Благовісник

Життя Церкви

Влада в церкві: будувати не можна руйнувати

Декілька словникових штампів, що визначають зміст такого знайомого, інколи ненависного, частіше з відтінком негативу слова «влада». Отже, влада це:

— право керувати державою, політичне панування;

— керівні державні органи;

— право та можливість керувати ким-, чим-небудь;

— сила, могутність кого-, чого-небудь.

Для наших роздумів найкраще підійдуть два останні визначення слова «влада». Декілька слів про походження джерел влади. Згідно з основним законом України — Конституцією, ст. 5, «головним джерелом влади є народ». Згідно з Біблією, основним джерелом, першопричиною та абсолютною владою на небі й на землі є Бог! «Бо Господь — наш суддя, Господь — законодавець для нас, Господь — то наш Цар, і Він нас спасе» (Іс.33:22).

Три гілки влади зосереджені в Божих руках. Він — Законодавець і Гарант дотримання Своїх законів, Він — справедливий Суддя, Він — Цар над царями.

Окремим людям у церкві чи державі Бог делегує владні повноваження для належного виконання Його суверенних, одвічних планів: «Ти цар... якому Небесний Бог дав царство, й владу, міць та славу. І скрізь, де мешкають людські сини, польова звірина та птаство небесне, Він дав їх у твою руку» (Дан.2-37). Це повноваження імператору Навуходоносору делегував Бог. Це від Нього — влада царів, президентів, прем’єрів на рівні держав і народів до часу, Ним визначеного!

Тепер про владу від Бога на рівні Його найвищого представництва на землі — Церкви: «І Він настановив одних за апостолів, одних за пророків, а тих — за благовісників, а тих за пасторів та вчителів, щоб приготувати святих на діло служіння...» (Еф.4:11). Божественний порядок у всіх сферах діяльності церкви дбайливо, ретельно й відповідально здійснюється служителями, які від Нього отримали владу — владу служити!

Недбале, неправильне використовування владних повноважень призводить до заворушень і бунтів, метою яких є зміна влади. Певною мірою це стосується і релігійних інституцій. Поміркуймо над деякими аспектами владних повноважень у церкві Христовій.

Біблійний принцип владних повноважень передбачає підпорядкування. «Також молоді, коріться старшим! А всі майте покору один до одного, бо Бог противиться гордим…» (1Петр.5:5). Служитель, який не визнає принципу підпорядкування в церкві, ризикує втратити покору Христу й самого себе зробити супротивником Божим.

Розглянемо деякі позиції стосовно влади в церкві, які, на жаль, бувають занедбаними в наших церквах.

1. Влада особистого прикладу

Приклад для наслідування — Христос! Для всіх без винятку.

Але Бог так будує Своє Царство, що взірцем та прикладом для вірних повинен бути також служитель Церкви. Саме здатність бути прикладом і робить служителя тим, ким він є — людиною, яка впливає на інших. Духовна зрілість, сповнення мудрістю, силою та Святим Духом — саме це визначає духовну владу, а не просто посада, яку ми займаємо.

Особистий приклад у слідуванні за Христом — найвагоміший аргумент духовної влади. Не нудне моралізаторство й демонстрація влади, а, як сказав апостол Павло: «Будьте до мене подібні, браття, і дивіться на тих, хто поводиться так, як ви маєте за взірець нас» (Фил.3:17). Приклад у духовному поступі за Спасителем і вірність Йому дає підставу стверджувати: «Самі бо ви знаєте, як належить наслідувати нас. Бо ми поміж вами не сидні справляли, і хліба ні в кого не їли даремно… не тому , що ми влади не мали, але щоб себе за взірця дати вам, щоб ви нас наслідували» (2Сол.3:9).

Апостол Петро підтримує цю думку: «Не пануйте над спадком Божим, але будьте для стада за взір» (1Петр.5:3).

Тільки вірний та посвячений служитель зможе сказати з апостолом Павлом: «Будьте наслідувачами мене, як я Христа...» (1Кор.4:16).

Підсумовуючи цю тезу, зауважимо: найперше і, мабуть, найосновніше, у чому проявляється духовна влада, — це влада показувати взірець духовного життя й слідування за Христом. Переконаний: якби ми повною мірою втілювали це в життя, благословенною була б Церква, у якій Господь доручив нам служити.

2. Влада вчити, радити, забороняти

Володіння духовною владою передбачає її застосування. Влада — це право від Бога застосовувати її для наставлення святих у вірі, запобігання гріховним проявам, для дисциплінування, для заохочення до добрих справ.

Та навіть знаходячись на найвищих щаблях духовної влади, ми не застраховані від впливу людського фактора. Подвійні стандарти в застосуванні владного впливу, родинні зв’язки, духовна конкуренція, церковна корупція — ось не повний перелік причин, що призводять до порушення принципу безсторонності та неупередженості в прийнятті владних рішень служителями.

Яскравий приклад взаємостосунків між служителями та прояв безсторонності в наступній ілюстрації. Апостол Петро перебуває серед поган, спілкується з ними, розділяє спільну трапезу за столом. Коли ж з’явилися представники з центру, тобто з Єрусалимської церкви, його поведінка різко міняється — він уникає поган, дистанціюється від братів за вірою в Христа. Позиція «захистити честь релігійного мундира», така приваблива у світських владних колах, абсолютно неприйнятна в стосунках служителів церкви! Апостол Павло це прекрасно розумів, а тому його реакція була відповідною: «Я сказав Кифі при всіх: коли ти, будучи юдеєм, живеш як язичник... то навіщо ти змушуєш язичників жити по-юдейськи?» (Гал.2:14).

Абсолютна безсторонність, незважаючи на звання, посади, регалії, — це приклад для наслідування наділених владою служити в церкві.

3. Влада на збудування, а не на руйнування

Звернімося до Слова: «Ось тому-то, відсутній, пишу це, щоб, прийшовши, не мав я вчинити суворо за владою, що Господь мені дав на будування, а не на руйнування» (Гал.13:10).

Апостол Павло стверджує: владу дає Господь, маючи Свою конкретну ціль, а саме — будування! Прояв Його влади навіть у суворій формі має мету — будувати! Будувати взаємні стосунки, будувати відносини з Богом, будуватися у вірі, будувати святих на діло служіння у тілі Христовому (див. Еф.4:12) — ось сфера застосування отриманої від Бога влади.

Апостол Павло вважав за краще не користуватися своєю владою (своїм правом), якщо це могло зашкодити справі. «Якщо інші мають право (владу — авт.) на вас, то тим більше ми. Але ми не вжили цього права, та все терпимо, аби не вчинити перешкоди Христовій Євангелії... Яка ж нагорода мені? Та, що благовістячи... я не використовував особистих прав (влади — авт.) щодо благовістя. Від усіх бувши вільний, я зробився рабом для всіх, щоб більше придбати» (1Кор.9:12,18,19).

Будь-яке зловживання владою в церкві не проходить безслідно. Влада Діотрефа (див. 3Ів.1:9), який любив бути першим, зводилася до авторитаризму: лихословить, не приймає братів, забороняє приймати їх тим, хто бажає приймати, виганяє з церкви... Такий собі загорділий диктатор місцевого значення, для якого влада в церкві перетворилася на засіб панування над отарою Божою...

Чи не бачимо ми портрет Діотрефа, коли вранці дивимося в дзеркало, збираючись на служіння?!

Владні принципи Пілата, що приживаються в церкві

Люди, наділені політичною владою, яка, до речі, теж від Бога, інколи стають зразком для наслідування в церкві. Маємо на увазі спосіб використання владних повноважень окремими служителями церков, аналогічний до світського. Декілька штрихів до владного портрета сучасника Христа на ім’я Пілат. Ось уривок з розмови Пілата з Христом у час Його страждань перед розп’яттям: «Не говориш до мене? Хіба ж Ти не знаєш, що маю я владу розп’ясти Тебе і маю владу Тебе відпустити?» — «Надо Мною ти жодної влади не мав би, коли б тобі зверху не дано було...» (Ів.19:10).

Отже, влада, отримана від Бога (згори), використовується з метою шантажу й погроз.

Вам ніколи не доводилося бути в такій ситуації? «Ти ведеш себе не зовсім коректно з старшим (не розмовляєш зі мною, багато балакаєш, кажеш не те, що потрібно...). Ти забув, хто я в церкві, не пам’ятаєш, за кого дві третини проголосувало. Може, нагадати, про що ти сповіду­вався недавно?..»

«Я маю владу» — і цим все сказано. Я маю можливість впливати на вирішення питання. Від мене, зрештою, залежить, вирішиться питання швидко чи на це підуть роки... «Розп’ясти» чи «відпустити», метод батога чи пряника, «порішати» справу як потрібно — це методи застосування влади, запозичені в пілатів цього світу, і нічого спільного з владою в церкві Христовій не мають.

Ось принцип, що ним варто користуватися. «Ми могли прийти з поважністю, як апостоли Христові, але були тихі серед вас, як годувальниця, яка доглядає дітей своїх» (1Сол.2:7).

Справжня духовна влада виявляється саме в здатності по-батьківськи, мудро, з лагідністю впливати на духовне життя людей. А це зовсім протилежне владі світській — віддавати накази та вершити суд, підкреслюючи свій «духовний» статус.

«Умивання рук» або ухилення від обов’язків

Мова не йтиме про старозавітні методи очищення, омивання для священників, навіть не про новозавітну подію, пов’язану з омиванням ніг, яку звершив Христос. Ми зараз говоримо про омивання рук, але не з точки зору гігієни, а з точки зору влади в церкві. Правильніше буде — з позиції принципу влади Пілата.

Пілат, побачивши, що нічого не допомагає, а неспокій збільшується, умив руки перед народом і сказав: «Невинний я в крові Праведника цього, ось дивіться!» (Мт.27:24).

«Умити руки» — самоусунутися від вирішення проблеми, що в ній можна застосувати владу, або ж перекласти вирішення цієї проблеми на інших. У контексті служіння це може мати таку форму: «Я це не вирішую — це компетенція братерської ради церкви. Ми це не вирішуємо, це єпископ області хай розбирається або конференція братерства, або… або світські суди, або — краще компроміс: ми вас відлучимо з церкви, самі вирішуйте свою справу поза церквою, потім покаєтесь — і ми вас приймемо».

Варіантів умивання рук перед народом або приватно — безліч. Суть одна — це запозичено у Пілатів цього світу. Це не євангельський зразок для наслідування. Згідно з Євангелією, служитель мав би вникати в людські проблеми та докладати зусиль, щоб їх вирішити, навіть якщо це не легко й доводиться застосовувати непрості заходи чи рішення.

Застосування подібних «водних процедур» призводить до внутрішньої напруги, ремства, непорозумінь, а інколи й розділення в церкві.

Влада над вірою

Розгляньмо ще один з аспектів неправомірного застосування влади в церкві. «А я кличу Бога на свідка на душу мою, що я, щадячи вас, не прийшов у Коринт дотепер не тому, ніби ми беремо владу над вірою вашою... Бо ви встояли вірою!» (2 Кор.1:24). Переклад «Радісна звістка» передає цю думку так: «Це не означає, що ми командуємо вірою вашою...»

Вираз апостола — «влада над вірою» чи «командування вірою» — наштовхує на думку, що влада інколи застосовується у сферах, що не належать до компетенції духовної влади.

У Псалмі 63 синодального перекладу читаємо: «…Вишукують неправду, чинять розслідування за розслідуванням, аж до внутрішнього життя людини й до глибини серця» (вірш 7). Тут йдеться не про служителів, наділених владою в церкві. Радше — про злочинців, які задумують лихі наміри, але ми міркуємо в контексті неправомірного застосування влади, про «владу над вірою». Про нездорове у своїй суті прагнення тримати під певним контролем сфери духовні, «аж до внутрішнього життя, до глибин серця» (Пс.63:7).

Варто зауважити, що подібні прояви духовної влади особливо стосуються такої чутливої, а разом з тим і близької нам сфери, як дія Духа Святого в житті людини. Біблійна ілюстрація: «Коли ж Симон побачив, що через покладання рук апостолів дається Дух Святий, приніс їм гроші й сказав: «Дайте й мені таку владу» (Дії 8:18).

Це духовне явище, пізніше назване богословами «симонія», тобто набувати за плату церковну посаду, духовний сан і т. ін., знайшло надзвичайне поширення в наступних століттях християнства.
Ми ж говоримо про неправомірність використання духовної влади, що набута законним євангельським способом, але використовується як влада над вірою.

У чому це може проявлятися? Розгляньмо кілька тез.

Дві точки зору: перша — моя, друга — неправильна

Автор Послання до римлян радить: «Немічного у вірі приймайте без суперечок про погляди» (14:1). Суперечка про погляди — це бажання, послуговуючись духовною владою, свій погляд подавати як істину в останній інстанції, користуючись слабкістю віри іншого: «Я так думаю, так бачу ситуацію, а оскільки я маю владу від Господа, це означає, що я бачу правильно» — приблизна логіка дій тих, хто за допомогою влади прагне нав’язати погляд, який не завжди відповідає Євангелії.

Влада над вірою чи наставлення у вірі

У листі до церков галатійських апостол Павло запитує: «Хочу знати від вас, чи ви прийняли Духа (Святого) ділами закону, чи з проповіді про віру?» (Гал.3:2).

Чи можна брати владу над вірою в такому важливому питанні як хрещення Святим Духом? Згідно з вченням апостола Петра, ця духовна дія відбувається таким чином: «Покайтеся, і нехай же охреститься кожен із вас в ім’я Ісуса Христа на відпущення ваших гріхів, і дара Духа Святого ви приймете. Бо для вас є ця обітниця» (Дії 2:38). Апостол Павло стверджує — ви, галати, Духа прийняли через настанову, через проповідь про віру, а не через діла Закону…

Ми живемо у вік технологій. Організованість, послідовність відповідних процесів у виробництві дає можливість отримати продукт кращої якості. Але цей процес жодною мірою не оправдовує себе в духовній площині. Саме в створенні «духовних технологій» найбільше зловживань «владою над вірою». Приклади буденності: ви хворієте, прагнете оздоровлення — ось «рецепт»: триденний піст, повідомлення в усі церкви, ревна молитва з вірою... Нічого не виходить? Тоді ще сповідь, знову піст… і так далі. Знову нічого? Через невірство своє не можете отримати…

З повним усвідомленням відповідальності за слова пропоную таку ілюстрацію: «Ви вже два роки в церкві, а ще не отримали дару Святого Духа. Недобре, пастори не працюють. У нас відбудеться спеціальна молитва, обов’язково отримаєте. Приходьте, але варто висповідатись, перебути в пості, твердо вірити, молитися. Зрештою, у молитві повторюй слова за мною, говори, дай свободу…»

…Ви можете мати й іншу думку. Але, як на мене, це — «духовна технологія», неприкритий прояв влади над вірою. Це небезпечно!

Підсумовуючи, зауважимо: влада над вірою, маніпулювання «технологіями», особливий «професіоналізм» — це підводні рифи, на яких може розбитися корабель віри.

Шановні служителі, наша влада полягає в тому, щоб виконати завдання від Бога, — не командувати вірою святих, але допомогти їм зрости у вірі. «Я ще залишуся з вами і допоможу вам просуватися у вірі й у тій радості, що вона дає» (Фил.1:25). Ось висока мета дарованої Богом влади в тілі Христовім — Церкві!
Брати й сестри, до вас прохання — будьте пильними, моліться за служителів Христової Церкви. Підтримуйте тих, хто вам служить. Навіть якщо ви помічаєте в них щось із тих перекосів, недороблень чи зловживань, про які йшлося в цій статті, підносьте молитви до Бога з вірою, що Він сильний все криве вирівняти.

Микола СИНЮК

"Благовісник", 4,2015