Віра та життя

Нарікання

Ви ніколи не замислювалися над тим, як часто людина нарікає, виявляючи невдоволення з того чи іншого приводу? Запитайте першого, хто вам трапиться: «Як справи?» — і у відповідь ви почуєте стільки нарікань, а то й відвертих проклять на адресу мнимих винуватців усіх людських бід, що життя видасться безперервною чорною смугою, у якій немає жодного просвіту радості. Люди невдоволені, роздратовані всім на світі і звинувачують у всіх своїх бідах кого завгодно, починаючи від свого начальника на роботі і закінчуючи президентом. А часто й узагалі гнівно вигукують: «І куди тільки Бог дивиться?! Чому не припинить це безглуздя і не покарає беззаконників, які розікрали і збаламутили всю країну?»

Що й казати, жити тепер переважній частині нашої країни надзвичайно важко. Про інші країни судити не берусь, оскільки там не була, але думаю, і в благополучній Америці у кожної людини різноманітних життєвих проблем вистачає. Скрізь є невдоволені і такі, що нарікають, але тепер мова не про них, а про саму природу нарікання, в основі якого лежить бунт, повстання проти існуючого стану справ і ситуацій, що склалися.

Здавалося б, чого не вистачало Єві в райському саду? Споживай собі плоди землі, насолоджуйся життям, розважайся з милими звірятами. Та ні ж бо — посіяне сатаною зерно цікавості змішалося з наріканням: і чому, власне, Бог заборонив їсти чудові плоди з дерева, яке було придатне для їжі, приємне для очей і жадане, тому що дає знання? (1 М. 3:6). «І взяла з його плоду, та й з’їла, і разом дала теж чоловікові своєму, і він з’їв».

Ми нарікаємо тоді, коли хочемо, щоб усе було по-нашому. А якщо щось у житті відбувається не так, ми одразу ж виявляємо невдоволення, бурчимо, обурюємося, гніваємося. І якби справа обмежувалася тільки цим! Ні, ми намагаємося самостійно виправити становище, зірвати з дерева заборонений плід, наламати купу дров, втонути в глибинах гріха і беззаконня, а звідти гнівно вигукувати: «Та де ж той Бог? Невже Він не бачить, що діється довкола?!»

Бачить, дорогі мої, та й ще як бачить! «Хіба Той, що ухо щепив, чи Він не почує? Хіба Той, що око створив, чи Він не побачить?» (Пс. 93:9). Саме так говорить про це Священне Писання. «Я ввесь день простягав Свої руки до люду запеклого, що він, за своїми думками, дорогою ходить недоброю, до народу, що в очі Мене прогнівляє постійно…» (Iс. 65:2-3). Це слова Самого Господа, який відповідає на безвідповідальні і гріховні дорікання невдоволених! «Ви беззаконня орали, пожали ви кривду, плід брехні споживали, бо надіявся ти на дорогу свою» (Ос. 10:13).

Як необачно кидають люди дорікання в обличчя Всевишньому! Послухати деяких, то пора б уже Богові прийти і спопелити Своїм гнівом усіх беззаконників, лихварів та грішників. Усіх? А цікаво було б дізнатися, до кого залічує себе людина, яка прагне помсти? До грішників? Аж ніяк ні, а, як правило, до страждальців, безвинно принижених і ображених. Таким хотілося б сказати одне: єдиним невинним страждальцем, жертвою за гріхи світу був Божий Син — Ісус Христос. Покарання за наші беззаконня впало на Нього, всю лють Божого гніву за грішне людство прийняв на Себе наш Спаситель Ісус. Бо хто з нас без гріха, без єдиної плямки пороку? Немає таких, а отже, прикликаючи кару небесну на голови грішників, люди, по суті, прикликають її на самих себе.

Можливо, хтось заперечить і скаже: той-то чи той-то грішить більше, ніж я, я ж ніяких особливих злочинів не роблю. Але суть у тому, що в Бога нема для гріха «табелю рангів»; будь-який гріх в очах святого і праведного Господа однаково мерзотний: чи то крадіжка яблука з сусідського саду чи привласнення мільйонів з державної казни. І якщо заплата за гріх — смерть, то її однаковою мірою заслуговують як перший, так і другий грішник.

То що ж з цього випливає? Красти і грішити більше, покарання все одно невідворотне? Їж, пий, веселися, бо завтра помреш? Ні, не дратуй Господа, бо, крім покарання, ми в Нього не заслужили нічого. Замисліться: що кожен з вас особисто зробив для Бога? Сходив у церкву на недільне богослужіння? Сказав: «Слава Богу»? Подав монету вбогому чи поклав у ящик для пожертвувань? І лише за це Бог має вважати нас праведними? Але в Біблії написано: «Бо хто розум Господній пізнав? Або хто був дорадник Йому? Або хто давніш Йому дав, і йому буде віддано?» (Рим.11:34-35).

Винятково Божою милістю у нас ще є можливість усвідомити, що в усьому, що відбувається довкола нас, винні передусім ми самі. В Едемському саду люди вперше почали нарікати на святого і праведного Творця. Тепер уже нічого не виправити і нарікати немає сенсу, тим більше на Бога. Світ лежить у злі, й вирок для нього — смерть! Але є Той, Який переміг світ ціною Своєї смерті на хресті Голгофи. Це Ісус Христос. Божий Син прийшов у гріховний світ, прийнявши тіло грішних людей, але Сам залишився безгрішним. Він добровільно приніс Себе в жертву за гріхи кожного з нас, щоб нам не терпіти вічних мук. Але за однієї умови: якщо ми так само добровільно відмовимося від своєї гріховності і попросимо у Сина Божого милості, прощення і оправдання.

«Сійте собі на справедливість, за милістю жніть, оріте собі переліг, бо час навернутись до Господа, ще поки Він прийде і правду лине вам дощем» (Ос. 10:12). І тоді в житті вашому не буде місця для нарікання та невдоволення.

Сміліше, друже! Втамуй свою гординю, яка також є гріхом перед Господом, схилися в молитві покаяння перед сповненим любові Творцем, Отцем небесним. Він не жертви шукає, а милості, не кари прагне, а любові. Свою любов до нас Він довів тим, що не пожалів Сина Свого, пославши Його на смерть, страшну та болючу. Довів любов і відданість і Сам Син, Господь Ісус, Який пройшов хресний шлях до кінця без нарікань і, вже розіп’ятий, благав Отця: «Прости їм, бо вони не знають, що чинять» (Лк. 23:34).

А ти, людино, чим доведеш свою любов до Господа? Чим віддячиш Тому, Хто у Своїй безмірній любові першим простягнув Тобі руку спасіння? Наріканням, впертістю і гординею гріховною чи смиренням впокореного серця і щирими сльозами розкаяння?

Бог любить тебе і хоче простити, але прощення без покаяння не буває. Твоя черга, людино, зробити крок назустріч Богові!

Світлана ТИМОФЄЄВА
"Благовісник, 3,2010