Приборкання «геєни вогненної»

У квітні в північній частині Житомирської області близько тижня тривали лісові пожежі, які знищили десятки гектарів лісів і полів, а також майже сотню житлових будинків. Згоріли села Магдин та Личмани, а також Рудня, Дівошина й Семена Овруцького району. Люди лишилися практично без нічого.

21 квітня, на третій день Пасхи, християни віри євангельської побували з візитом у Магдині й Личманах — селах, які постраждали найбільше. Єпископ Володимир Бричка ділиться враженнями із побаченого: «Інакше як «геєна вогненна» й не назвеш. Села вщент спалені вогнем. Але найперше, ще до прибуття на місце події, я вкотре був дуже здивований тим, що наші односельці, почувши про погорілі села та про клич допомоги, миттєво й так щедро відгукнулися на потребу. Я лише написав у групу Viber нашої церкви та в групу оголошень нашого села, як люди всіма можливими способами — кіньми, мотоблоками, машинами — стали везти тюки сіна (цього найбільше просили погорільці).

За годину ми завантажили велику фуру тюками сіна, бус, мабуть, двома тоннами різних господарських речей, інструментами, сокирами, лопатами, посудом, газовими балонами й плитами та іншими речами. Багато односельчан приносили пожертви на заправку транспорту — і ми з групою братів нашої Церкви відвезли все туди».

У Магдині після пожежі мешканці села понад тиждень жили в нашвидкуруч викопаних землянках. Тому гуманітарну допомогу з Києва — три будівельні вагончики, інструменти та будматеріали — зустрічали зі сльозами на очах (30 квітня).

Зібрали гуманітарний вантаж та організували доставку служителі нової київської церкви УЦХВЄ «Альфа», до яких приєдналися друзі-підприємці та просто небайдужі кияни.

«Ще до вчорашнього ранку я лише мріяв доставити в погоріле село хоча б один обладнаний для житла вагончик, — розповідає служитель церкви, директор Департаменту соціального служіння УЦХВЄ В’ячеслав Когут. — Зранку за кавою зустрілися з одним братом-підприємцем, розговорилися — біда в людей. Він, довго не роздумуючи, запросив на своє будівельне підприємство: «Є вікна, двері, цемент…» Підійшов ще один забудовник, каже: «Я даю укомплектований для житла вагончик». Інший: «А я виділю маніпулятор (транспорт для розвантаження — ред.)». Ще один пожертвував два вагончики. Хтось із братів закупив руберойд, мінвату та інші будматеріали. Члени київської церкви «Філадельфія» зібрали спальні мішки, а нашої — дитячі іграшки, теплі речі, та продуктові набори».

Щоб перевезти вантаж треба було винайняти фуру, коли ж зідзвонилися з господарем компанії-перевізника й він дізнався, для чого вантажівка, виділив її безкоштовно. Бог прихиляв серця й інших людей. Відтак уже о п’ятій ранку наступного дня, 30 квітня, на Житомирщину вирушило шість автомобілів.

«Коли ми прибули на місце, помітили завезене сіно для худоби, днями у селі побували брати з Рівненщини під керівництвом єпископа Володимира Брички. Загалом же картина — на словах не передати!.. Нагадує апокаліпсис — все обвуглене, — продовжує свою розповідь В’ячеслав Когут. — Поблизу згорілої православної церкви, про яку тепер нагадує тільки обвуглений хрест, із землянки вилізли дві жінки. Ми встановили перший вагончик, і коли вони зайшли в середину, то не могли стримати сліз. Ліжка з матрацами, подушками й ковдрами… Вони не могли повірити, що вже в цю ніч не будуть спати в сирій землянці, а тут, у теплі».

Один господар довго не міг повірити, що вагончик — це безкоштовний дар, усе запитував, скільки часу він зможе там прожити, поки збудує якусь свою будку. Коли ж нарешті усвідомив, що християни подарували йому цей вагончик, то просто розплакався.

«Люди в Магдині щодня молилися й просили: «Боже, дай нам дах над головою». Дехто думав про шифер і целофан, а приїхав цілий будиночок, хоч і шифер та целофан ми привезли також. Мене ж вразило інше, — розповідає В’ячеслав Когут. — Коли команда завершила роботу й усі зібралися на молитву, одразу після нашого «Амінь», секунд через тридцять, пішов дощ. Я помітив, що Ярослав Олексійович Чепурко, голова Овруцької РДА, який увесь цей час був із нами, раптом не стримав сліз.

Про те, що саме сталося в цей момент, дізнався потім від брата Анатолія Кушнірчука, члена церкви ЄХБ, який і надихнув нас на цю поїздку. Ще вранці Ярослав Чепурко приєднався до нашого екіпажу. Хтось зранку запитав голову РДА: «Чим іще ми можемо допомогти?» «Дощу б нам!» — відповів той. А брат Анатолій взяв і сказав: «Повірте, це такі люди, що все змонтують, вкінці помоляться — і буде вам дощ. Так і сталося».

Чудовий наш Господь!

А 1 травня служителі церкви разом із волонтерами доправили на Житомирщину ще п’ять будівельних вагончиків.

У селі Личмани Овруцького району служителів зустрів Іван Іванович, староста села. Його будинок і господарство згоріли, залишилася тільки літня кухня. Він узявся підказувати, кому краще поставити нові помешкання. Себе самого у список на допомогу не долучив.

«Люди не могли повірити, що будиночки з усім начинням їм просто дарують. Дивувалися, але з вдячністю приймали наші слова: «Бог вас любить, і цей подарунок вам від Нього та назавжди», — розповідає В’ячеслав Когут.

11 травня до сіл Магдин і Личмани Овруцького району доставили черговий гуманітарний вантаж: меблі, електротовари, предмети особистої гігієни та інструменти, зокрема сапи, заступи, посуд і навіть швейну машинку. Привезли також продукти тривалого зберігання, хлібобулочні вироби, свіжу капусту. А ще — дві вантажівки із сіном для худоби (понад 10 тонн), адже все навколо вигоріло й трава на лугах ще не виросла в достатній кількості.

«Цього разу на Житомирщині зустрілися одразу дві команди наших волонтерів — із київських церков «Альфа», «Філадельфія» та «Ковчег», а також із церков Рівненщини й Волині під керівництвом єпископа Володимира Брички та старшого пресвітера Олександра Котка. Хочу щиро подякувати кожному, хто жертвував та доставив цю допомогу на місце», — каже директор Департаменту соціального служіння УЦХВЄ В’ячеслав Когут.

За його словами, особлива потреба була в робочих руках: працювали навіть діти, які приїхали разом із батьками-волонтерами. Десь потрібно було розчистити територію, а десь встановити меблі чи зробити щось інше.

Брати й сестри доклали рук у господах багатьох мешканців погорілих сіл. А ввечері на всіх чекав приємний сюрприз — волонтери влаштували справжнє свято зі стравами від шеф-кухаря одного з київських ресторанів. А ще — спільна молитва та чудові псалми під гітару. Потім були щирі розмови, знову слова подяки й знову молитва за Боже благословення цих людей, за мир в Україні та рясні дощі.

У цій гуманітарній експедиції разом зі служителями та волонтерами був голова Овруцької районної ради Віталій Китиця з дружиною Ольгою. Вони всіляко сприяли роботі в цих двох селах.

"Благовісник", 2,2020