Суд і милість на хресті

Справедлива несправедливість

Чи може людина бути засудженою одночасно справедливо й несправедливо? Відповідь: «Так!»

Зрозуміти цю парадоксальність допоможе англійський комедійний фільм «Коли боги гніваються». У ньому розповідається про пригоди одного африканського бушмена, який у своїй подорожі «до краю землі» потрапляє в кумедні ситуації, уперше в житті зіштовхнувшись із сучасною, незнайомою йому цивілізацією. Так-от, один випадок дуже промовистий щодо відносності справедливості.

Якось, ідучи по савані, зголоднілий герой побачив табун незнайомих йому тварин. Досвідчене око мисливця визначило, що вони їстівні. Звичним рухом він дістав лук та стріли й точним ударом убив тварину. Несподівано з-за кущів вискочив якийсь хлопчина і, показуючи на тварину, став, судячи з інтонації, сваритися. Бушмен, не розуміючи його мови, пояснює, що він не претендує на всю здобич, тут вистачить йому й хлопчині. Але незнайомець раптово зник за кущами. Наш герой тільки взявся розрізати здобич, як тут із хлопцем з’явився ще один дивний чоловік. Одним словом, виявилося, що бушмен «вполював» свійську козу, табун яких пас хлопчина. Тепер він повернувся з поліцейським, щоб владнати суперечку.

Як наслідок, наш герой опинився у в’язниці. Його мали судити за крадіжку та вбивство кози. А оскільки ніхто не розумів його мови, до суду запросили європейця, що жив неподалік у савані та знав мову бушменів. І ось він, повернувшись із суду, на запитання колеги, чим закінчилося судове засідання, відповідає: «Його засудили до смертної кари». На здивований вигук: «Як, за одну козу до смертної кари?!» пояснює: «Ні, юридично засудили до шести місяців ув’язнення, але для нього це все одно, що смертна кара. Він не витримає цього».

У чому парадокс цієї ситуації? Із погляду державного правосуддя цю людину справедливо засуджено за крадіжку чужого майна. І вирок теж справедливий: шість місяців не так вже й багато. Але, з іншого боку, бідний бушмен покараний несправедливо: у його світі, у якому він жив, це взагалі не злочин. Він так і не зрозумів, що відбувається, за що його судять і взагалі що таке суд. І в судді, який вів цю справу, було два варіанти: засудити людину згідно із законом або відпустити згідно із ситуацією. І обидва будуть справедливі!

Отже, виявляється, людська справедливість і несправедливість відносні. Їх можна тлумачити по-різному, залежно від ситуації чи точки зору.

Справедливо розіп’ятий

Подібна ситуація склалася дві тисячі років тому на одному з найбільш відомих судів. Єврейське духовенство судило Пророка та Вчителя, Який наробив багато галасу в народі. Це судилище було лукавим за суттю — була Людина, яку потрібно знищити, треба лише знайти юридичну причину, щоб це зробити. І вона знайшлася!

Матвій так описує цю сцену: «І первосвященик сказав Йому: Заприсягаю Тебе Живим Богом, щоб нам Ти сказав, чи Христос Ти, Син Божий? Промовляє до нього Ісус: Ти сказав... Тоді первосвященик роздер одежу свою та й сказав: Він богозневажив! Нащо нам іще свідки потрібні? Ось ви чули тепер Його богозневагу! Як вам іздається? Вони ж відповіли та сказали: Повинен умерти!» (Мт.26:63-66).

Зауважте: Ісус був засуджений на смерть згідно з буквою Мойсеєвого Закону справедливо! Він назвав Себе Месією, Сином Божим, а це вважалося великим злочином. І в рішенні суддів, які дивилися на ситуацію через призму релігійних законів, усе було правильно та справедливо. Але тут була одна проблема: вони судили Ісуса як людину. Він для них не був Месією, а самозванцем. Тобто вони дивилися на ситуацію однобоко. Так само, як суддя судив бушмена, розглядаючи справу лише зі своєї точки зору, не враховуючи реальної картини. Тому на Голгофі, де здійснювалося так зване правосуддя, були два табори: ті, які вважали Розіп’ятого самозванцем та богозневажником і, відповідно, вирок справедливим, та ті, для кого він був дійсно Христом, а вирок несправедливим.

Це і є парадокс справедливості, коли справедливість визначається не її суттю, а переконаннями та точкою зору спостерігача. Ісус був, як і у випадку з бушменом, одночасно і злочинцем, і невинним — тут хто як бачить.

Правильний погляд

Але в історії з розп’яттям Христа була особа, яка дивилася на речі правильно. Як не дивно, серед невеликої кількості тих, хто бачив у розп’ятому пророкові Сина Божого, був той, хто висів поряд із Ним на такому ж ганебному хресті. В останні хвилини свого розбійницького, гріховного життя він раптом усвідомив, що тут щось не так, що тут порушується елементарна людська справедливість. На докори свого товариша він відповідає: «Чи не боїшся ти Бога, коли й сам на те саме засуджений? Але ми справедливо засуджені, і належну заплату за вчинки свої беремо, Цей же жодного зла не вчинив» (Лк.23:39-41). Він один із небагатьох побачив, що стосовно Ісуса порушена і Божа, і людська справедливість.

І отут ми підходимо до найбільш суперечливого й разом із тим найбільш величного моменту в стосунках справедливого Бога та несправедливих за своєю суттю людей. Один із розбійників апелює до Божої справедливості: «Чи Ти не Христос? То спаси Себе й нас!» Він розуміє, що якщо Ісус невинний, то Бог повинен справедливо вирішити цю справу — спасти свого Сина. А оскільки вони втрьох у одній команді, то добре було б і їх спасти від розп’яття. Згідно з Божою справедливістю Ісус не мав бути покараним. Покарані мають бути всі люди, серед яких немає жодного праведного. Не лише розбійник, якого судили за конкретні злочини, а всі, бо «всі згрішили і позбавлені Божої слави» (Рим.3:23).

Ісус обертається до розбійника, який несподівано прозрів, побачив те, чого не зуміли вгледіти книжники й фарисеї. «Спогадай мене, Господи, коли прийдеш у Царство Своє!» — на останніх подихах говорить справедливо розіп’ятий злочинець. Відповідь Ісуса ще більше заплутує питання справедливості: «Поправді кажу тобі: ти будеш зо Мною сьогодні в раю!»

Несправедливо розіп’ятий виправдовує справедливо розіп’ятого! Господи, і де ж Твоя справедливість?!

Отут ми переходимо до найбільш цікавого моменту щодо розуміння справедливості. Є ще третя точка зору — Божа.

Невід’ємний складник Божої справедливості

Є така історія (чи, може, притча) про одного офіцера, якого засудили до страти. Мати нещасного добилася аудієнції в самого імператора, у владі якого було життя її сина. «Ваша величносте, даруйте йому життя», — благала нещасна. — «Але ж він засуджений справедливо!» — заперечив владика. — «Я прошу не справедливості, я прошу милості», — відповіла мати. «Але ваш син не заслужив милості». — «Милість не заслужують, милість дарують», — була відповідь убитої горем жінки. Після таких слів матері імператор помилував сина.

Ця історія яскраво ілюструє те, що відбулося на Голгофі. Божа справедливість нерозривно пов’язана з Божою милістю. Це найбільш промовиста теза Господніх стосунків з людиною: той, хто заслуговує на справедливе Боже покарання, має шанс на спасіння завдяки Божій милості. Це не завжди розуміла людська справедливість, яка однобоко дивиться на цей факт, для якої діяло правило «око за око і зуб за зуб». Цього не могли зрозуміти робітники з відомої Ісусової притчі: вони вважали несправедливим те, що їм, які відпрацювали цілий день, заплатили так само, як і тим, хто працював лише годину. Цього не міг зрозуміти старший син із іншої притчі, коли почув, як батько приймає непутящого блудного сина. «Це несправедливо! — кричить він. — Я в усьому слухняний тобі, а ти ніколи не дав мені навіть ягняти на вечірку. А той промарнував усе твоє майно, і ти так приймаєш його!» Так говорить людська справедливість. Але небесний Батько дивиться на ситуацію через призму любові та милосердя.

Ще одна історія про людське нерозуміння Господньої справедливості: історія пророка Йони. Покликаний Богом до конкретної місії, він спочатку втікає, але припертий до стіни надприродними ситуаціями, змушений йти в Ніневію. Покірно виконує покладену на нього місію проголошення Господнього суду та з почуттям виконаного обов’язку сідає на узвишші подивитися, як Бог буде виконувати справедливий суд. Але тут стався збій у світогляді пророка: Бог відклав своє покарання. «І побачив Бог їхні вчинки, що звернули зо своєї злої дороги, і пожалував Бог щодо того лиха, про яке говорив, що їм учинить, і не вчинив. І було це для Йони на досаду, досаду велику» (Йони 3:10;4:1). Пророк розсердився на Господа: «Ну який же Ти Бог після цього? Де ж твоя справедливість?» Тут цікава поведінка Йони: з одного боку — він називає Бога милосердним, навіть виправдовує свою втечу до Таршішу цим милосердям, мовляв: Ти ж все одно не знищиш міста, а з другого — аж до смерті образився, коли не побачив знищення Ніневії. І Господь тоді дає пророкові прекрасний урок справедливості, просякнутої любов’ю, турботою та милістю.

Нам важко зрозуміти Божу справедливість, основану на любові та милосерді. Для нас це якийсь парадокс. Недаремно апостол Павло, говорячи про місію Ісуса на землі, називає її «великою таємницею благочестя» (1Тим.3:16). Врешті-решт Божа справедливість таки була забезпечена: людське зло та гріх були покарані, розіп’яті на Голгофі. Але покарання прийняв Божий Син. Бо Його Отець «так полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне», — пояснює Христос мету своєї місії. І додає: «Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся» (Ів.3:16-17).

Згадаймо ще Ісусову притчу про немилосердного боржника, якому було прощено десять тисяч талантів. Цікавий момент: коли той боржник зустрів свого боржника та став вимагати повернення боргу, він діяв цілком справедливо. Він юридично мав повне право і вимагати розрахунку, і віддати його у в’язницю. Але то був однобокий погляд. Він не врахував важливого складника справедливості, який яскраво був виявлений у його стосунках із царем, — у ній не було милості.

Саме тому людська справедливість не завжди об’єктивна. Саме тому правильне розуміння справедливості можливе лише через погляд на розіп’ятого Христа, у Якому проявилася і Божа справедливість, і Боже милосердя. У нас може бути юридично правильне бачення справедливості, як у випадку із суддею, що судив бушмена, або юридично лукаве, як у членів синедріону, які судили Ісуса. Але там не було милосердя. Розбійник на хресті серцем зрозумів суть Божої справедливості, скориставшись нею на останніх ударах серця. «Бо суд немилосердний на того, хто не вчинив милосердя. Милосердя бо ставиться вище за суд» (Як.2:13).

Юрій ВАВРИНЮК

Благовісник, 4,2023