Благовісник

Життя навколо нас

Плата за лінь

Коли ми приходимо у світ, нам мало що підноситься на блюдечку з блакитною облямівкою. Щоб навчитися ходити, нам потрібно сповзати всю підлогу вздовж та впоперек тисячі разів. Щоб навчитися писати, треба списати під лінієчку всякими знаками купи зошитів.

І так у всьому.

І нам би до того звикнути. До того, що над усім потрібно наполегливо працювати.

Але ні. Ми чомусь свято віримо, що сьогодні чи завтра,те чи це хтось зробить за нас. І коли нам пропонують готове рішення якогось питання, важливого чи не дуже, ми погоджуємося, не довго думаючи. Цим, наприклад, користується реклама. «Цей крем — запорука вашої молодості та сексуальності!» чи «Ось готове рішення для вашого бізнесу!» й т.ін. Також і в стосунках з дітьми, коханими — нам можуть пропонувати готовий шаблон…

Від готових схем, накатаних колій, готових рішень не вбереглася й церква.

Так, є непохитні Божі заповіді, істини. Їх не можна перекручувати, викреслювати щось, щось до них додавати. Але є серед віруючих багато якихось небіблійних «відсебенькок»: «Це перевірене життям інших людей…», «Цього немає в Біблії, але ось уже багато років у нас така традиція, і,якщо хочеш бути з нами, ти мусиш чинити ось так».

Я не думаю, що віра, життя з Богом — це готове рішення, схема. По-моєму, віра — це щоденне прагнення до Бога. Це приємна, іноді важка, але вдячна праця. Але якщо ми лінуємося шукати своє покликання, своє місце, свої шляхи, ми приймаємо готове рішення. Це ж — чудове рішення. Але це — чуже рішення. Воно — не відкрите тобі особисто, не пережите тобою.

Так, часто буває, що інші люди допомагають нам навчитися ходити. Але що було б, якби все життя нас носили на руках чи возили на візку?

Ось чому не на всі наші молитви Бог говорить «так».

Ось чому життя не тече так гладко й солодко.

Ось чому Всемогутній Бог не робить всього, чого ми хочемо.

З дитинства я не довіряю готовим рішенням, які даються в школі, в ЗМІ і навіть у церкві. Навіть, якщо певне готове рішення і торкнулося мене, я намагаюся своїм, хай навіть не найбільш глибоким розумом зіставити почуте з Писанням, власною совістю, мріями і навіть почуттями та досвідом.

Іноді доводиться приймати непопулярне рішення — не те, якого чекає від тебе мати, друг чи пастор. Воно — моє, вистраждане, але його можуть не прийняти, не зрозуміти тепер, а іноді — й тривалий час.

Я пам’ятаю, мама після того, як мені виповнилося 20 років, постійно намагалася переконати мене вийти заміж. Вона це мотивувала тим, що «у твоєму віці в мене було двоє дітей», «майже всі твої однокласниці вийшли заміж», і взагалі — «пора народжувати».

Ці розмови були досить частими, але з мене «як з гуски вода». Я знала, що вийду заміж, але з інших міркувань. Я знаю дівчат, які виходили заміж не тому, що морально, психологічно, духовно дозріли для створення сім’ї, а тому, що «вік піджимав».

А скільки людей одружувалися, виходили заміж за так званими «пророцтвами», коли до них підходили й казали, що Бог звелів їм створити сім’ю з тим чи з іншим! А потім — страждання, сльози, розлучення... Не у всіх, але в багатьох.

Чи не надто висока плата за готове рішення?

Все це — думки вголос.

Може, було забагато слів. Але таким чином я нагадую собі: думай власною головою. Чи, як сказано в Новому Заповіті: «Нехай тільки так ходить кожен, як кому Бог призначив, як Господь покликав його. І так усім Церквам я наказую» (1 Кор. 7:17).

Кароліна РАДІОНОВА
www.v-carolina.livejournal.com

"Благовісник", 2,2013