Життя навколо нас

Ласкаве телятко...

Знаєте таку приказку: «Ласкаве телятко двох маток ссе». Буквальний зміст її дуже простий: неноровисте теля в однієї корівки постояло, вим'я посмоктало. Потім, ніби ненароком, «соромливо» підійшло до іншої, постояло, потопталося на місці, потерлося поруч... і... вже біля іншого вимені. У моральному сенсі в цьому прислів'ї йдеться про те, що люди вміло уникають конфлікту, розумно користуються своєю здатністю делікатно змовитися з ким завгодно і скрізь знаходять свою вигоду.

Пародійну спробу такого, тільки в духовному сенсі, ми іноді можемо спостерігати й у християнстві. У деяких людей їхні смиренні слова й поведінка насправді ніщо інше, як завуальовані лестощі Богові й показне самоприниження. О, вони абсолютно не конфліктні люди! Вони, саме навпаки — навіть дуже тихі й покірливі люди, ті, що плачуть, за заповідями блаженства, над своєю недосконалістю. «Господи, — кажуть вони у своїх смиренних молитвах, — прости мені грішному! Я знову згрішив! Жалюгідна тварина я, Господи, знаю! Нема мені виправдання! Та я й не виправдовуюся... Скільки можна?! Каюсь і грішу, каюсь і грішу... Чесно, Господи, уже й не сподіваюся на Твоє прощення... Так, роблю боязкий крок назустріч... Може, ще знайдеться для мене хоч дещиця милості...»

Дуже духовно, правда?! А знаєте, що за всім цим стоїть? Сенс цього релігійного «спектаклю» такий: «Ну, нехай цьому доброму простаку Богові дістануться лаври милосердного «простителя моїх гріхів». Головне, що я можу жити так, як хочу, і небо тримати в полі свого зору. Грішити мо-о-жна, це правда! Треба тільки потім вміти «правильно» покаятися!» Тож такі люди уявляють Бога «утилізатором» їхніх гріхів. І так, загалом і в цілому, і світом скористався, і в рай не спізнився! Таке собі ласкаве духовне телятко...

На жаль, треба визнати, це є «тіньовим» богослов'ям величезної кількості тих, хто називає себе християнином. Бог потрібен їм лише для того, щоб не боятися Його праведного гніву за гріх. Тому, думають вони, треба... якось, от... уживатися... Тут справа така — треба миритися з усіма : і зі світом, і з Богом. А як по-іншому? По-іншому не прожити...

Апостол Петро пише про це дуже просто і ясно: «Він (Христос) гріхи наші Сам підніс Тілом Своїм на дерево, щоб ми вмерли для гріхів, жили для правди...» (1Петр.2 : 24). Християнство у своїй суті — це не «грішу і каюсь, каюсь і грішу!», а «позбувся гріхів» — і так «живи для правди»! Не треба бути «ласкавим телятком» з моєї розповіді, а раз і назавжди вирішити для себе питання панування Христа у своєму житті. Я розумію, ми можемо й будемо оступатися. Але хитрувати з Богом ще нікому не вдавалося! Так що дивися, «телятку», щоб не довела тебе твоя «ласка» до біди...

Михайло ЮНАКОВСЬКИЙ

"Благовісник", 4,2013