Війни Господні

Фрагмент з картини Еміля Сіньйоля «Здобуття Єрусалима хрестоносцями 15 листопада 1099 року», ХІХ ст.

Прости ж провину невільниці своєї, бо конче зробить Господь моєму панові вірний дім, бо пан мій провадить війни Господні, і зло не буде знайдене в тобі за твоїх днів…
1Сам.25:28

Нам властиво шукати початок або ж корінь подій, явищ, проблем. Це стосується як особистого, так і соціального аспектів життя. Минулий рік ми жили в реаліях повномасштабної війни. Безліч питань, викликів, трагедій — і як підсумок: «Чому? Де коріння цього зла, яке має назву — війна?»

Отже, війна. Що це, звідки початок, де ховається той, хто це пекельне лихо вивів з небуття в реалії сьогодення? Про найпершу небесну війну читаємо в останній книзі Біблії, у книзі Об’явлення: «І сталась на небі війна: Михаїл та його Анголи вчинили зо змієм війну. І змій воював та його анголи, та не втрималися, і вже не знайшлося їм місця на небі…» (Об.12:7).

Одразу зауважимо, будь-які війни — це наслідок, а не причина. Що стало причиною духовного двобою сил Світла й темряви на небесному фронті? Зерно ідеї ангела світла, сина зорі — «уподібнюсь Всевишньому» (Іс.14:14) — виросло в дерево бунту й непокори Творцю. Ми не будемо торкатися питання, чому ця ідея рівності з’явилася у світі духів, але поглянемо на наслідки бунту проти Бога.

А наслідком стала перша світова війна, але вже на землі, коли загинула половина народжених людей: «…повстав Каїн на Авеля і вбив його» (1М.4:8). Корінь війни на землі — та ж сама ідея уподібнення: «…станете ви, немов Боги, знаючі добро й зло» (1М.3:5). Лукавому вдалося через облесливу пропаганду рівності кинути людство на багато тисячоліть у вир гріха, ненависті й воєн…

Війна — слово й суть

Автор і виконавець воєн — диявол переслідує конкретну мету. Її характеризує Ісус Христос таким визначенням: «Злодій тільки на те закрадається, щоб красти й убивати та нищити. Я прийшов, щоб ви мали життя, і подостатком щоб мали» (Ів.10:10). Вкрасти, убити, знищити — це критерії і духовної, і фізичної форми воєн.

Щодо духовного боку війни стосовно людини це можна сформулювати так: вкрасти майбутнє, вбити віру, знищити душу людську. Це одвічна мета спокусника-диявола.

Щодо війни в буквальному розумінні суть залишається незмінною: вкрасти чужі території й матеріальні багатства. Убити, знищити культуру, мову, народ. Знівелювати, погубити саму ідею незалежності іншого.

Земні політики — диктатори, партійні вожді, а інколи й релігійні провідники, одержимі духом «стати рівними Богу» й розпоряджатися долями окремих людей і цілих народів розпочинають нові війни як засіб досягнення своєї мети.

Варто згадати ще один вид воєн — релігійні війни. Історія пам’ятає хрестові походи або священні війни, що тривали майже 300 років. За дешевою завісою релігійності випиналася та ж сама суть — украсти, убити, знищити…

Ми стали свідками нового виду воєн — гібридних. Тут тісно переплетені релігія, ідеологія, економіка, пропаганда або брехня, що передбачає вплив на розум. Але й цей вид ненависті має ту ж саму мету — украсти критичне мислення, убити, отруїти розум, знищити інший погляд на ситуацію. До речі, 118 мільярдів рублів витрачено з бюджету Росії за минулий рік на пропаганду. Це утричі більше, ніж звичайно.

А тепер подумаймо про ще один особливий вид воєн, що має назву «Війни Господні».

Господні війни — що це?

Розпочати варто з історії Авіґаїл (Авігеї) — вродливої і розумної жінки (див. 1Сам.25:3). Її чоловік Навал, згідно з іменем — злий, нерозумний, грубо відповів слугам Давида. Назрівав військовий конфлікт, але в ситуацію втрутилася Авіґаїл. Вона вирішила проблему голодних вояків Давида практично — привезла їжу. Її звернення до Давида — це зразок вишуканої, жіночої дипломатії. Як для мене — це пророче відкриття, дане майбутній цариці, що заховане в словах: «Прости ж провину невільниці своєї… бо пан мій провадить війни Господні, і зло не буде знайдене в тобі за твоїх днів» (1Сам.25:28).

«Прости ж провину невільниці своєї…» — звернення жінки, яка жодним чином не була причетна до конфлікту, проте провину іншого взяла на себе. Вам це щось нагадує?
Що мається на увазі під визначенням «війни Господні»? Традиційно ми говоримо про Бога як Бога любові й миру. Так і є насправді, проте в Біблії є ім’я «Бог Саваот», що визначає «Бог воїнств небесних», і це ім’я згадується 257 разів.

Декілька біблійних текстів. «Господь буде воювати за вас, а ви мовчіть!» (2М.14:14). Зброя Небесного Вождя — вода. Армія фараона назавжди зникла у хвилях Червоного моря. Війна в дні царя Єзекії — 185 тис. вояків за одну ніч лишилися лежати на полі (див. Іс.37:36). Писання не говорить, що саме сталося, проте фіксує факт — понад 20 дивізій ворога безславно закінчили свою агресію. Ще одна історія — удар «градів» з неба (див. Єг. 10:11). Залпи граду не залишили шансів для амореян. «І не було такого, як день той, ані перед ним, ані по ньому, щоб Господь так слухав людського голосу, — бо Господь воював для Ізраїля» (Єг.10:14).

Залишимо Старий Заповіт для історії, а нашу увагу зосередимо на війни Господні в контексті Нового Заповіту.

Про війни Господа — проти кого й чим воюємо?

Слово «війни» тут вжито в множині — вони різні, їх багато. Проти кого воюємо? Відомий вислів класиків: «Диявол із Богом бореться, а поле бою — серце людини» звужує наші роздуми до протистояння за серце (духовну сутність) людини, адже саме «з серця виходять лихі думки, душогубства (війни — авт.), перелюби, розпуста, крадіж, неправдиві засвідчення, богозневаги» (Мт.15:19).

Отже, «ми не маємо боротьби проти крови та тіла, але проти початків, проти влади, проти світоправителів цієї темряви, проти піднебесних духів злоби» (Еф.6:12) — проти тих, хто воює з Богом від початку.

Яке озброєння з небесного арсеналу отримує воїн Христів для успішних воєнних операцій? Чим воюємо? «Не силою й не міццю, але тільки Моїм Духом, говорить Господь Саваот» (Зах.4:6). Господь наш Ісус Христос розумів масштаби воєнних дій для своїх послідовників, а тому «Він звелів, щоб вони не відходили з Єрусалиму та чекали обітниці Отчої…» Чому? «Та ви приймете силу, як Дух Святий злине на вас, і Моїми ви свідками будете в Єрусалимі, і в усій Юдеї та в Самарії, та аж до останнього краю землі» (Дії 1:4-8). Отже, «ви приймете силу, коли Дух Святий злине на вас!..» Дух Святий, Його сила — це наш невичерпний резерв для ведення воєнних дій на всіх фронтах і навіть до краю землі (див. Мр.16:16). Тож озброєння отримано в потрібній кількості, достатньо, тому що «не мірою дає Бог Духа», а тому…

Вперед, у наступ чи сидіти тихо?

Успішні воєнні дії не можуть бути без наступу. У контексті воєнних дій в Україні це слово стало щоденним у радіо- та телестудіях і на кухнях. Гвардія наступу сформована в Україні й веде посилену бойову підготовку.

Звернемося до слів Ісуса: «Я владу вам дав наступати на змій та скорпіонів, і на всю силу ворожу…» (Лк.10:19). «Я дав владу…» — це реальність, це вже, це зараз, тепер — цим потрібно користуватися… Йти в наступ означає звільняти окуповані території. Звільняти владою Ісуса й ставити під Його владу.

Наступ — це ризик і втрати. Чи не тому окремі церкви й окремі християни не охочі наступати? «Окопний менталітет» минулого не відпускає, Саул (цар) залишається в обозі, а справжні «царі виходять на війну». Сучасні «царі та священники» воліють залишатися в «окопах, у круговій обороні» , як у старі радянські часи, коли наступ практично був неможливий?

Наступ — це «розорюйте цілину й не сійте в терен». Терен — це те, що глушить Слово й воно залишається безплідним. Тисячі проповідей, семінарів повчань ми сіємо в затишних церковних залах. Чи великий відсоток отримуємо нашого духовного зростання після таких щедрих посівів? Питання риторичне. Йти в наступ — розорювати нові поля до краю землі! Це наказ Ісусів, це задум Царя — розширювати своє Царство максимально.

Згадаймо історію одного наступу в реальній війні, а це історія про двох вояків царя Саула, історія Йонатана та його слуги-зброєноші. Знаком для наступу на ворога Йонатан вибрав таке: «А якщо вони скажуть так: «Підійміться до нас (авт. — наступайте)», то підіймемося, бо Господь дав їх у нашу руку. Це для нас буде знаком» (1Сам.14:10). Вороги на скелях не чули й не знали цього слова, але знав Господь. «І піднявся Йонатан на руках своїх та на ногах своїх, а за ним його зброєноша». Інший переклад говорить: «Чіплявся Йонатан руками й ногами…» «Підійміться» — знак наступу. Знак, що його схвалює Господь.

Наступ — це, як в історії двох воїнів Саула, чіплятися руками й ногами або використовувати всі можливості! Це актуально сьогодні — і, даруйте за різкість, маємо чіплятися руками, ногами й «зубами», щоб не втратити унікальної можливості, яку дав Господь у час війни й агресії чужинців. Ми втратили (не чіплялися) на початку 1990-х, не повторюймо помилок минулого, адже гинуть безцінні душі….

Протилежне наступу — сидіти тихо. «Стійте тихо, аж ми прийдемо до вас…» (1Сам.14:9). Пригадую слова одного зі служителів: «Якщо Господь запланував спасти людину, то він приведе її Сам у церкву…». Зрештою так думає багато хто. «Господи, пройди по рядах народу, зайди в доми сиріт і вдів, зайди, Господи, до лікарень…» — це наші ранкові молитви-вказівки, що Він має робити, у той час коли це моя праця. Людину спасає Господь, але слово про спасіння я маю сказати…

Мені дуже подобаються слова Мері Слессор, місіонерки 19 століття в Африці . Ось ця фраза: «Не потрібно особливої благодаті, щоб сидіти тихо…» Великий сподвижник поширення Царства Христового в Китаї Хадсон Тейлор сказав так: «Китай не завоюють скромні, тихі місіонери. Щоб врятувати Китай, нам потрібні радикальні, самовіддані люди, які будуть готові померти за Христа!» Наступаймо з владою Ісуса й силою Духа Святого!

Виклики Господніх воєн

Пророк Ісая, натхнений від Господа, ніби передбачаючи ситуацію сьогодення, сказав: «Винесіть воду назустріч для спрагненого, втікача зустрічайте із хлібом. Бо втекли вони перед голим мечем, і перед натягненим луком, і перед тяготою війни» (Іс.21:15). Робота з біженцями — виклик, який церква Христова, а саме УЦХВЄ, сприйняла з відповідальністю й мужністю.

Пробудження в Україні почалося з тих, хто повернувся з полону після Першої світової. Війни передбачають полон. Це новий виклик — робота з полоненими. «А той відказав: Не вбивай!.. Поклади хліб та воду перед ними, і нехай вони їдять та п’ють, і нехай ідуть до свого пана» (2Цар.6:22).

Усе повертається на свої круги, і чи не на цей час попали чужинці в полон? Ми левову частку місіонерської, євангелізаційної праці віддаємо своєму народу. Як сприймемо новий виклик — полонені буквально й духовно повернуться на простори Росії як відроджені силою Духа Святого місіонери, щоб стати на місце українських місіонерів, багато з яких були змушені залишити цю країну?

Ще один виклик — відбудова країни й душ людських. Погодьмося — відбудувати інфраструктуру легше, ніж відбудувати стосунки в сім’ях. Відбудувати поруйновані храми легше, ніж понівечені душі!

Для воїнів Христових війни не закінчуються. Війни Господні продовжуються й будуть тривати аж до Його приходу. Де наше місце на карті бойових дій — із Саулом в обозі чи на лінії наступу? Відповідь за кожним із нас особисто. Без сумніву — до перемоги, а вона вже подарована нам Господом нашим Ісусом Христом (див. 1Кор.15:57). Він вірний, Він попереду: «Господь, Бог наш, що йде перед вами, Він буде воювати…» (5М.1:30).

Микола СИНЮК

Благовісник, 2,2023