Церква та суспільство

Корупція і Церква

Корупція і церква — на перший погляд поняття несумісні. Бо ж в основі корупції лежить жадоба вигоди, збагачення, корисливість, а де корисливість — там несправедливість, всяка неправда, шахрайство, приховане й неприховане грабіжництво. Якщо взяти до уваги саме значення слова «корупція», що походить із латинського «псувати», то вона — зіпсуте розуміння справедливості морально зіпсованих людей. Корупціонер вважає, що гроші він бере справедливо, за роботу, за послугу, а вже що то за робота й послуга і хто за неї платить — багач, бідняк, удова чи сирота, — це вже деталі, які йому не цікаві. А церква — то підвалина правди, в ідеалі — це збір безкорисливих дітей Божих, здатних пожертвувати собою для інших ради свого Спасителя Ісу­са Христа. Саме так. Апостол Павло навіть не допускає, щоб християнин мав щось спільне з корисливою людиною. «…Не єднатися з тим, хто зветься братом, та є… користолюбець… із такими навіть не їсти!» (1Кор.5:11) — каже він. Більше того, попереджає, що «користолюбці… Царства Божого не вспадкують» (1Кор.6:10). Тож церква має бути абсолютно вільною від корисливих стосунків, від визискування один одного, від корупції. Це слово мало б у ній навіть не згадуватися. Якщо вже й говорити про корупцію в контексті церкви, то тільки церкви, яка балансує на межі відступництва, стає тепленькою стосовно свого Спасителя і задивляється у світ із його пожадливостями.

Що ж до світу, то він хитрий і безсовісний корупціонер, що своїм багатством, тілесними насолодами та людською славою дуже вабить тих членів церкви, які ще не зовсім зреклися самих себе і керуються власною похіттю. Кого він зведе, той заплатить надто дорого за свою цікавість, а навіть і душею. Щоб протистояти світові, потрібно бути наполегливим у своєму самовідреченні.

Чи ж є приклади корупції у Святому Писанні? Є, і то чимало, до того ж вони стосуються народу Божого — Ізраїлю. Уся його корумпованість, моральне падіння стали наслідком боговідступництва. Ось до чого скотився Ізраїль за словами пророків Ісаї, Софонії та Михея: «Князі твої вперті і друзі злодіям вони, хабара вони люблять усі та женуться за дачкою, не судять вони сироти, удовина справа до них не доходить...» (Iс.1:23); «Його зверхники посеред нього то леви ревучі, його судді вечірні вовки, які не лишають до ранку нічого. Пророки його чванькуваті, зрадливі, його священики зневажають святиню, ламають Закона» (Соф.3:3,4); «Почуйте ж це, голови дому Якового та начальники дому Ізраїля, які нехтують справедливість, а все просте викривлюють, вони кров’ю будують Сіона, а кривдою Єрусалима. Його голови судять за хабара, і навчають за плату його ті священики, і за срібло ворожать пророки його, хоч на Господа вони опираються, кажучи: Хіба не Господь серед нас? Зло не прийде на нас!» (Мих.3:9-11).

Але, звичайно, Бог не може миритися зі злом, навіть якщо його чинить вибраний народ, тому Він устами пророка Ісаї проголошує: «Горе тим, що зло називають добром, а добро злом, що ставлять темноту за світло, а світло за темряву, що ставлять гірке за солодке, а солодке за гірке! Горе мудрим у власних очах та розумним перед собою самим! Горе тим, що хоробрі винце попивати, і силачі на мішання п’янкого напою, що несправедливого чинять в суді за хабар справедливим, а праведність праведного усувають від нього...» (Iс.5:20-23). Проголошений Богом присуд обов’язково виконується. Тому великого горя зазнав Ізраїль зі своїми царями, князями, священиками, пророками й суддями: міста пограбовано й спалено асирійцями, а потім вавилонянами й римлянами, безліч убито й немало взято в полон і розсіяно по всіх народах. І то не на рік, не на десять, а на багато століть, і навіть на тисячоліття.

Знайдемо приклади, можна сказати, корупції й у Новому Заповіті Біблії. Згадаймо притчу Ісуса Христа про те, що треба молитися і не занепадати духом. Той неправедний суддя, який Бога не боїться і людей не соромиться, — типовий корупціонер, що ради своєї вигоди не жаліє навіть удови. А якщо і зробить щось добре — то й те з корисливою метою — щоб не докучали, не морочили голову. Ми можемо на прикладі ось того судді зрозуміти всю міру моральної зіпсованості корупціонера та всю міру зла корупції для суспільства й держави.

Корупціонером можна назвати ворожбита Симона, який хотів придбати за гроші владу подавати Духа Святого. Фактично, намагався купити право керувати Тим, Кому належить Усесвіт разом із ним самим. На щастя, Дух Святий не купується, як, на превеликий жаль, совість людей, не кажучи вже про різні посади. Щодо совісті, то від її купівлі-продажу не застраховані й християни.

Оскільки, як уже було сказано, світ може звабити багатьох у церкві й нав’язати їм свої закони й смаки, то світське себе виявляє в ній.

Що ж корупційне може проявитися в громаді святих людей?

По-перше, подвійні стандарти. Це коли покарання не однакові для всіх членів церкви, є серед них виняткові щодо стягнень і винагород.

По-друге, так зване «кумівство», коли всі служіння в церкві належать переважно одній родині.

Подвійні стандарти та «кумівство» — це ознаки так званої внутрішньої корупції, тобто корупції в середині певного органу, організації чи громади. Варто зазначити, що вони ділять церкву на групи задоволених і незадоволених, вносять у неї неспокій, недовіру й навіть приводять до зневіри багатьох її членів. Бо ж церква має бути стовпом правди, а тут замість справедливості бачать відверту кривду. Тож коли ознаки внутрішньої корупції є в церкві — то це свідчення її глибокого занепаду.

Частіше буває таке, що члени церкви задіяні у зовнішній позацерковній корупції, хоча сама церква не схвалює таких дій. Зрештою, у корумпованому суспільстві всі так чи інакше беруть участь у корупційних діях: одні справжні слуги корупції, які від неї отримують прибутки, інші – її жертви, які змушені щось робити для неї ради того, щоб якось жити. Найбільший ризик чинити корупційні дії мають ті християни, які «хочуть багатіти» і стають бізнесменами. Це вже не секрет, що в Україні важко вести чесний бізнес, не даючи хабарів чиновникам наглядових органів і не занижуючи розмірів прибутку. Бути чесним підприємцем — це майже все одно, що бути банкрутом. Звичайно, така соціальна обставина не повинна стати оправданням нечесності християнина. Вона його ні в якому разі не оправдує, а тільки ставить перед нелегким вибором: жити скромно, але чесно, чи жити заможно, грішачи перед законом і людьми. За свої будинки, машини й інші багатства більшості наших християн довелося багато кривити душею: це і давати хабарі, і не декларувати прибутків, і вести нелегальний бізнес, і мати неофіційних робітників, а офіційним доплачувати в конверті, і займатися посередництвом, за що стягувати великий відсоток та ще й зі своїх братів і сестер, і ще багато що робити, чого справжній християнин не дозволить собі перед обличчям свого Господа Ісуса Христа. Зрештою, і чесно зароблені гроші не дадуть християнинові розкошувати, коли навкруг стільки біди, стільки людей потребують допомоги. Притаманна йому співчутливість скоро спустошить його гаманець.

А наші дороги? Їх також уподобала корупція. Порушнику правил дорожнього руху простіше й дешевше дати хабар міліціонерові, ніж тратити час на складання протоколу й оплату накладеного штрафу в якісь банківській установі. Цим грішать, нажаль, і деякі християни.

Коли ще члени церкви вдаються до «корупційних» дій? Коли хворіють. Тоді вони просто змушені заплатити лікареві ще до того, як він їх лікуватиме, бо інакше ризикують, що на них просто не звертатимуть уваги. А оскільки той лікар на державній роботі й отримує зарплату, хоч і невелику, то ваші гроші ніде не декларуються і є звичайним хабаром. Це стало настільки звичним, що вже й ніхто не дивується, — як норма українського життя.

Ми, християни, часто стаємо учасниками корупції, навіть не пі­дозрюючи цього. Наприклад, коли виробляємо певні документи, коли платимо за довідки, коли сплачуємо внески за виділену земельну ділянку чи за будь-що інше під шапкою «добровільні». Це елементи такого собі «державного шахрайства», коли чиновники беруть гроші з людей за те, за що вже заплачено з їхніх податків і що вони мають право отримати безоплатно. Але заковика в тім, що якщо ви не сплатите «добровільних» внесків, то не отримаєте потрібного, а судові витрати і тяганина, щоб добитися справедливості, стануть надто дорогими, виснажливими й навіть безрезультатними.

Як би там не було, корумпована несправедлива система кидає виклик кожному християнинові: втратити сіль, зіпсуватися, пристосувавшись до неї, — і в свій час бути покараним разом із нею; чи бути солоним, не псуватися, опираючись неправді, нехтуючи вигодами «зіпсутого» життя ради Господа Ісуса Христа, — й отримати від Нього нагороду.

Василь МАРТИНЮК

"Благовісник", 2,2015