молекулою була просякнута ненавистю й бажанням ізолюватися від мерзенного товариства десь на Місяці! Брехливої та хиткої людської любові більше не хотілося... Ось тоді я й прийшла до Бога. Злетіла навіть вище Місяця, чого вже!

У психології зараз модно закохувати людей самих в себе. Думаю, так людство намагається впоратися саме з проблемою самотності. Напевно, в цьому щось є. Зілбург недарма писав, що в основі самотності лежить тріада — нарцисизм, манія величі та ворожість.

Але що в результаті? Чим більше в суспільстві налаштовані любити самих себе, тим менше шансів від цього суспільства отримати любов! І клоновані укріплені міста з назвою «Самотність» перенаселяються все більше та більше. Хтось навіть пристосовується в них до життя, замінюючи людське суспільство улюбленою справою, хобі чи вихованцем...

Чи шлюб вибавляє від самотності? Якщо судити по цитаті Зілбурга, то не зовсім. Навіть дуже любляче подружжя час від часу завдає ТАКИ-И-ИХ нищівних ударів по манії величі один одного! Що вже казати про ті пари, у яких любов охолола...

Чи вибавляє нас Бог від цього? Звичайно! Але тільки не через роздування нашого ЕГО! Тому навіть великі мужі Божі частенько самотність переживали.

І де ж вихід?

Для себе особисто я його знайшла...

Але навряд чи він сподобається всім. Ні, не в тім, щоб жити, ТІЛЬКИ віддаючи любов іншим (хоча якщо вона до них є, то й віддавати її не важко).

А в тому, щоб змиритися... з неприємним! Чому всякого дискомфортного почуття треба неодмінно позбутися? Чому будь-який біль треба вгасити? Чому з кожної ямки треба обов'язково зробити гірку? Адже і в неприємному є стільки корисного для нашої душі!

Відчуваю самотність і нерозуміння? Славно! Це ж чудове нагадування моїй душі, що в цьому світі я лише на певний час! І як по-особливому приємно в такі хвилини відчути дотик любові Божої. Остогиднули люди навколо? Чудово! Щонайкращий привід замкнутися в таємній кімнаті й згадати оточуючих «злиднів» у заступницькій молитві! Відчуваю загрозу від когось? Ах! Мої найкращі вчинки віри були здійснені саме в такі складні моменти! У благодатні часи я б ніколи на них не зважилася.

Я потрапила в засідку й оточена з усіх боків безвихідними обставинами? Ура! Значить, прийшов час побачити чергове чудо Боже своїми очима!

Якби ми тільки частіше розплющували очі нашої віри... То знали б, як багато тих, хто з нами! Хто нас уважно любить і все розуміє...

«А слуга Божого чоловіка встав рано і вийшов, аж ось військо оточує місто, і коні, і колісниці! І сказав його слуга до нього: Ох, пане мій, що будемо робити? А той відказав: Не бійся, бо ті, що з нами, численніші від тих, що з ними. І молився Єлисей і говорив: Господи, розкрий йому очі, і нехай він побачить! І відкрив Господь очі того слуги, і він побачив, аж ось гора повна коней та огняних колісниць навколо Єлисея!..» (2Цар.6:15-17).

Ну, а навіщо нам все-таки треба суспільство людей і спілкування з ними — окрема тема. Вельми важлива.

Світлана АНДРЕЙЧЕНКО

"Благовісник", 1,2014