Міхаель Цин: «Бог, коли дає нам незалежність, очікує, що ми зможемо взяти відповідальність за свій вибір»

Нині можна почути дуже багато полеміки навколо теми Ізраїлю. Вона останнім часом набула особливої актуальності, бо зокрема тісно переплітається з війною в Україні й піднімає хвилю апокаліптичних настроїв у всьому світі. Ведучий проєкту «Хроніки війни» Віктор Вознюк, завідувач департаменту освіти УЦХВЄ, запросив на розмову унікального гостя — директора Єрусалимського міжнародного месіанського центру Міхаеля ЦИНА, який поділився роздумами про ситуацію навколо Ізраїлю, своїми поглядами щодо природи воєн, зокрема тих, що ведуться нині, а також своїм розумінням поняття «останній час».

— Ми багато чуємо про Ізраїль у новинах, але, очевидно, що цілісно зрозуміти ситуацію людям все ж таки складно. Розкажіть нам, що відбувається тепер у Ізраїлі, що таке ХАМАС і чому Ізраїль вимушений із ним боротися?
— Узагалі території сучасної Палестини до 2006 року належали Ізраїлю, а потім Аріель Шарон вирішив віддати ці території арабам. У них тоді було дві партії: одна більш терористична, а інша — трохи менше. Зазвичай більш агресивні терористи перемагають менш агресивних. ХАМАС, фактично, повбивав своїх опонентів (переламував їм ноги, скидав із дахів і знімав це на відео), коли захоплював владу в Газі, перетворивши її на анклав Ірану з фанатичною ідеологією, у системі політичних і релігійних поглядів якої немає місця народу Ізраїлю. Щодо всієї території Ізраїлю, не важливо — до 1948 року чи після, був оголошений джихад. Джихад — це позбавлення інших націй права жити на територіях, де колись був іслам. Така непримиримість — головна ознака сучасного фундаменталістського ісламу.

І от 7 жовтня стався напад. Більше 1400 людей загинуло, 250 взято в полон, включно з тридцятьма дітьми. Зґвалтовані жінки, переламані кінцівки, убиті вагітні жінки, діти, запечені в духовках, — це страхіття! То було найбільше вбивство євреїв із часів Другої світової війни.

Нині Ізраїль веде боротьбу на кілька фронтів за своє право на існування. Бо ми живемо на Близькому Сході, і тут розуміють тільки одну мову — мову сили. І якщо ти не встановлюєш силою свого права на існування, тебе негайно вб’ють, розтерзають, що ми вже й бачили. Ізраїль веде справедливу війну за своє існування та за життя своїх дітей. І це буде довга війна, а не коротка спецоперація.

— Я хочу, щоб ви підтвердили або спростували моє твердження. Наскільки мені відомо, то до 7 жовтня Ізраїль підтримував Палестину матеріально. І, якщо я не помиляюся, сума підтримки вимірювалася мільярдами шекелів. Вода, електрика, паливо і т. ін. А натомість — ось така відповідь.
— В ісламі є таке поняття, як «худна». Це тимчасове перемир’я з метою набратися сил перед наступним ударом. Іслам не вважає, що з «невірними» треба поводитися чесно й справедливо. Він вважає, що всі засоби прийнятні. Це не зіткнення Ізраїлю й арабів. Це зіткнення цивілізацій: юдейсько-християнської цивілізації з одного боку та арабської — з іншого. І якщо, гіпотетично, Ізраїль отримає поразку в цій війні, то ця нечисть поповзе далі.

— Чому Бог допускає такі ситуації — стільки страждань для свого улюбленого народу?
— Мій покійний батько колись казав: «Найостанніше, що я б хотів, — це бути вибраним Господом Богом». Йов був вибраним, і його спіткала та сама доля. І якщо ви прочитаєте 11-й розділ Послання до євреїв, то побачите, що ті люди, які були вибрані Ним, страждали найбільше.

Та зазвичай я не люблю всіх цих кальвіністських ідей. Вірю, що Господь дав кожному з нас вільну волю — право чинити так, як ми вважаємо за потрібне. Але права завжди йдуть разом із обов’язками. Тому після падіння людини та, що ще гірше, після того, як Ізраїль не прийняв волі Господа Бога, Він сказав: «Я не буду вас принижувати тим, що заберу у вас право вирішувати свою долю!» І ось ми маємо на сьогодні дві світові війни, Голокост, вбивства й війну. Якби Господь втрутився й забрав у людини можливість робити все, що вона хоче, тоді було б важко назвати відповідальним когось іншого. А людина таки схильна звинувачувати не себе, а інших. Згадайте Адама, коли після першого гріха він сказав: «Тож хіба я? То жінка, яку Ти мені дав». Або Каїна, який сказав фактично так само: «Хіба я сторож брату своєму? Ти сторож, Ти й працюй із цим».

Я думаю, що це наслідки того, що ми самі накоїли. Людська тенденція — завжди шукати винних і запитувати, чому Господь Бог не втручається. «Ти захворів і вмер, а Господь Бог не втрутився — значить, так тобі й треба! А якби ти був добрим віруючим, то Він би втрутився і зцілив». Ось таке дуже примітивне мислення. Це сектантство.

— Цікавить питання молитви за Ізраїль. Трішки розкажу зі свого досвіду. У 1990-х роках я цікавився Ізраїлем, його історією та тим, що Бог каже про цей народ. Особливо про те, що треба благословляти Ізраїль. І я в Польщі потрапив у одну сім’ю, у помешканні якої відчув дивну атмосферу. Я здивувався: чому тут панує ця дивна атмосфера? Та зрозумів це, коли господар молився. Він став закликати мир на Єрусалим. Після молитви я запитав, як давно вони це роблять. І господар відповів: «Вже давно. І хоч миру як такого немає в самому місті Єрусалимі, але я відчув, що мир Божий став приходити до нас». Я так загорівся цією ідеєю, що вирішив запровадити її в своїй сім’ї. І ми відчули те ж саме.
Скажіть, що ви думаєте стосовно молитви за Ізраїль, що ви порадите щодо цієї молитви, як вона працює? Це не просто з корисливих мотивів, але щоб виконати волю Божу — бути у волі Божій, молячись за Ізраїль і бажаючи миру Єрусалиму.
— Яків пише у своєму посланні, що багато що може зробити посилена або ж ревна молитва праведника. Але тут треба розібратися, що ж таке посилена молитва. Тобто якщо я сьогодні постояв годину в молитві, а завтра — дві години, то, значить, це посилена молитва? Чи якщо я підсилив свою молитву постом? Або двоє чи троє зібралося — тоді ця молитва посилилася? Та ми повинні згадати, що Яків був євреєм. І для нього посилена молитва — це молитва з наміром, із конкретною метою.

Дуже часто так буває, що, коли ми молимося, якісь слова виходять із наших уст, але наші думки — десь далеко: як би місяць до кінця дожити, як би з сусідами не посваритись і т. ін. Але написано, що уста говорять те, що в твоєму серці. Є такий ланцюжок: серце, голова, слово. І цей зв’язок, якщо він не пошкоджений, і зветься в юдаїзмі посиленою молитвою. Тобто коли в серці є якесь відчуття — це добре, але недостатньо. Коли ж воно проходить у твоїй голові певну цензуру, і ти вже його формуєш у якісь слова, то цей зв’язок втрачається. Це мусить бути нецензуроване відчуття, яке, проходячи через аналітичне розуміння, висловлюється в тому ж вигляді, у якому й сформувалося. Ось це і є та посилена молитва, яка на івриті називається «кавана». Кавана — значить «намір».

Тож перше, що ви мусите усвідомити, коли молитеся за Ізраїль, — це треба робити не тому, що ви очікуєте щось отримати від Бога після того, як помолитеся. Нагорода за молитву — сама молитва, можливість молитись, яку тобі дає Господь Бог. Нагорода за добре діло — добре діло, у процесі якого ти стаєш кращим.

Коли Господь у 12 розділі Книги Буття говорить: «Я буду благословляти тих, хто благословить тебе», це значить, що коли ми благословляємо народ Ізраїлю, Господь Бог обов’язково буде тебе благословляти. Не багатством, не здоров’ям, не перемогою в війні — цього ніхто не обіцяв. Але буде той внутрішній мир, про який ви кажете.

Що взагалі є основою правильного розуміння християнином суті молитви? Що є наслідком молитви? Ось ви попросили в Бога машину «Бентлі, але Він вам дав «Запорожця». Ви можете сказати, що не отримали відповіді від Бога, бо не сприймаєте «Запорожця», як «Бентлі». А якщо ви зміните свою думку на таку: «А, може, я не потребую ніякого «Бентлі», і мені достатньо «Запорожця», то ви будете задоволені. Ви не отримали того, чого просили, але отримали мир у душі. Тобто відповіддю на вашу молитву стала зміна вашої думки. Щаслива людина — не та, яка отримала те, що просила, а та, яка вдячно приймає те, що їй дане, незважаючи на те, що вона колись просила.

Тому просіть миру Єрусалиму. І сама ця молитва змінить ваші серця так, що ви стаєте набагато менш вимогливі до цього світу, і вам буде легше сприймати певні обмеження.

— Як ви вважаєте, чи правильно воювати за незалежність? І що в контексті Біблії означає незалежність?
— У Біблії немає слова «воля», є тільки слово «звільнення». І між цими словами величезна різниця. От коли ви читаєте про те, як євреї вийшли з полону, то бачите, що вони отримали звільнення. Господь Бог не любить, коли одна нація нав’язує іншій свої правила.

Звісно, ми можемо сказати, що наше життя на небесах і нас тут ніщо не турбує. Я хочу заспокоїти тих людей, які нічого не хочуть мати спільного з життям тут: ви нічого не будете мати й там. Це величезна помилка вважати, що Царство Небесне починається після смерті. Це не так. Царство Небесне починається в ту мить, як ви прийняли Бога у своє серце. Це дві фази одного й того ж Царства Небесного.

Ви не можете зайти в кімнату, якщо не пройдете через коридор — приймальне приміщення. І, дивлячись на наше ставлення до того приймального приміщення, Бог або дозволяє нам піти далі, або ні. Але є люди, які взагалі не бажають заходити в це приймальне приміщення. Вони вважають, що вони можуть оминути стадію Царства Божого на землі й перестрибнути одразу в Царство Небесне. І це трагедія, це сектантське ставлення до життя.

У древній Греції асоціальних людей, які відділяли себе від усіх і не цікавилися політикою, називали грецьким словом «ідіотес». Під це поняття потрапляли ті, які казали, що вони поза всім. Такі люди свідомо позбавили себе права будь-яким чином впливати на обставини. Тобто вони ставали залежними від вибору інших людей.

Тож нам передусім треба зрозуміти, що таке незалежність. Це право від Бога незалежно висловлювати свої думки. Це стан, коли в людини є вибір, якою мовою говорити, у якого Бога вірити чи за якою традицією поклонятися. І Бог, коли дає нам незалежність, очікує, що ми зможемо взяти відповідальність за свій вибір.

Це що стосується загального погляду. Але є ще унікальна ситуація з Ізраїлем. У 25-му розділі Книги Левит Бог каже, що цю землю не можна продавати чи віддавати. «Бо це Моя земля, а ви тільки приходьки в ній», — говорить Господь. Тобто Бог дає в оренду Ізраїлю цю землю. Уявіть собі, що ви винаймаєте хату з двох кімнат. У вас є сусід, який не дає вам спокійно жити. І ви домовляєтеся, що для підтримки миру він забере собі одну кімнату. Потім приходить ваш Господар і запитує, чому ця людина живе в його квартирі. «Та це задля миру», — відповідаєте ви. «Чому ви хочете миру за мій кошт? Це мій дім», — каже господар.

Тобто просити в Ізраїлю, щоб той віддав ще якийсь клаптик землі, — нелогічно. Бо вона не належить людям. Та й сам Ізраїль має 68 км у найширшій частині. Тож віддати якісь ізраїльські території — означає піти проти волі Господа.

Незалежність — прекрасна річ. Не всі люди використовують її собі на благо, але кожен сам буде відповідати за свій вибір. Багато людей плутають незалежність із анархією. Навіть у церкві. Проте, якщо ти маєш вільну країну — це не означає, що ти можеш робити все, що заманеться. Так само й коли ти маєш вільну волю. Справді вільна людина буде залежною від Господа Бога. І це найголовніше. І людина, яка залежна від Господа, звичайно, буде вибирати політичні обставини, у яких зможе вільно висловлювати свої думки, свою віру й бути відповідальною за те, що вона робить.

— Чи бачите ви якісь паралелі між війною в Україні та Ізраїлі?
— У всіх воєн завжди є паралелі. Це загарбницька війна, яка завжди переслідує ті самі цілі: убити, украсти, піднятися й замість культу Господа Бога встановити свій культ. У росії взагалі класичний приклад: найбагатша людина світу, якій за 70 років, має ледь не безмежну владу, досягла всього в житті й тепер сидить і бавиться в кінець світу. Українці, так само, як ізраїльтяни, — жертви агресії. Це люди, які захотіли бути вільними, не захотіли підкорятися чужим правилам і зрештою втратити цю відповідальність за свою долю і долю своїх дітей.

Схожий початок цих війн, я маю на увазі зокрема Бучу й Ірпінь, ситуація в яких надто страшно перекликається з тим, що відбулося в Ізраїлі. Люди закатовані за те, що вони хотіли залишитися людьми.

Навіть світ, який підтримує наші країни, говорить про те, щоб надавати допомогу обом країнам одним пакетом — і Україні, й Ізраїлю разом. У нас одна мета.

І ми, і ви наробили дуже багато помилок. За всі роки незалежності Україна на різних платформах голосувала проти Ізраїлю. Ізраїль, будучи звідусіль оточений недругами, намагався зберегти нейтралітет у стосунках із Москвою, плекаючи ідеалістичні ілюзії — а раптом пронесе. Тому з початку російської агресії в Україні влада Ізраїлю зайняла доволі обережну позицію, що дуже не подобалося більшості населення.

Але тепер Господь показав, як є насправді. Тому треба відкласти минулі непорозуміння й дивитися в майбутнє, ставлячи спільні цілі й тримаючись разом. Я впевнений, що це ще не кінець, що буде ще гірше, але далі — усе буде добре.

«Миру бажайте для Єрусалиму: Нехай будуть безпечні, хто любить тебе! Нехай буде мир в передмур’ях, безпека в палатах твоїх! Ради братті моєї та друзів моїх я буду казати: Мир тобі! Ради дому Господа, нашого Бога, я буду шукати для тебе добра!» (Пс.121).

Дивитися повне відео: Міхаель Цин про війну в Ізраїлі та Україні. ХРОНІКИ ВІЙНИ. 31.10.2023

Благовісник, 4,2023