|
|
Віра та життя
Що не є прощенням?
Досить часто у вирішенні конфліктних ситуацій або у випадку якогось гріха говорять про прощення. Особливо це помітно у середовищі віруючих людей, які опираються на слова Біблії, що закликають прощати навіть ворогам. «Якщо ти віруючий, ти повинен простити мені (йому, їй)», — часто кажуть у подібних випадках. Такі фрази можна чути і на церковних членських зібраннях, де піднімаються питання стосовно небіблійних вчинків і лунають заклики «забути все і простити». Але нерідко в ці слова вкладається власний, а не біблійний погляд на прощення. Нерідко буває неправильним, а то і відверто спотвореним розуміння цієї духовної істини.
Тому ми поговоримо про те, що НЕ Є ПРОЩЕННЯМ.
1. Якщо мене образили, простити можу лише я і лише тому, хто згрішив проти мене.
Я не маю права прощати тій людині, яка згрішила проти мого сусіда чи знайомого. Це їхні стосунки, які вони повинні залагодити між собою. Я можу дати пораду, допомогти розібратися у ситуації, але не маю права прощати. Це повинна зробити сторона, яку образили. Це стосується і випадку, коли вчинено гріх проти Бога (а він є майже завжди, коли хтось когось ображає). Якщо людина згрішила проти мене і Бога, я можу простити лише образу, завдану мені. Якщо я простив, це не означає, що простив Бог. Ми не маємо права брати на себе обов’язки Бога, прощаючи комусь гріхи. Моє прощення не звільняє кривдника від обов’язку просити прощення перед Богом.
2. Прощення і примирення — різні речі.
Простити — ще не означає примиритися. Прощення — це одностороння дія. Примирення — це дія обох сторін, це крок двох сторін назустріч один одному. Часто, закликаючи до примирення, цитують Слово Боже про те, що потрібно прощати ворогам. Так, але ворог і після прощення залишається ворогом. Для того, щоб він став другом та братом, потрібний відповідний крок і з його боку. Хорошим прикладом є Боже прощення. Бог зі Свого боку простив усім без винятку людям, але й досі мільйони людей є Його ворогами, бо для взаємного примирення потрібний і крок людини до Творця.
3. Прощення і виправдання — різні речі.
Простити — не означає виправдати дії кривдника. Ісус, терплячи насмішки, плювання та побої, простив Своїм кривдникам, але не виправдав їхніх дій. Гріх і після прощення залишається гріхом, за який потрібно відповідати. Навіть простивши кривднику, ми не повинні закривати очі на гріх.
4. Прощення і покарання — різні речі.
Простити — не означає звільнити від покарання. Є погані вчинки, які вимагають обов’язкового покарання. І це не примха людини, це духовний закон, якому підпорядковується навіть Господь. Коли згрішили Адам з Євою, Господь, залишаючись Богом любові, змушений був покарати їх за гріх. Власне, головною причиною приходу Божого Сина на землю стало бажання Творця звільнити людину від цього покарання: його взяв на Себе за нас Ісус Христос. Тобто перед Богом усі ми мали бути покарані за свої гріхи, але якщо «визнаємо свої гріхи, то Він вірний, щоб гріхи нам простити», бо за них був покараний Божий Син (1 Ів. 1:9). Людина, яка визнає і приймає жертву Ісуса, звільняється від покарання. Але для цього потрібне визнання цих гріхів і покаяння. Тому, якщо хтось згрішив проти мене і я йому простив, це не завжди звільняє його від покарання з боку церковної громади чи державного закону. Звільнення можливе лише тоді, коли ця людина кається і визнає свою провину (але не завжди, про що будемо говорити нижче). Господь простив Мойсеєві його самовпевненість, але у землю обітовану не впустив, простив Давидові його потрійний гріх (перелюб, лукавство та вбивство), але дитина, попри щире розкаяння батька, померла.
5. Прощення і наслідки гріха — різні речі.
Часто поганий вчинок проти когось має негативні наслідки. Простити — не означає закрити очі на ці наслідки. Це непросте питання і його потрібно вирішувати, виходячи з конкретних обставин.
Візьмемо такий приклад. Я працюю, скажімо, виконробом на будівництві. Я дав завдання двом робітникам пофарбувати кімнату. Але вони продали фарбу, гроші пропили і прогуляли два робочих дні. Я можу простити їм цей вчинок, але ж кімната залишиться непофарбованою. Тому, прощаючи, я маю право вимагати від робітників купити фарбу і виконати завдання, яке я їм дав. Вимога виправити наслідки свого поганого вчинку не означає, що я не прощаю. Але є ще один шлях: простити їм все, за свої гроші купити фарбу і самому пофарбувати стіни. Стосовно моєї совісті обидва шляхи будуть правильними. Але чи буде другий шлях розумним? Думаю, що ні. Біблійні слова про прощення до 490 разів — це не правило, яке вимагає бездумно прощати чиюсь безвідповідальність чи нахабність, це готовність нашого серця прощати до безкінечності, це стан серця, в якому немає побудження до гніву та помсти. Так, ми можемо сотні разів комусь прощати, не ставлячи ніяких вимог, але чи буде це розумно? Людина може просто «вилізти нам на голову», зневажаючи нас особисто і навіть усіх «віруючих-слабаків». Крім того, прощаючи таким чином комусь безкінечне число разів, ми тим самим чинимо злочин і проти тієї людини, розбещуючи її.
6. Прощення і дисциплінування — різні речі.
Прощення без намагання допомогти людині виправитися, без дисциплінування — це злочин проти самої людини і Бога. Прощаючи комусь, ми повинні зробити все, щоб це прощення мало добрий плід у житті цієї людини. Практика показує: коли маленьких дітей не карати, не дисциплінувати, а лише прощати (читайте — закривати очі на усі витівки), вони виростуть свавільними, неслухняними і жорстокосердими. Це, до речі, одна з проблем сучасного Заходу, де батьки не мають ніяких прав стосовно своїх дітей, яких заборонено карати та дисциплінувати. Нерідко такі діти, мстячи батькам, що намагаються тримати їх в рамках пристойності, можуть «предків» і за ґрати посадити.
Слово Боже не лише рекомендує, але й у багатьох випадках навіть вимагає заради дисциплінування карати брата чи сестру, які згрішили (2 Тим. 4:2, 2 Сол. 3:14). Це потрібно робити для того, щоб людина могла виправитися, на науку і для застороги іншим, для порядку в церкві. Гарний приклад знаходимо у посланнях апостола Павла до коринтян. У Першому посланні (5:1-8) він вимагає від церкви вжити жорстких заходів щодо брата, який згрішив. У Другому посланні апостол знову згадує цей випадок, але вже з іншого приводу, він говорить про позитивні наслідки покарання: «яку пильність, яку оборону, яке обурення, який страх, яке бажання, яку горливість, яку помсту» це викликало у церкві (7:8-12).
Тому прощення без дисциплінування, без намагання виправити брата чи сестру — лицемірне прощення, вияв лицемірної любові, це «ведмежа послуга», яка розбещує людину, штовхає її до наступних прогріхів, а то й до загибелі.
Таким чином, виконуючи Божу заповідь прощати нашим кривдникам, потрібно усвідомити, що прощення не звільняє того, кому прощається, від відповідальності перед Богом, від покарання та дисциплінування в Церкві, від усунення наслідків поганого вчинку. Прощення — це стан нашого серця в якому немає помсти, гніву, зла на кривдника, бажання поквитатися з ним. Прощення — це засіб до зцілення мого власного серця і місток до примирення з кривдником і наступного зцілення його душі.
Юрій ВАВРИНЮК
"Благовісник", 2,2010
|
|
|
|
|