Сторінка редактора

«А Дух і невіста говорять: Прийди! А хто чує, хай каже: Прийди! І хто прагне, хай прийде, і хто хоче, хай воду життя бере дармо!» (Об.22:17).
«А останнього великого дня свята Ісус стояв і кликав, говорячи: Коли прагне хто з вас нехай прийде до Мене та й п'є! Хто вірує в Мене, як каже Писання, то ріки живої води потечуть із утроби його» (Iв.7:37,38).

Двадцяте і двадцять перше століття характерні небувало потужною дією Духа Святого. Це і розширення до світових масштабів місіонерства, навернення до Христа мільйонів людей з усіх народів, це і зародження та швидкий розвиток так званого п'ятидесятницького руху. Тема Духа Святого та Його дій нині актуальна, як ніколи за всю історію християнства. Сила, завдяки якій сьогодні й виконується Божа праця на землі, стала об'єктом пильної уваги. Одні підпорядковуються силі Духа Святого в служінні, інші — не сприймають надто викличних та незрозумілих вчинків людей, через яких діє ця сила. Це нерідко призводить до суперечок, взаємних звинувачень і в кінцевому результаті — до неправильного, суб'єктивного розуміння дій Духа Святого в Церкві.

Спостерігаючи за теологічними баталіями, що відбуваються між християнами щодо дій Святого Духа, зауважую, що нерідко причиною таких непорозумінь є неправильне уявлення про ці дії. Неправильний акцент зміщує погляд віруючого з головної місії Духа Святого на зовнішні дії. Дари Духа, знамення та чудеса, що супроводжують Його і які є нічим іншим, як інструментом для виконання головного завдання, ставляться в центрі уваги і, я б сказав, навіть обожнюються. У цьому випадку акцент робиться не на особі Духа Божого, не на історичній ролі Його у житті Церкви, а на проявах Духа. Цієї помилки допустилися ще в першоапостольській Церкві, що й стало причиною написання Послання до коринтян, у якому апостол Павло роз'яснює роль Духа Святого та Його дій.

Саме тому дивними іноді є нарікання деяких віруючих, що нині немає таких дій Духа, як раніше. Історична роль Святого Духа не в тому, щоб наробити багато шуму, звести вогонь, показати чудеса та знамення (хоча ці ознаки і є Його «візитною карткою»), а в тому, щоб:

1) привести людей до Христа, звістити Євангелію, спасти «те, що загинуло», «проповідувати літо Господнього помилування»;

2) утримувати світ від повного морального розтління через Свою присутність у житті викуплених Христом грішників;

3) готувати Церкву, Наречену Ісуса, до зустрічі з Ним через служіння освячення та заохочення до праведного та побожного життя.

Це головна мета Духа Святого на землі. А те, яким чином, у якій формі й за допомогою чого Він це робить — другорядне. Звичайно, ми, як люди, керовані Духом Божим, і через яких часто виконується Божа робота, повинні знати й правильно використовувати духовні інструменти. Про них багато йдеться в Писанні. Але буде помилкою акцентувати на них, вважаючи ці інструменти головним призначенням Святого Духа на землі.

«Дух і невіста говорять: Прийди!» Ці слова Божого об'явлення, якими закінчується Біблія, і є тим вказівником, який показує правильний напрямок співпраці віруючої людини і Святого Духа. Правильно використовуючи Божі дари, біблійні засоби духовної праці, ми повинні працювати на головну мету — спасіння грішників. Саме для цього Христос прийшов на землю. Саме для цього Він вибрав учнів — Своїх послідовників. Саме для цього Він наділив їх силою, яка вперше вилилася у день П'ятидесятниці. Саме до цього покликана й Церква двадцять першого століття.

Юрій Вавринюк,
головний редактор журналу "Благовісник"