Для тих, хто тихо здався

Нещодавно в журналі «Гарвард бізнес рев’ю» я натрапив на статтю про те, що, на думку автора статті, є соціальним феноменом. Однак у Біблії чітко йшлося про це задовго до того, як це стало відомо діловому співтовариству. Автор написав про те, що нині працівники, хоча й не звільняються з роботи, працюють абияк. Він назвав це явище «Тихим звільненням».

Суть у тому, що, якщо ти вважаєш, що тебе недооцінюють на роботі, не треба звільнятися й залишатися без зарплати й пільг. Не треба, приходячи на роботу, вистрибувати на стіл, щось спалювати, щось демонстративно кидати в смітник чи робити ще щось таке, через що тебе помітять або навіть відправлять за ґрати. Просто приходь на роботу, але особливо не старайся. Приходь в останню хвилину та йди при першій же нагоді. Не затримуйся допізна. Не пропонуй нічого, що вимагатиме від тебе додаткових зусиль.

Дослідник написав, що це не лише тенденція, до якої придумали милу назву, а й людський інстинкт. Якщо я віддаю себе чомусь — і в мене нічого не виходить, то я відсторонююся й перестаю старатися. Це може статися не одразу. Я можу й не оголосити про це іншим.

У Першому посланні до коринтян апостол Павло каже, що Бог «Господом нашим Ісусом Христом перемогу нам дав». Це очікування. А у наступному вірші він каже: «Отож, брати любі мої, будьте міцні, непохитні, збагачуйтесь завжди в Господньому ділі, знаючи, що ваша праця не марнотна у Господі!» (В іншому перекладі — «збагачуйтеся в Господньому ділі» звучить як «повністю віддавайтеся праці для Бога»). І це послання про дар перемоги для тих християн, які перебувають на етапі тихого звільнення.

Ви не оголосили, що ви атеїст. І не маєте наміру робити цього. Ви не написали в Інстаграмі: «Я ненавиджу Бога». Але оскільки у вас нічого не виходить, то в глибині душі вам здається, що єдине логічним вирішення — тихо припинити спроби. Якщо я перестану пробувати, то коли в мене нічого не вийде, я буду знати чому.

Мені більше не доведеться противитися гріху, а це значить, що і більше не почуватимуся слабаком, бо я не боровся. Якщо я перестану шукати радощі в житті, піддамся цинізму, то я не програю, тому що я й не боровся. Якщо я зі своєю вірою тихо сидітиму вдома й сподіватимусь, що диявол не знайде мене, то я не зазнаю поразки. Тому краще я буду ховатися за відмовками й прикидатися, ніби не хочу нічого більшого, й лишатимуся з тим, із чим раніше боровся. І я не хочу говорити про це, бо якщо я поділюся цим із кимось, хтось може прийти за мною й витягнути мене з цього стану.

Тому я тихо приходжу на зібрання. Тілом я тут, а думками — зовсім в іншому місці. Я не робитиму всього, що в моїх силах, не буду вмикати свого серця, не буду ділитися своїми ідеями. І, що головне, я не покажу, ким є насправді, тому що ви захочете допомогти мені перемогти того, ким я є. Я буду ховатися за твердженням, що я більше не хочу боротися за радісне життя.

Але що може бути більш печальним за християнина, якому Бог обіцяв силу для перемоги, але він не отримує перемоги. Сумно знати, що Бог дає силу перемагати гріх, але при цьому не отримувати перемоги над гріхом у житті. Я знаю, що в мені є сила протистояти гріху, сказати «ні» неправді, сила прощати. Я маю бути вищим від власної недосконалості. Я маю потенціал для того, щоб прийти до Бога з покаянням. Я знаю, що сильніший, ніж ця дрібна образа. Але я недосконалий… І далі продовжую залишатися таким. Бо Бог мені прощає.

Невже ви думаєте, що весь сенс християнського життя полягає в тому, щоби просити в Бога прощення за гріхи й не навчитися отримувати над ними перемогу? Хіба Господь помер для того, щоб я щодня падав в одну й ту ж яму? Не для того. Тому це зовсім невесело не отримувати перемог. Зовсім невесело — приходити в церкву, співати пісні про перемогу й при цьому щоразу переживати поразки.

Ось чому деякі люди стали відвідувати церкву онлайн. І лише переглядають зібрання. Вони тихо звільнилися. Вони не перестали вірити в Бога, але перестали ходити в церкву. Вони слухають проповіді у фоновому режимі, коли їм особливо нема чим зайнятися. Для того, щоб просто заповнити ефір, а не для того, щоб змінити своє життя. Я говорю про те, що люди обирають ті уривки з Писання, які відповідають їхньому способу життя, а не ті, які кидають їм виклик.

Але Бог помер не для того, щоб я щоразу падав. Він помер для того, щоб я воскрес із ним і жив у Його перемозі. Не використовуйте Боже прощення як дозвіл на невдачу, як право на падіння.

Якщо Ісус вийшов із могили, то з чого ви взяли, що маєте право залишатися внизу? Тому що ви вважаєте, що це ваша межа, чи не так? Ісус не лише вкрився краплями крові, коли піднімався на хрест. Якщо ми бачимо Його тільки таким, то спинилися лише на прощенні й прийнятті спасіння. Але це не дасть нам духовної сили, за допомогою якої ми зможемо долати спокуси. У Писанні сказано, що ці всі страждання й сором Він перетерпів ради радості, яка мала прийти після цього.

Він не просто помирав. Він дарував нам перемогу. Зазвичай перемоги не даруються. Перемоги одержуються. І тут складається враження, що ми просто отримуємо цю перемогу — і немає потреби самим її здобувати. Але після твердження про те, що Бог дав нам перемогу, йде тлумачення, яке звучить так: «Будьте міцні, непохитні, збагачуйтесь завжди в Господньому ділі, знаючи, що ваша праця не марнотна у Господі!» (1Кор.15:58). Ніщо не повинне вас похитати. Завжди віддавайте себе повністю праці для Бога.

Тобто в 57-му вірші сказано, що Бог дає перемогу. А в 58-му — що ми повинні дати себе. Якщо ви не віддаєте себе й очікуєте, що Бог дасть вам перемогу, то ви проживете життя, сповнене розчарувань, і не розумітимете, чому ви перебуваєте в тому, із чого Христос вам дав силу піднятися. Бог сказав: «Я даю тобі перемогу. І оскільки вона в тебе є — ти маєш все необхідне для життя».

Ми маємо перемогу! Маємо радість. Обітниці. Прощення гріхів. Примирення з Богом. Кров Ісуса. Маємо великого Первосвященника, Який заступається за нас перед Богом. Ми маємо мудрість і знання, які вкладає в нас Сам Господь. У нас є спрямування від Бога. Є нова милість, коли ми прокидаємося й коли кладемо голову на подушку. У нас є надія та впевненість від Бога. Є покликання згори. Є сила Духа Святого — потужна зброя, як допомагає отримувати перемогу над підступами диявола. Ми маємо досвід, як пройти те, із чим стикнулися. Це є всередині нас. І це не від людей, тому люди не можуть позбавити нас цього. Зрештою ми маємо дихання, щоб прославляти Господа. І силу та відвагу, щоб прославляти Його. Право й привілей Його прославляти.

Він дав це нам, але ми не завжди віддаємо цьому себе. Павло сказав, що наша перемога — це дарунок, це обітниця, але є ще й умова. Ми повинні віддати себе цьому. Ви не можете тихо звільнитися. Якщо ви кажете «Амінь» на те, про що говориться на зібранні, то не мовчіть удома. Говоріть про це. Промовляйте собі слова надії й перемоги, коли вам буде важко на цьому тижні. Ви не можете мовчки здатися, бо маєте в собі щось вічне й нетлінне — насіння Божого Слова. Так, іноді воно дрібненьке, але має здатність зростати й приносити плід. Маєте гірчичне зерно віри, яка здатна переставляти гори.

Стівен ФУРТИК

Благовісник, 2,2023