Я ніколи тебе не забуду, учителю!

Світлій пам’яті мого вчителя, професора Вадима Марцафея (на фото в центрі) присвячується

Я тебе ніколи не забуду, учителю. Я пишу ці рядки, бо я дуже пам’ятаю. Я пам’ятаю, як ти стояв за мене перед керівництвом інституту. Я пам’ятаю, як ти мене боронив, як ти мене обстоював. Ти мене не зрадив, ти не залишив мене. Ти був куратором моєї студентської групи. І тобі «попався» я — віруючий, богомолець, не комсомолець, та ще й син пастора. Я знав, що тебе змушували наді мною працювати, а ти мене ні в чому не переконував. Я думав, що ти невіруючий, а ти і твоя дружина просто по-своєму вірили в Бога. Твоя дружина потім казала мені, що ти про мене розповідав їй, що я дуже незвичайний у тебе студент. Я добре пам’ятаю, як у присутності всіх студентів на мене кричав парторг факультету, що я фанатик і мені не місце в інституті. Після цього я вирішив покинути навчання, але ти мене переконав залишитися. Я пишу ці рядки й прямо зараз бачу твоє добродушне обличчя та усмішку. Я пишу, бо дуже тебе пам’ятаю.

Я ніколи тебе не забуду, учителю. Під час першої ж сесії мені поставили двійку — із історії комуністичної партії. Математику та фізику я склав «автоматом» (мабуть, професори-євреї відмовилися мене «завалювати»). А потім ти особисто прийшов на перескладання мого іспиту з історії, і вони змушені були поставити мені четвірку (на останньому курсі, після «гласності та перебудови», я принципово пересклав історію на п’ятірку та отримав червоний диплом). Я пам’ятаю, як ти тоді запитав мене після сесії, чи не хочу я займатися наукою під час навчання. Ти навіть пожартував, що мені гріх не займатися наукою. Через день я потрапив у твій науковий відділ, учителю. Я пишу ці рядки й прямо зараз бачу твоє добродушне обличчя та усмішку. Я пишу, бо дуже тебе пам’ятаю.

Я ніколи тебе не забуду, учителю. Я й досі пам’ятаю, як після лекцій буквально злітав на останній поверх старого навчального корпусу, де була кафедра електродинаміки інформаційних систем. Ти керував тоді науково-дослідною роботою, пов’язаною з технікою надвисоких частот (НВЧ). І ти став мене вчити, учителю. Ти був моїм найулюбленішим професором-лектором. Я навіть не складав іспитів, після останньої лекції ти мені відразу ставив п’ятірку. Ти посміхався й казав, що мені взагалі не треба складати іспитів. А наприкінці першого курсу ти показав мені опубліковану наукову статтю та сказав, що це наша з тобою стаття. Поруч із твоїм ім’ям я побачив і своє. Я пишу ці рядки й прямо зараз бачу твоє добродушне обличчя та усмішку. Я пишу, бо дуже тебе пам’ятаю.

Я ніколи тебе не забуду, учителю. Ти ніколи не був кар’єристом, і всі це знали. Ти був великим ученим. І я мав честь у тебе вчитися. Після другого курсу мене забрали до армії. А коли повернувся й відновився на навчанні (дякую «перебудові»), ти знову переконав мене займатися наукою. І я знову повернувся на твою кафедру. Я добре пам’ятаю, як під час захисту мого дипломного проєкту ти підвівся й сказав, що рекомендуєш мене для навчання в аспірантуру (поза чергою) і що згоден стати моїм науковим керівником. Потім я дізнався, що невиправні шанувальники атеїзму казали тобі, що «пригріваєш змію на грудях», але ти знову мене захистив. Завдяки тобі я одразу ж «потрапив» до аспірантури. Я пишу ці рядки й прямо зараз бачу твоє добродушне обличчя та усмішку. Я пишу, бо дуже тебе пам’ятаю.

Я ніколи тебе не забуду, учителю. Я пишу ці рядки, бо дуже пам’ятаю. Я пам’ятаю, як ми з тобою займалися наукою, і як терпляче ти вчив мене розуміти, досліджувати, вимірювати, розраховувати та аналізувати невидимі й таємничі електромагнітні хвилі. Ти казав мені, що ми захистимо дисертацію достроково, і я тобі вірив. Ти був великою людиною, учителю. Ти відрізнявся рідкісним поєднанням принциповості й доброзичливості та гумору, за що тебе цінували та любили і колеги, і студенти. Я багато розповідав про тебе своєму батькові та друзям. Твої порядність, інтелігентність, скромність та повне посвячення науці мене надихали. Я вчився в тебе не лише науки. Але трапилося непередбачене. Я добре пам’ятаю той день, коли почув страшну звістку: ти раптово впав у кому. А коли з неї вийшов, то вже не зміг займатися наукою і незабаром... помер. Перед твоєю смертю я багато за тебе молився. Ти вже не впізнавав мене, але я добре знав, хто ти. Ти був для мене великим ученим та вчителем. Я пишу ці рядки й прямо зараз бачу твоє добродушне обличчя та усмішку. Я пишу, бо дуже тебе пам’ятаю.

Я ніколи тебе не забуду, учителю. І я знаю, що одного разу тебе знову зустріну. Ти пробач мені, що без тебе я не зміг захиститися достроково. Але я таки захистився — як і мій батько, ти навчав мене ніколи не здаватися. Я продовжив розвивати радіотехнічні системи спеціального призначення, включно з технікою найвищих частот. І ми захистилися, учителю. Я пам’ятаю, як шкодував, що тебе не було на захисті нашої дисертації. Але твоє ім’я, учителю, я поставив першим у нашій науковій дисертації. Я пишу ці рядки й прямо зараз бачу твоє привітне обличчя та усмішку. Я пишу, бо дуже тебе пам’ятаю, учителю. І ми обов’язково знову зустрінемося.

Іван ЛЕЩУК,
із циклу «Записки на полях душі»

Благовісник, 3,2023