Керівник юридичного департаменту УЦХВЄ Ярослав Котилко:
«Правознавство мене зацікавило тим, що воно дає можливість захищати інших людей»

Народився 1986 року на Волині.
Навчався у ВНУ ім. Лесі Українки, Вроцлавському університеті, КНУ ім. Тараса Шевченка, Національній академії державного управління, а також у Львівській богословській семінарії.
Працював у Нововолинській міській раді, «Асоціації міст України».
Адвокат, працює заступником начальника Відділу юридичного забезпечення в Державній службі України з етнополітики та свободи совісті, голова благодійної організації «Жест допомоги», член правління благодійного фонду «ЄДОБРО» у складі УЦХВЄ, член Національної асоціації адвокатів України, викладач юридичних дисциплін.
Проживає в Києві. Одружений, разом із дружиною Катериною виховує сина.

— Розкажіть, будь ласка, про власні духовні пошуки та становлення як практикуючого християнина.
— Я народився в християнській сім’ї, яка була п’ятдесятницькою в другому поколінні. Змалку ходив до церкви, покаявся, прийняв хрещення в «Церкві Святої Трійці» м. Нововолинська. Проповідував, працював із молоддю, був регіональним відповідальним за освіту, керівником домашньої групи, вів служіння з вивчення Біблії.

— Чому обрали саме професію юриста? Що вплинуло на цей вибір?
— Навчаючись у школі, я дуже любив історію та право. Навіть викладав їх у 9-му класі, заміняючи вчительку. Пам’ятаю, що до нас додому приходила вчителька й говорила батькам, що в мене є здібності з цих предметів. Зокрема, правознавство мене зацікавило тим, що воно дає можливість захищати інших людей. Я уявляв себе в майбутньому адвокатом. Вірю, що на це була Божа воля — щоби піти вчитися на юриста.

— Християнський світогляд та богослов’я допомагають вам у юриспруденції?
— Я закінчив Львівську богословську семінарію й вважаю, що теологічні знання доповнюють і розширюють розуміння юриспруденції, зокрема моральних і етичних аспектів права. Власне, християнський світогляд впливає на формування цінностей, які лежать в основі права. Наприклад, християнські поняття правди, справедливості, милосердя — на цих цінностях будуються закони, нормативно-правові акти, норми поведінки. З іншого боку, знання права допомагає краще зрозуміти Бога та Його принципи. Наприклад, відповідальність за власні вчинки та їхні наслідки.

— Чи правда, що конституції та інші законодавчі бази більшості країн побудовані на основі Біблії?
— Це правда. Коли в університеті викладають предмет «Теорія держави й права», то зазначають, що одне із джерел права — саме Біблія, зокрема Десять заповідей, які лягли в основу законодавчих систем, зокрема Римське право й так далі — аж до сучасних варіантів. Це очевидно для кожного юриста, незалежно від того, чи він сам вірить у Бога й вважає Біблію священним текстом. Хоча сучасне суспільство секуляризоване, та це не спростовує того факту, що воно стоїть на християнських засадах та ідеях. Демократія сама по собі — це християнське надбання.

— Один із ключових принципів у юриспруденції — принцип справедливості. Наскільки він відповідає біблійному розумінню справедливості?
— Принцип справедливості в юриспруденції ґрунтується на ідеї рівності перед законом, у більшості правових систем він реалізується в суді. В Україні цей принцип входить до поняття верховенства права, який згідно з Конституцією вимагає дотримання законності, доступу кожної людини до правосуддя, поваги до людських прав. Біблія теж містить концепцію справедливості, яка визначається не тільки рівністю перед Богом, але й обов’язком діяти праведно та милосердно один щодо одного. Біблійне розуміння справедливості також включає в себе ідею захисту слабких.

У більшості випадків принцип справедливості в юриспруденції збігається з біблійним, оскільки обидва вони покликані до створення справедливого й рівного суспільства. Але потрібно розуміти, що закони пишуть недосконалі люди. Тому й закони бувають недосконалими, вони потім переглядаються, доповнюються, скасовуються. Наприклад, у Радянському союзі була заборона на торгівлю, комерцію. Але в незалежній Україні визнали, що вільне підприємництво — основа економіки.

— Наскільки ефективно втілюються в реальному житті декларативні принципи справедливості? Чи часто ви у своїй практиці юриста стикаєтеся з несправедливістю?
— Справедливість — це ідеал поведінки, який визначається загальноприйнятими нормами. А от втілення його на практиці залежить від багатьох чинників. Такі фактори як корупція, майнова нерівність, політичні втручання, недоліки системи правосуддя можуть перешкоджати досягненню справедливості. Для прикладу, в Конституції СРСР була задекларована рівність усіх перед законом та право кожного на свободу віросповідання. Але, як ми знаємо, на практиці все було зовсім по-іншому.

Щодо моєї практики, то буває по-різному… Зрештою, якщо рішення несправедливе, людина може подавати на апеляцію, якщо це не допоможе — йти в касацію, якщо касацію програє — в Європейський суд із прав людини. Тобто якщо є бажання, то є способи все ж добитися справедливості. Усі ці механізми якраз покликані нівелювати людський фактор у правовій системі. Але саме існування такої кількості допоміжних органів тільки підтверджує той факт, що несправедливості є чимало, зокрема в судах.

— Від чого й від кого залежить забезпечення справедливості в суспільстві? Яка ланка найбільше провисає, якщо говорити про Україну?
— Забезпечення справедливості залежить від взаємодії різних інститутів. Якщо законодавча влада прийматиме справедливі закони, які є каркасом для нормативно-правової бази, виконавча влада забезпечуватиме механізми дії цих законів, а судова система виноситиме безсторонні рішення згідно з прийнятим законодавством, то буде відповідний результат.

Часто буває збій на рівні механізмів. До прикладу, читаєш закон ВР про надання певних соціальних пільг — все справедливо. А коли читаєш постанову КМ про розподіл цих пільг — уже несправедливо. Але я б сказав, що найбільше проблем і корупції на рівні судочинства. Узагалі незалежні суди — ключовий фактор справедливого суспільства.

А ще є громадськість — четверта влада. Якщо окремі громадяни, громадські організації, церкви, медіа беруть активну участь у контролі органів влади, вони можуть суттєво впливати на дотримання справедливості. Як, наприклад, це було під час Помаранчевої революції, Революції гідності, коли люди спільно відреагували на несправедливість, змінивши хід історії.

— Якщо підсумувати, як би ви відповіли на запитання: «Чи є справедливість на світі?»
— Я би відповів, що це важке питання. Тому що сказати, що справедливість повною мірою реалізується на землі, напевно, не можна. Але певною мірою вона присутня, тому що багато людей, у тому числі християн, стараються чинити справедливо й відстоювати правду.

— Іноді християни перекладають всю відповідальність за справедливість виключно на Бога. Як ви ставитеся до такої позиції?
— Бог залишив нас на землі, щоб ми були Його руками, ногами, Його голосом. Тому ми не повинні мовчати, коли твориться несправедливість. Християни — це пророчий голос у світі. Біблійні пророки навіть царям докоряли за їхні несправедливі вчинки. Думати, що це не наша справа, що коли прийде час, Бог Сам розбереться — це неправильно. Це втеча від відповідальності. Адже в Біблії сказано: «Ви — сіль землі».

— Чи можливо забезпечити справедливість, не виходячи за межі пацифізму?
— Традиційне зображення справедливості: жінка із зав’язаними очима, в одній руці тримає терези, а в другій — меч. Якщо говорити про пацифізм як відмову від насильства, вирішення конфліктів через ненасильницькі методи, то сам цей принцип хороший. Але багато залежить від конкретної ситуації. Деякі протистояння справді можуть бути вирішені за допомогою діалогу. Але законодавство передбачає також інші методи захисту, якщо порушуються права людини чи є загроза національній безпеці.
Кримінальний кодекс України гарантує кожній особі право на самооборону: «Не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальної відповідальності застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення в житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає» (Ст.36 ККУ). Тобто законодавство передбачає відступ від пацифізму, коли йдеться про захист власного життя, життя рідних і близьких.

— Чи заперечує Біблія право на збройний захист?
— Якраз у Біблії конкретно сказано молитися за владу — Божого слугу, який «недаремно носить меч» і який є «месником у гніві злочинцеві». У Біблії ніде не вказано, що потрібно розпустити армію, поліцію. Таких наративів у Писанні немає. Держава має прерогативу примусу, обов’язковості для підтримки порядку в суспільстві. І він забезпечується методами сили, не пацифізму. Ісус Христос говорив про князя світу — диявола та тих, хто йому служить. І якщо їх не зупиняти, будуть теракти, розбій. За аналогією з Божим судом і пеклом, ми маємо людський суд і місця ізоляції та відбування покарання. Тому дякуймо Богу, що в нас є правоохоронні органи, військо.

— У якому випадку Україна зможе отримати репарації від РФ? Чи вірите ви, що збитки будуть відшкодовані?
— Репарації залежать від дуже багатьох факторів. Варто пам’ятати, що абсолютно кожна війна, яка б не була, закінчувалася за столом переговорів, де порушувалося й питання репарацій. Після Другої світової війни Німеччина була зобов’язана виплачувати відшкодування низці постраждалих країн. Однак 1953 року було прийнято Лондонську угоду, яка скасовувала деякі зобов’язання, оскільки Німеччина просто не в силах була все виплатити. Також і після Першої світової Радянський союз не отримав відшкодування від Німеччини. Я веду до того, що отримати репарації від Росії може бути дуже складно. Усе залежить від того, як закінчиться війна. Тому тепер багато говорять, що Україні потрібен не просто мир, а справедливий мир.

Якщо говорити про конкретну людину, яка внаслідок російської агресії втратила власне майно, то вона повинна виконати певний алгоритм: зафіксувати факт пошкодження, отримати від органу місцевого самоврядування акт обстеження, подати позов до суду проти РФ.

— Чи можливі прощення й примирення без справедливого покарання й відшкодування?
— Загалом про прощення можна говорити тільки тоді, коли злочин припинений. Коли злочинець продовжує вбивати, ґвалтувати, грабувати — це неможливо. Прощення й примирення — частина процесу дипломатичних переговорів. Визнання вини, понесення покарання й відшкодування збитків — обов’язкова умова для цього. Адже відчуття несправедливості точно не сприятиме прощенню й примиренню. І це цілком біблійна концепція — завжди, коли хтось чинив зло, були наслідки, незалежно, чи це проста людина, чи цар.

— Які, на вашу думку, основні причини існування несправедливості?
— Насамперед — це гріховна природа людини, яка виявляється в жадобі, амбіціях, індивідуалізмі, що призводять до порушення справедливості. Наступне — це свобода волі людини, яка дає можливість обрати справедливий або несправедливий шлях. А також, звісно, людська недосконалість, обмеженість, схильність помилятися, тобто навіть несвідомо допускати несправедливість.

— Чому Бог допускає несправедливість?
— Це вже цілком богословське питання, яке фактично зводиться до такого: «Чому Бог допускає зло?» Бог від початку знав, що Каїн уб’є Авеля, що людство потопатиме в крові, у війнах. Мені здається, тут відповідь також криється в явищі свободи волі. Якби Бог щоразу зупиняв несправедливість, це означало би втручання у вибір людини. І тоді вже треба було би всіх зупиняти та всіх нас разом судити.

— Божа справедливість і милосердя — як вони узгоджуються між собою?
— Божа справедливість говорить, що наслідком гріха є смерть. Але разом із тим, Бог є любов. І найкраще співвідношення Божої справедливості та милосердя показує нам Голгофа. Невинний Ісус Христос добровільно прийняв кару за наші гріхи — так втілилася Божа справедливість. І в той же час виявилося Боже милосердя — ми отримали прощення через Його смерть. Ці принципи діють і в звичайному людському суді. Наприклад, коли ти не можеш оплатити штраф згідно з вироком, хтось інший може це зробити для тебе через свою доброту. Навіть коли людина справедливо засуджена за якийсь злочин, існує практика помилування. Тобто навіть у жорсткій судовій системі є місце для милосердя.

— Як на вас вплинула війна? Чи можете поділитися власними рефлексіями, спостереженнями?
— Від початку війни ми нікуди не виїжджали й не намагалися цього зробити, хоча були пропозиції, щоб виїхала дружина із сином. Проживаючи в Києві, не раз бачили над головами ракети. Але віримо, що Бог сильний захистити нашу сім’ю. Історія говорить, що всі війни рано чи пізно закінчуються. Питання в тому, як християни проявлять себе під час цієї війни? Як люди, які тікали — легально чи нелегально, чи як люди, які вистояли, довіряючи Богу? Прямо зараз відбувається перевіювання — полова відділяється від зерна.

Розмовляв Дмитро ДОВБУШ

Благовісник, 4,2023