Пандемії та християнство: уроки історії

— Ох, коли б то землетрус! Добряче струсне — та й квит... Полічать мертвих, живих, та й по всьому. Але ця проклятуща чума! Навіть ті, хто не хворий, однаково носять заразу у своєму серці.
Альбер Камю, «Чума»

Несподівана пандемія нової хвороби на початку 2020 року застала всіх зненацька. Власне, усі біди та катаклізми приходять зненацька. Нам здається, що ця проблема настільки серйозна, що часто повторюємо: «Ну, такого ще ніколи не було!» А втім, це не так. Було, і не раз, і далеко не в таких масштабах. Нинішній карантин, який ми здебільшого проводимо в затишних помешканнях, спостерігаючи за поширенням хвороби через інтернет, — це лише бліде повторення тих пандемій, які гуляли землею раніше й збирали врожай мільйонами людських життів.

Отже, що каже історія про те, як віруючі люди й церква загалом ставилися до цього лиха? Дуже й дуже по-різному. Кожна історична епоха по-своєму реагувала на смертельні хвороби, і церква, на жаль, не завжди мудро та по-євангельськи ставилася до цього.

Майже завжди епідемія страшних заразних хвороб сприймалася церквою як «кара Господня». Священство завжди шукало винних, якими ставали чи то окремі групи людей, чи суспільство загалом, у гріхах, за які Бог змушений посилати такі кари. Тому нерідко до смертей від хвороб додавалися смерті винних та єретиків.

З іншого боку, нерідко прості люди шукали вину в самому священстві, яке відступило від євангельської істини — і це ставало причиною розколів та виникнення різних сект.

Найперша епідемія, яка кинула виклик християнській цивілізації, — «юстиніанова чума». Хвороба з'явилася під час правління візантійського імператора Юстиніана I і панувала з 540 по 558 рік. Ні світська влада, ні духовенство тоді ще єдиної церкви не могли впоратися з інфекцією. Віруючі впадали в паніку й шукали, а то й придумувати причини «Божої кари». Стали виникати й зміцнюватися різні єретичні вчення, які ще більше змушували людей сумніватися в істинності вчення офіційної церкви. Щоб покласти цьому край, імператор Юстиніан скликав у 553 році П'ятий Вселенський (або Другий Константинопольський) собор, на якому було засуджено найбільшу в історії вселенських соборів кількість єресей.

Друга епідемія чуми вибухнула в XIV столітті й забрала, за різними оцінками, від третини до двох третин населення Європи. Католицькі ієрархи, оголосивши, що причиною мору є «покарання за людські гріхи, відсутність любові до ближніх, гонитва за світськими спокусами при повному забутті духовних питань», знову були змушені шукати заходи якщо не для запобігання зарази, то для заспокоєння своєї пастви. Папа Римський Климент VI у самий розпал епідемії в 1350 році оголосив черговий Святий рік і наказав віруючим здійснити паломництво в Рим, спеціальною буллою «наказавши» ангелам негайно доставляти в рай будь-кого, хто помре на дорозі. Історики свідчать, що послухалися понтифіка тоді близько 2 мільйонів осіб, а додому з них повернулася тільки десята частина. У цей же час помітно активізувалася й інквізиція, яка змушувала «чумних лікарів» прискіпливо оглядати народ і доповідати про дослідження. Кожного, у кого були виявлені ознаки захворювання на тілі — бубони, оголошували мало не чаклуном чи відьмою. Рекомендувалося тестувати «кандидатів в чаклуни голкою». Якщо вони кричали від болю, то підозра знімалася. Якщо ні, то були обвинувачені та йшли на багаття.

Разом із хворими на чуму інквізиційним тортурам стали піддаватися й прокажені, яких у тогочасній Європі також було чимало. У 1098 році в Палестині був заснований релігійний лицарський орден Святого Лазаря, члени якого опікувалися прокаженими. Саме з цим орденом, до речі, пов'язано виникнення слова «лазарет», а також лазаретів як таких. Тоді ж у Європі виник особливий літургійний обряд похорон хворого на проказу.

Дуже часто християни оголошували причиною мору євреїв, що спричиняло єврейські погроми. Приводом для таких звинувачень було те, що люди помічали, що євреї мало хворіли під час епідемій. Причина цього — те, що в законі Мойсея були приписи щодо дотримання санітарних норм, споживання так званої чистої їжі та компактне проживання окремо від інших.

Епідемії призводили до зміни традиційних обрядів і навіть таїнств. Аж до XVI століття західні християни не наважувалися через повальний мор міняти свої обряди, які були встановлені в результаті перших семи Вселенських соборів. Однак черговий спалах чуми змусив порушити «святая святих» — змінити таїнство Євхаристії. До цього часу причащання віруючих відбувалося і Тілом, і Кров’ю, тобто причасники куштували на літургії і хліб, і вино. Однак під час чергового спалаху чуми в Римській церкви стали розуміти небезпеку використання однієї чаші для всіх віруючих. Тож склалася традиція причащати мирян лише Тілом Христовим через роздачу Опрісноків (гостії). Документально закріплено це було в ході 21-ї сесії Тридентського собору в 1562 році. Тоді було постановлено, що той, хто причащається, так отримує благодать без шкоди, оскільки «Христос у всій повноті перебуває в Святих Дарах — і під виглядом хліба, і під виглядом вина».

Епідемії, що раз у раз спалахували в Європі, похитнули віру простих віруючих у авторитет та винятковість священства, бачачи їхню неспроможність реально захистити від хвороб, а часто навіть бачили в них і причину хвороб. Певною мірою це також стало однією з багатьох причини виникнення Реформації.

Характерною ознакою всіх без винятку епідемій було те, що хвороби віруючі сприймали не лише як кару Господню, але і як ознаку скорого приходу антихриста та кінця світу. Так що епідемія конспірологічних теорій, якими багатий нинішній інтернет, — це не щось нове. Невідомість, страх та безпомічність перед хворобами призводили до панічних настроїв та вишукування «відьом» і «антихристів» у будь-кому та будь-чому.

Для нас особливо цікавою є реакція суспільства та християн зокрема під час «іспанки», яка за різними підрахунками забрала життя від 50 до 100 мільйонів життів. Ця пандемія грипу подібна до нинішньої як за симтомами самої хвороби, так і за економічно-політичним станом суспільства — це був початок ХХ століття, який символізував сучасну технічно-індустріальну епоху, яка продовжується донині.

Архівні матеріали, перш за все газети, зберегли документальні свідчення того, як реагували люди на вимушену ізоляцію та серйозні обмеження. Найбільш тоді постраждали Сполучені Штати. На той час це була дуже релігійна країна, що складалася переважно з протестантів. Недільні богослужіння були святим ділом, і посягання на них вважалися мало не святотатством. Проте відомо, що коли влада оголосила про закриття не лише магазинів, театрів, ресторанів, але й храмів, це не викликало такого спротиву, який ми бачимо зараз. Багато людей з розумінням поставилися до вимушених заходів ізоляції та припинення регулярних богослужінь і спокійно сприйняли тимчасове закриття храмів, запропонувавши віруючим інші форми служіння Богу. У Буффало, шт. Нью-Йорк, Єпископальна церква проводила богослужіння під відкритим небом. Католики Вустера, шт. Массачусетс, під час відсутності богослужіння вирішили посилити соціальне служінь, відвідуючи хворих і сиріт. Якщо ті були католиками, волонтери розмовляли з ними на духовні теми.

Сільська лікарня у Брукліні, Масачусетс

14 жовтня 1918, Алабама, місто Бірмінгем: «У нас було дивне переживання дня Відпочинку без віри», — написав методистський проповідник духовного відродження Джордж Р. Стюарт в журналі «Вісник Віку». Чого це навчило нас? Найголовніше, пандемія повинна переконати «розумних християн» краще довіряти науці, ніж піддаватись прагненню «спокушати Бога, щоб Він звершив диво для збереження нашого здоров’я… Християни не відмовляються від своєї віри у всемогутність їхнього Бога, якщо утримують своє тіло, свої будинки й вулиці чистими й знезараженими; якщо обережні за кермом і в подорожі; якщо застосовують вакцинацію, спреї і дезінфікуючі засоби, живучи згідно з Божими законами здоров’я і життя. Будь-яке інше тлумачення — плід невігластва і неправдивого навчання».

П'ятниця, 18 жовтня 1918, Массачусетс, м. Вустер: Видання The Daily Telegram поділилося прикладом того, як християни реагували на грип навіть тоді, коли публічні служіння припинилися. Жінки з трьох місцевих церков піклувались про «епідемічних сиріт», забезпечуючи їх не тільки їжею й одягом, «але й організовуючи для них потужний здоровий відпочинок і також певне послідовне навчання». Також і католицький жіночий клуб приніс одяг і їжу хворим на грип, серед якої було 28 банок яблучного пюре, 28 кварт тушеного м’яса ягнятини і 35 кв. дюймів пирога.

Бостонська газета 29 вересня 1918 року писала в понеділок: «Учора була найбільш тиха неділя, яку Бостон будь-коли бачив». Журналіст зауважує, що такого раніше ніколи не було в цьому пуританському середовищі.

Звичайно, далеко не всі були задоволеними таким станом речей. Були й протести, і порушення карантинних вимог. У Цінціннаті, Огайо, отець Вільям Шолл провів ранкову месу, як було заплановано в Німецькій католицькій церкві Святого Йосифа. Коли лейтенант поліції прибув на місце події, священник заявив, що «не зацікавлений у наказі», але поліція таки заборонила всі подальші служби. Газета пише, що багато священників католицької церкви були незадоволені таким порушенням карантинних вимог та засудили вчинок отця Вільяма.

У Балтіморі, найбільшому місті заснованого поселенцями-католиками штату Меріленд, глава католицької громади кардинал Джеймс Гіббонс висловлював обурення закриттям храмів у той час, коли бари, магазини й ринки працювали. Він просив владу дозволити хоча б короткі богослужіння вранці, пояснюючи це необхідністю не залишати без духовної підтримки лікарів (більшість із яких також були релігійні).

В Олександрії, Луїзіана, настоятель собору Єпископальної церкви недільного ранку відвідав місцеву школу, де застав учнів за спортивними вправами. Священник з часткою сарказму заявив владі, що якщо вони вважають подібні зібрання більш безпечними, ніж церковні служби, він готовий помолитися зі школярами та викладачами безпосередньо в спортзалі. У Детройті, Мічиган, католицький єпископ Майкл Галлагер разом із місцевими бізнесменами й власниками кінотеатрів закликав до ослаблення «локауту». Однак вони не були почуті, оскільки влада вважала, що будь-які винятки зведуть до нуля ефект радикальних заходів.

Заголовок газети про закриття церков, шкіл та театрів

11 жовтня 1918 року, Лос-Анджелес, Каліфорнія. Міська рада видала постанову про закриття всіх церков, що спонукало міських вчених-християн протестувати, бо вони «надають послуги з поширення загального розуміння всесильної Божественної сили, спираючись на те, що фактично допомагає знищити страх зараження…» Через чотири тижні місцевий апеляційний суд відмовив звільнити вченого-християнина Гаррі П. Хічкока, «заарештованого за відвідування громадського церковного зібрання з порушенням міських розпоряджень проти грипу». Один із п’яти заарештованих стверджував, що наказ є «неконституційним... необґрунтованим перевищенням поліцейських повноважень».

Утім, як свідчить історія, ці карантинні обмеження, незважаючи на протести та негативне сприйняття деякими релігійними діячами, відіграли позитивну роль у стримані епідемії і аж ніяк не зашкодили релігійно-духовному життю віруючих. Найбільшого удару церкви зазнали зовсім з іншого боку, коли в 1950-1960 роках молодь втратила інтерес до релігійного життя, оголосивши своїм лозунгом «секс, наркотики, рок-н-рол». Але це вже інша історія…

Благовісник, 2,2020