Історичні постатті

Пивовар, який відмовився від багатства

Величезних розмірів пивоварний завод Шеррингтона та Хеда здіймався над лондонським Іст-Ендом часів королеви Вікторії. Глава сім’ї Шеррингтонів, високий худорлявий чоловік, що мав вигляд гвардійського полковника, був до того ж відомий як старанний відвідувач англіканської церкви. Він дуже гордився розмахом, успіхом та продуктивністю свого бізнесу, але був абсолютно байдужим до зубожіння, що охопило найбідніші верстви населення вікторіанських часів. Його старший син Фредерік готувався піти батьковою стежкою й стати главою фірми. Він отримав хорошу освіту, пройшов стажування на королівському заводі пивоваріння як менеджер.

Щодо християнства, то Фредерік був звичайним прихожанином своєї церкви, хоча намагався не слухати тих проповідників, які промовляли «надто емоційно» чи «торкалися особистості», тому що в сім’ї до таких проповідей ставилися зі зневагою. Проповіді, які він слухав, були витончені, вишколені, побудовані з хорошим світським смаком, що характерно для приходських церков, які складалися зі знатних людей.
Фред вважав, що пропуск на небо повинні виписати для нього священики, бо ж це їхній прямий обов’язок, а його справа — володіти майном і радіти життю. Так одного разу, шукаючи розваг, він поїхав відпочивати на південь Франції. Там, прогулюючись по Каннах, він познайомився з іншим багатим англійцем, на ім’я Вільям Рейнсфорд. Поки вони разом відпочивали, між ними встановилася тісна дружба.

Після повернення в Лондон Шеррингтон запросив свого нового друга погостювати в батьківському маєтку в Уїмблдоні. Коли вони відпочивали в глибоких шкіряних кріслах, ділячись спогадами, Рейнсфорд несподівано сказав: «Я почуваюся винним, Фреде. Ми багато подорожували разом по континенту й отримали багато задоволення, але я так і не побалакав з тобою про стан твоєї душі. Справа в тому, що я християнин, але провів зиму у Франції, щоб поправити здоров’я, і тому мені довелося бути в дуже світському товаристві».
Шеррингтона це вразило. «Даремно ти так вважаєш, Рейнсфорде, — заперечив він, — ми чудово провели час на континенті. Мені неприємно казати тобі про це, але, по-моєму, така недоречна розмова про спірні питання — це ознака дуже поганого смаку».

Рейнсфорд відчув себе розчарованим і винним. Звичайно ж, не було сенсу далі говорити про це. «Я прошу тебе лише про одне, — сказав він нерішуче. — Коли я піду додому, обіцяй, що ти прочитаєш спочатку й до кінця третій розділ Євангелії від Івана».

Шеррингтон пообіцяв, і в той же вечір з почуттям цікавості та нетерпіння дотримав свого слова. Читаючи обіцяний розділ, особливо слова: «Той, хто вірить у Мене, має життя вічне», він раптом зрозумів, що істинне християнство — це не зовнішній фасад респектабельності та відвідування церкви задля морального задоволення, але це живе спілкування з Господом. В одну мить молодий пивовар зненавидів свою гріховність та егоїзм та прямо в своїй спальні схилився в молитві, увірувавши в Христа як свого Спасителя. Тоді йому було 20 років.

Погляди Фреда на життя почали докорінно змінюватися. Йому захотілося зробити щось вартісне і корисне, і він став допомагати своєму другові, який вів заняття у вечірній школі для хлопчиків з сімей робітників. У той же час одна думка мучила його совість, яка стала дуже чутливою. Бізнес пивоваріння вів за собою багато бід і різних небажаних наслідків. Чи правильно він робить, що займається цим ремеслом?

Одного разу ввечері, йдучи в школу, Шеррингтон проходив мимо брудної корчми. Несподівано його увагу привернув вигляд бідно одягненої жінки з двома маленькими дітьми, які вхопилися за її спідницю й плакали від голоду. Вона підійшла до дверей тієї корчми й покликала чоловіка. У пам’яті Шеррингтона закарбувалася її мольба, щоб чоловік дав грошей. Він якусь мить дивився на неї виряченими очима, а потім люто кинувся вперед і одним ударом повалив свою дружину та дітей на землю.

«Що я мав робити в цьому випадку? — згадував згодом Шеррингтон. — Так, я був боягузом, тому що гріх робить усіх нас боягузами. Я подивився на вивіску над дверима корчми й побачив герб, на якому золотистими буквами було написане моє ім’я. Чим я міг допомогти нещасній жінці, якщо я сам був винен у всьому цьому? В моєму розумі спалахнула думка, що це був лише один приклад вбогості та жорстокості в одному з сотень кабаків, які належали нашій фірмі. Я був пригнічений цією думкою. І тут же, не вагаючись, сказав сам собі, звертаючись подумки до п’яного чоловіка: «Ти одним ударом звалив свою дружину, але тим же самим ударом ти вибив мене з пивного бізнесу!»

Йон Фолкнер та Фред Шерінгстон

Це рішення коштувало Шеррингтону тисячу фунтів щотижневого доходу, що було на ті часи величезною сумою, а також великої долі капіталу в найкрупнішому в Лондоні пивоварному заводі. Коли Шеррингтон-старший почув про рішення сина, він був вражений та глибоко обурений. Під час тривалої та бурхливої суперечки батько дорікав синові, що він піддався миттєвим емоціям під час відвідування бідних районів міста, стверджуючи, що не вважає, що повинен нести відповідальність за безглуздя тих людей, яких ніхто не змушує пити більше, ніж вони самі хочуть того. Крім того, на його думку, безглуздо засуджувати релігію за те, що на світі є релігійні маніяки. Та Фред на піддавався вмовлянням, і батько змирився з рішенням сина й викреслив його з сімейного заповіту. Можливість заволодіти величезним спадком була втрачена назавжди.

Невдовзі після цього Шеррингтон-старший під час верхової їзди впав із коня й отримав невиліковне каліцтво. Перед своєю смертю, коли були зібрані всі домочадці, він попросив, щоб всі вийшли, а залишився лише Фред.

«Ти правий, Фреде, — сказав батько, коли вони залишилися наодинці, — Ти обрав собі найкращу долю, яка ніколи від тебе не відніметься». Після цього батько й син помолилися.

У той час, коли помер батько, Шеррингтон вже був задіяний у євангельських зібраннях, які проводилися у великому сіннику. Щовечора серед тижня натовп хлопчаків піднімався хисткими сходинками й займав місце на грубо збитих лавках. Там вони мали змогу почути вістку Євангелії. Вже тоді Фред зрозумів, що спасіння людей — це його життєве покликання. І коли через декілька років для хлопчиків почали проводити зібрання в хорошій шкільній кімнаті, її заповнювали понад три сотні дітей.

Одного вечора, коли більшість хлопчаків уже пішли додому, проповідник помітив у кутку дев’ятирічного хлопчика, який невтішно ридав. Він підійшов до нього — і хлопчик розповів, що сам з великої сім’ї і живе з мамою-вдовою на горищі. У них немає ні роботи, ні грошей, вони продали все, що могли продати. Хлопчик прийшов на зібрання лише для того, щоб хоч трохи поїсти та погрітися. Коли Шеррингтон відвів його до матері, то побачив жахливу бідність й одразу вирішив розширити свою діяльність. Він купив старий склад для склотари, обладнав у ньому житло для хлопчиків і назвав його «Загін рубальників дров та чистильників чобіт при місії на Тауер-Гамлет». Кожен хлопчик, якого приймав до себе Шеррингтон, брав участь в організованій роботі, і багато хто з них заробляв гроші не лише для утримання самих себе, але й для своїх убогих сімей.

Згодом один багатий християнин, глибоко зворушений цією роботою, пожертвував кошти на придбання для місії залу, який з 1872 року став використовуватися як зал для зібрань.

До Фреда Шеррингтона приєднався студент Кембриджа Хон Йон Кейт-Фолкнер, син графа Кінторського. Разом із Шеррингтоном він проповідував і в залі, і на вулиці, у результаті чого їхні зібрання стали дуже багатолюдними, так що довелося орендувати земельну ділянку й поставити великий намет, який був майже завжди переповнений. Аудиторія на 1 400 людей слухала проповіді Шеррингтона, а також багатьох інших відомих проповідників.

Бажаючи збільшити кількість слухачів, проповідник кожного недільного вечора орендував приміщення в мюзик-холах, завдяки чому на євангельські проповіді приходило в цілому п’ять тисяч слухачів.

Саме через ці зібрання в мюзик-холах ім’я Шеррингтона стало широко відомим. Одного разу до нього підійшов чоловік, який у розмові сказав: «Ці гади з мюзик-холу Ласбі занапастили мою дружину». Шеррингтон вже давно знав про широкомасштабну проституцію, організовану при мюзик-холах. Але це був для нього знак почати якісь дії, щоб припинити це зло.

Хоча закон забороняв проституцію, він ніколи не виконувався. Співробітники місії на Тауер-Гамлет почали широку кампанію проти цього. Вони невтомно роздавали трактати біля входу в мюзик-холи, особисто бесідували з відомими проститутками, попереджували молодих людей, які заходили й виходили з залу. Їх висміювала преса. Шеррингтон був зображений на карикатурі з «моральним мікроскопом» в руках, а власники мюзик-холів платили найманим бандитам, щоб ті погрожували його співробітникам. Безуспішно спробувавши привернути до цього увагу поліції, Шеррингтон виставив свою кандидатуру на пост окружного радника в Майл-Енд, і переміг на виборах. На посту радника він зміг завдати нищівний удар по головних опорах цього пороку, і знищив найгірші публічні доми в Іст-Енді.

Недільні зібрання Шеррингтона стали такі багатолюдні, що побудова Великого залу для зібрань на Майл-Енд-Роуд стала першочерговою необхідністю. Чарльз Сперджен радив поспішати в цій справі. Р. Бевен, глава банку Барклі, пожертвував дуже велику суму, а лорд Шафтсбері та Семюел Морлі — обидва члени парламенту — приєдналися до здійснення цього плану. Великий зал для зібрань було побудовано всього за десять місяців і відкрито у 1886 році. Він був розрахований на п’ять тисяч місць і став другим за величиною місцем для богослужінь у Лондоні. Його справедливо почали називати «Залом хвилюючих спогадів». Після відкриття залу протягом наступних п’ятдесяти років тут щовечора проводилися зібрання…

Великий зал місії для зібрань

Через деякий час відкрилася нова сторінка в роботі місії — роздача їжі. Під час важкого економічного спаду в 1920-ті роки сотні голодних бідняків могли розраховувати на допомогу у великому залі місії на Тауер-Гамлет. Професор Фолкнер писав: «Під час важкої зими тільки за січень та лютий ми змогли видати людям не менше 20 тис. порцій їжі». У цій акції взяли участь багато людей, включаючи й самого короля.

Обшир діяльності Шеррингтона та його вплив на життя лондонського Іст-Енду були надто великими, щоб вмістити їх у короткий життєпис. Але найбільш важливою справою в усіх його трудах була проповідь Євангелії, приведення грішних людей до особистого пізнання Христа та вічного спадку на небесах.
Фред Шеррингтон помер у 1936 році, до останнього подиху перебуваючи в діючому строю армії Царя над царями, у якому він протягом шістдесяти восьми років очолював почату колись роботу.

За книгою Пітера Мастерса «Люди великої мети»

"Благовісник", 2,2015