Утішаючи з любов’ю

Старий Симеон побачив у Ісусі втіху для Ізраїлю. І він не помилився. Раніше, до того, як Він зійшов на землю в образі людини, Його звали Ранковою Зіркою, світло якої, пробиваючись крізь темряву, провіщає схід сонця. А коли вже зійшов — то став утіхою для всіх, хто був близький до Нього. Не важко зрозуміти бажання учнів поговорити з Ісусом та їхнє прагнення розповісти Йому про свої біди. Він, розмовляючи з ними, розганяє їхні страхи. Вони приходили до Нього, як діти до батька; саме Йому вони несли свої потреби, свій смуток, відкривали Йому свої сумніви. У Нього, як у мудрого цілителя, був єлей для будь-якої рани. Він охоче роздавав потрібні ліки, щоб заспокоїти хвилювання, викликані різними проблемами. О, як чудово було жити з Христом! Горе тоді було переодягненою радістю, бо давало привід зайвий раз прийти до Ісуса. О, якби Бог, скажуть деякі з нас, дозволив покласти втомлену голову на груди Христові, і дав можливість жити в той дивовижний час, коли ми могли б почути Його голос і вловити Його погляд у той момент, коли Він закликав: «Прийдіть до Мене усі знеможені»!

Але незабаром Він мав страждати й померти. Йому належало постраждати, щоб стати вмилостивленням за гріхи. Йому належало пролежати в гробниці три дні, щоб мільйони могил уже не були в’язницею для тлінних людських останків. Йому належало воскреснути, щоб ми, хто помирає в Христі, одного разу воскресли для того, щоб жити в славних тілах на новій землі. І Йому належало піднестися на небеса, щоб забрати полон, зв’язати диявола. «Краще для вас, щоб Я пішов, — сказав Ісус, — бо, якщо Я не піду, Утішитель не прийде до вас». Ісус має піти. Плачте, учні, бо Вчитель прощається з вами. Плачте, бідарі, бо ви залишитеся без Захисника. Але послухайте, які прекрасні слова промовляє Ісус: «Не залишу вас сиротами». Він не залишить нещасних овець самих у пустелі, не покине своїх дітей, не зробить їх сиротами. Відходячи, Він залишає слова втіхи.

Насамперед зазначимо, що Бог Святий Дух — люблячий Утішитель. Іноді я буваю пригнічений і потребую підбадьорення. Хтось із перехожих чує про мою біду, сідає поруч і намагається розмовою розвеселити мене. Він вимовляє ласкаві слова, але не любить мене, тому що стороння людина зовсім не знає мене. Він лише про всяк випадок намагається втішити — раптом вийде. Але яка користь від цього? Його слова для мене як кімвал, як мідь дзвінка, вони не можуть заспокоїти мій смуток. Моє горе не меншає, бо ця людина не любить мене. Але нехай той, хто любить мене як самого себе, прийде й стане втішати мою душу — його слова звучатимуть як музика, вони будуть як мед. Моє серце жадібно ловитиме кожне його слово. Я вслухатимуся у звуки його голосу, тому що він звучить мов небесні арфи. О! Любов може говорити! Вона має свою особливу мову зі своїми зворотами та своєрідним акцентом, які ніхто не може підробити. Мудрість не може говорити такою мовою, красномовство не може повторити її. Любов і тільки любов може заспокоїти серце, що плаче, любов — єдина носова хустинка, здатна витерти сльози.

І хіба Святий Дух не здатний утішити з любов’ю? Чи знаєш ти, о святий, як сильно Святий Дух любить тебе? Чи ти можеш виміряти любов Духа? Чи відомо тобі, як прив’язана Його душа до тебе? Спробуй виміряти небеса жменями. Зваж гори на терезах, порахуй усі краплі в океані й назви кількість піщинок на морському березі. І навіть якщо ти зробиш це, і тоді не зможеш виміряти любові Духа. Він давно любить тебе, Він міцно любить тебе, Він завжди буде любити тебе. Звичайно, саме Він може втішити тебе, тому що Він любить тебе. Впусти Його в своє серце, християнине, щоб Він утішив тебе в горі.

Чарльз СПЕРДЖЕН,
«12 проповідей про Духа Святого: Утішитель»

"Благовісник", 2,2024