Герой, Якому належить слава

«…Дивлячись на Ісуса, на Начальника й Виконавця віри, що замість радости, яка була перед Ним, перетерпів хреста, не звертавши уваги на сором, і сів по правиці престолу Божого. Тож подумайте про Того, хто перетерпів такий перекір проти Себе від грішних, щоб ви не знемоглись, і не впали на душах своїх» (Євр.12:2-3).

Ми маємо все необхідне для того, щоб не впасти на душах своїх. У нас є все, щоб, попри зло, попри всі небезпеки, труднощі й проблеми, не розчаруватися й не розбитися. А навпаки — зміцнитися Богом.

Так багато нині довкола нас болю й страждання. Недавно я побував на Хрещатику й майдані Незалежності. Там ціла алея прапорців. Це ціна, яку платить наш народ. Це ціна нашого миру.

Не раз також мені доводилося чути докір у свій бік: «О, ви ненавидите тих, ненавидите інших…» Але я хочу вам сказати, що наші захисники, наші воїни, наші герої стоять на «нулі» не тому, що вони не люблять росіян. Вони там тому, що люблять свій край, свою сім’ю, своїх дітей. І це для мене ще один сигнал, що Україна переможе. Тому що любов завжди перемагає. І приклад цього нам залишив живий, воскреслий третього дня Христос. Ісус Христос — Начальник і Виконавець віри — великий приклад для нас. І ми повинні тримати Його образ перед своїми очима, щоб не забувати, що Він зробив для нас і як хоче, щоб чинили ми.

Подумайте про Того, Хто перетерпів…

Людська свідомість має дивну властивість — забувати. І що особливо дивно, забуваємо ми перш за все добро, яке нам зробили. Ми можемо тішитися ним певний час, але потім сприймаємо як щось очевидне — і забуваємо. Зло довше залишається в нашій пам’яті. Навіть якщо його зробили нам ненароком.

Пригадую, як я колись відвідав одну сестру в лікарні. І вона попросила мене поспілкуватися з жінкою, яка лежала поряд. Я погодився — і та жінка розповіла мені, що вже 25 років не розмовляє з сином, бо він її образив. «І, знаєте, — каже вона, — я більше й не хочу з ним ніколи спілкуватися». Я вислухав її оповідь, а тоді кажу: «Ви його народили?» — «Так, я». —«І вам було важко, боляче, ви страждали чи все пройшло легко?» — «Ні, намучилася, намордувалася». — «І ви його після цього в дитбудинок віддали чи виховували?» — «Та який дитбудинок, що ви таке кажете?» — «То подумайте, скільки ви добра зробили для нього, бо він був цінним для вас! То невже це маленьке зло зможе назавжди відвернути вас від дорогої вам людини?» Вона розплакалася, ми разом помолилися. Я не знаю подальшої історії цієї жінки, але її приклад — яскрава ілюстрація того, що ми добро забуваємо, а зло пам’ятаємо дуже добре.

Тому вкрай важливо відновлювати свою пам’ять, свій розум, дивлячись на страждання Христа. Він любив нас і помер за нас тоді, коли ми були грішниками. Саме тому ми й звершуємо причастя кожного місяця, щоб пригадувати величний вчинок справжнього героя — Ісуса.

Так, коли я дивлюся на Христа, то бачу істинного Героя, якому належить слава. В історії людства багато поставало героїв. Деякі з них закликали померти за них чи з ними. Нині є багато героїв, які помирають за наш спокій. Але цим вони можуть спасти лише декого. Але є тільки один Герой, Який помер за всіх нас — Його звати Ісус Христос.

Звернімо увагу на ті вчинки, які він звершував на шляху свого становлення як Героя для всього людства. Для мене вони по-особливому дивовижні.

Герой — смиренний

У Євангелії від Івана записано: «Устає [Ісус] від вечері, і здіймає одежу, бере рушника й підперізується. Потому налив Він води до вмивальниці, та й зачав обмивати ноги учням, і витирати рушником, що ним був підперезаний» (Iв.13:4-5).

Ви уявляєте, Месія, про Якого було звіщено задовго до Його приходу на землю, схиляється перед простими земними людьми. Уся слава неба в мить Його народження сходила на землю й звіщала, що народився Сотворитель усього, що є на землі — Той, через Кого все сталося. І Він настільки принижується, що підперізується й миє ноги учням — служить тим, за кого прийшов померти.

Він знає, що один із них невдовзі зрадить Його, інший — відречеться, а решта — розпорошиться. А потім, почувши про воскресіння Христа, саме ті, кому Він миє нині ноги, чи не найбільше сумніватимуться в цьому.

Герой виконує не Свою волю

«І, трохи далі пройшовши, упав Він долілиць, та молився й благав: Отче Мій, коли можна, нехай обмине ця чаша Мене... Та проте, не як Я хочу, а як Ти... Відійшовши ще вдруге, Він молився й благав: Отче Мій, як ця чаша не може минути Мене, щоб не пити її, нехай станеться воля Твоя!» (Мт.26:39,42).

Якщо герой іде до слави, то чию волю Він насправді звершує? Якщо взяти по-людському, то він би мав виконувати те, чого хоче сам, йти туди, куди хоче сам. Хоча ми бачимо, що в житті наших героїв часто не так буває. Вони змушені виконувати накази й терпіти труднощі заради блага інших. У житті Христа пріоритетом було виконання волі Отця.

А як у нашому житті? Коли Бог дає нам новий день, чи ми кажемо, як колись сказав Ісус: «Хай буде воля Твоя»? Коли останній раз ми з вами, прокинувшись, сказали Йому: «Веди мене туди, куди Ти хочеш, щоб воля Твоя звершилася»? А потім, почувши Його голос, дійсно пішли виконувати волю Його.

Ісус — Герой, Який почув і виконав волю Отця.

Герой дбає про безпеку тих, хто поруч

«А Ісус, усе відавши, що з Ним статися має, виходить та й каже до них: Кого ви шукаєте? Йому відповіли: Ісуса Назарянина… Ісус відповів: Я сказав вам, що це Я... Отож, як Мене ви шукаєте, то дайте оцим відійти» (Iв.18:4,8).

Ісус не закликав нікого померти за Нього. Але Він помер за нас. Він дбав про безпеку Своїх учнів, і коли прийшли по Нього, попросив, щоб усіх, хто був із Ним, відпустили.

Війна, яка йде в нашій країні, впливає на всіх. Як послідовники великого Героя — ми повинні дбати про тих, хто поруч, і про найменших зокрема. Іноді нам здається, що вони мало що розуміють, особливо ті, що на безпечних територіях. Але це помилкова думка.

Нещодавно я будив свою донечку до школи. Я дуже люблю її будити, бо вона мене в ці миті завжди обіймає, цілує. Зазвичай вона не дуже охоче прокидається. Але тут я виявив, що вона сидить у ліжку й плаче. Я схвильовано запитав: «Доню, у тебе щось болить». А вона відповіла: «Тату, уявляєш, мені наснилося, що прийшли росіяни й вбили всіх дітей». Я її обійняв, ми помолилися з нею. Я сказав: «Доцю, є Той, Хто сильний зберегти. Є Той, Хто проведе нас через ці труднощі, Хто збереже наш край. Нам просто треба молитися й вірити Йому».

Герой не шукає слів на виправдання

«Коли ж первосвященики й старші Його винуватили, Він нічого на те не відказував. Тоді каже до Нього Пілат: Чи не чуєш, як багато на Тебе свідкують? А Він ні на одне слово йому не відказував, так що намісник був дуже здивований» (Мт.27:12-14).

Тільки уявіть: Ісус перед Пілатом. Його звинувачують у всіх гріхах, які тільки може придумати людина. А Він не винен. І Він мовчить. Та Його мовчання говорило настільки сильно, що невдовзі Пілат захотів відпустити Його. Він зрозумів, що Ісуса звинуватили несправедливо…

Герой присвячує своє життя служінню іншим

І ось цей Герой, Який іде до слави, достойний того, щоб ми брали з Нього приклад і йшли за Ним. Христос достойний, щоб ми присвятили своє життя Йому так, як Він присвятив Своє життя нам. Тому, «дивлячись на Ісуса, на Начальника й Виконавця віри» нашої, присвячуймо своє життя служінню Йому та іншим людям, як Він присвятив Своє, віддавши Його за все людство.

Я дуже люблю український народ, бо й сам українець. Але останнім часом не раз помічаю, що цей народ дуже дивний. І я, як його частинка, також дивний. Ми маємо допуск до військовополонених росіян. І кожного тижня зустрічаємося з ними. Коли мені вперше зателефонував начальник цього закладу й сказав: «Приїдьте для розмови, я хочу поспілкуватися з вами», я погодився. І був вражений тим, як вони піклуються про полонених ворогів. Ті мають усе. Мене дуже здивувало, коли на Різдво мені зателефонував один із начальників і запропонував: «А давайте їм покажемо, що таке справжнє українське Різдво». Тоді я собі подумав: «Ці ж люди знають, що вороги по-іншому поводяться з нашими полоненими (серед яких є близькі та рідні їм люди), але все одно намагаються зробити щось добре для їхніх».

Не раз телефонують нам і просять привезти щось для наших ворогів. І ми робимо це, хоча не завжди це легко. Одного разу мене попросили привезти їм спортивні штани. А на початку війни нам привезли півтори тисячі спортивних костюмів — жіночих, але ж Nike. І я спочатку собі подумав, як би кумедно виглядали в них наші вороги. Звичайно, що я не зробив цього, ми знайшли для них чоловічі. Але скажу чесно, важко чути від деяких полонених: «Ми вас бомбили й будемо бомбити». А таке нам доводилося чути не раз. І тому я добре розумію, як важко було нашому Героєві Христу чути образливі слова з уст тих, ради кого Він прийшов померти.

Але українці дають своїм ворогам їсти й пити, одягають і лікують їх. І це для мене, як я вже сказав, ще одна ознака того, що любов, яка в нас, завжди переможе. Тому мені хотілося б на весь світ закричати: «Ми боремося, протистоїмо, навіть вбиваємо не тому, що ненавидимо росіян. Ми робимо це тому, що любимо своїх дітей». А любов ніколи не перестає. І справжній герой — той, хто не втратив її у своєму серці, як не втратив її наш Спаситель, Який «перетерпів такий перекір проти Себе від грішних, щоб ви не знемоглись, і не впали на душах своїх».

Михайло ДРЕН,
пастор церкви м. Борислав

P.S. Коли номер готувався до друку, ми зв’язалися з братом Михайлом. У той день він тільки повернувся з «нуля». Служив воїнам як капелан, надавав шлюбні настанови молодій парі військових. Із фото, які надіслав служитель в особистих повідомленнях (але попросив не розміщувати на сторінках журналу), на нас дивляться усміхнені молоді очі людей, одягнених у ЗСУ-шний «піксель». Та капелан, як і самі військові, усвідомлює, що щодня в ці очі пильно дивиться смерть. Тому просить про єдине — перебувайте в молитвах за тих, хто на «краю», вони цього дуже потребують. «Не забувайте, що ця рана в серці нашої країни не перестала кровоточити, — каже брат Михайло. — Нині вона стає набагато глибшою, сильнішою та болючішою. І я просто благаю вас, щоб ви молилися. Не лишайте військових та інших людей, які нині страждають, допомагайте їм. Тому що, коли ми переможемо, а Бог нам все одно допоможе, ви зможете разом із нами повною мірою тішитися перемогою».

Благовісник, 3,2023