Чому діти Божі інколи приносять проблеми?

Того вечора в 1992 році нас четверо було охрещено Святим Духом. Усе відбувалося в традиційній п’ятидесятницькій церкві під час звичної нам молитви. Я багато проповідую, навчаю у різних церквах. А ці люди не реалізувалися в служінні, одна навіть відійшла від церкви. Постає питання: чому в один і той же вечір, в одній і тій же церкві люди прийняли одного й того ж Духа, але напрямки життя зовсім різні? Дехто каже: «Ну, то одному Бог дав особливе покликання». Але ж напрошується питання: «А що — іншим не дав?»

Та й безліч інших питань постає стосовно цієї ситуації, і не на всі з них я можу відповісти. Проте мені здається, що відповідь на всі ці питання криється десь у глибині людської сутності. Людина — це настільки глибока й невивчена істота! Учені, які досліджують наш мозок, дивуються, наскільки складним є його механізм. То що вже тоді казати про нашу душу? Тому людину іноді дуже складно зрозуміти, як каже Писання: «Лукаве серце людини. Хто може його пізнати?» Але ми спробуємо проаналізувати деякі моменти, щоб зробити певні висновки й правильно спрямувати своє життя.

Пророк Ісая в притчі розкриває роздуми Бога щодо людини: «На плодючому версі гори виноградника мав був Мій Приятель. І обкопав Він його, й від каміння очистив його, і виноградом добірним його засадив... і чекав, що родитиме він виноград, та він уродив дикі ягоди!» (Іс.5:2).

Тоді ставить Господь запитання: «Що ще можна вчинити було для Мого виноградника, але Я не зробив того в ньому? Чому Я чекав, що родитиме він виноград, а він уродив дикі ягоди?» (Іс.5:4). Тобто цей хід подій навіть Богові видається нелогічним. І Він задумується, чому так відбувається.

Якби там не було сказано, що виноградник засаджено добірним виноградом, то ми одразу б знайшли причину — що посіяв, те й пожав. Проте посаджене було добірним, доглянутим. З боку Бога зроблено все, що треба, але результату немає. Чому?

Проведемо паралель із сьогоденням. Ось чоловік — увірував, покаявся, народжений згори, хрещений Духом Святим, прийняв водне хрещення і став законним членом місцевої громади. Що йому ще потрібно для успішного духовного життя, для плідного служіння, для принесення хорошого результату? Звісно, можна ще багато чого додати, проте мені видається, що всього перерахованого повністю достатньо. То ж чому тоді, коли все це в нас є, ми іноді не бачимо тих добрих плодів?

Я наведу деякі причини цього і хотів би, щоб кожен із нас простежив за своїм життям і зробив правильні висновки для себе.

Першою причиною того, чому християни не живуть плідним життям, а приносять проблеми, я б назвав неправильно сформований характер.

Кожен із нас приходить до Бога з певним характером, який часто, на жаль, уже буває неправильно сформованим. Ми народжуємося людьми (тобто народження дає нам людську природу), проте як особистість ми формуємося протягом життя. І від того, які чинники впливають на нас, залежить те, якою особистістю ми станемо.

Іноді ми плутаємо характер із темпераментом. Проте темперамент — це тільки чаша, а характер — це те, що в неї налите. Тому неправильно виправдовуватися словами: «Вибачте, у мене такий характер». Темперамент — це елемент природи людини, те, що закладене в нас і передане від батьків, і його змінити дуже важко. Але характер — це те, що можна й потрібно змінювати, формувати.

На формування характеру впливає виховання. Тобто кожна людина — це результат батьківського впливу. Ми передаємо своїм дітям те, ким є самі. І як стверджує одне англійське прислів’я: «Не виховуйте своїх дітей, вони все одно будуть схожими на вас. Тому перед тим, як братися за виховання дітей, виховайте самих себе».

Наші діти схожі на нас не лише зовні. Ми передаємо їм не лише наш темперамент, вони успадковують і наші поведінкові реакції, наші слова й частину нашого характеру — тобто душевний фактор. І треба бути пильними, щоб правильно формувати себе, а тоді вже своїх дітей, щоб наш неправильно сформований характер не став перепоною для плідного християнського життя.

Проте не слід забувати, що кожна людина — це індивідуум з персональними рисами. Якщо говорити про фізичні особливості, то в усіх нас різні відбитки пальців, а також різна форма сітківки ока. Це неймовірне чудо. Відповідно, ми можемо припустити, що й у душевному вимірі є щось таке, чим ми відрізняємося від інших людей. Не раз нам доводилося спостерігати ситуацію, що батьки й увесь рід були не дуже хорошими, а в них народжується якась особлива дитина. Або навпаки — і сім’я прекрасна, і рід хороший, а дитина проблемна.

Проте найбільше, що впливає на характер людини, — це середовище, у якому вона перебуває. Наприклад, візьмемо дитину з джунглів і в ранньому віці віддамо в заможну сім’ю в Нью-Йорк, а дитинку з Нью-Йорка — у джунглі. Звісно, що за двадцять років кожна з них перейме той стиль поведінки, манеру одягатися, їсти й таке інше, які були в тому середовищі, у якому зростала.

Тому ми, батьки, передусім у наших сім’ях повинні створювати правильне середовище для формування дітей, а також стежити за тим, які сторонні чинники впливають на розвиток їхнього характеру.

Отже, якщо в людини неправильно сформований характер, і вона приходить із ним у церкву, то церква відчуває на собі негативний вплив цього. Безумовно, Бог дає відродження, дає благодать і свою милість для людини, але над своїм характером ми повинні працювати самі, інакше наш характер стане джерелом церковних проблем.

Друга причина того, що Божі дати є іноді проблемними людьми, — неправильне розуміння народження згори. У цьому контексті я хотів би зауважити кілька моментів. По-перше, народження згори автоматично не захищає християнина від гріха в майбутньому. У дитини Божої все одно залишається гріховна природна, яка може виявлятися. По-друге, сформований характер залишається, і над ним треба працювати.

Народження згори — це неймовірний духовний потенціал, який повинен впливати на гріховну природу й процеси зміни характеру. Ми ж інколи вважаємо: народився згори — і всі проблеми відпали. Проілюструвати ці слова хочу природним ростом і розвитком дитини. Як усім відомо, новонароджена дитина не ходить, не говорить, не може сама забезпечити своїх потреб. І ми повинні носити її, годувати, мити, одягати. І це закономірно. У неї є потенціал для того, щоб змогти зробити це в майбутньому. Вона має ніжки, ручки, очки, мозок, язик, але вона ще не вміє цього використовувати. І цьому ніхто з нас не дивується.
Тобто народження дає потенціал для росту й розвитку, але сам ріст та розвиток — це процес, який потребує певного часу та зусиль. Так само й народження згори — це не кінцева точка, це старт, це потенціал для духовного зростання, це ресурс, який далі потрібно розвинути. Але, на жаль, іноді стається так, що люди отримують народження згори, але далі не розвиваються.

Народження згори будується на основі віри й покаяння. Тобто в самому народженні згори бере учать і Божественна сторона, і людська. Ми самі себе згори народити не можемо. Нас відроджує Бог, Святий Дух. Але він народжує нас на основі нашої віри й покаяння. Боже Слово не велить: «Народися згори!» Звернення до людини звучить так: «Повірте й покайтеся!» І це значить, що ми маємо всі можливості для того, щоб це зробити.

Але чому іноді в наших церквах ми бачимо проблему або такі речі, які важко пояснити та яких би не мало бути серед нас? Здавалося б, і покаялися, і хрещення прийняли, і Біблію читають, і моляться, але вчинки їхні та їхня поведінка іноді просто немислимі. І деякі відомі в євангельському середовищі проповідники припускають, що такі люди не народилися згори. У цьому може бути причина, тому що людина не може духовно розвиватися, якщо вона не народилася. Але я маю трохи іншу думку, пояснюючи таке явище зупинкою духовного росту людини. Вважаю, що більшість християн із наших церков усе ж отримали народження згори, проте не взяли на себе відповідальності за своє подальше становлення.

Зміна характеру — це перша ознака народженої згори людини. Якщо людина починає змінюватися, тобто була однією, але поступово стає іншою, це свідчить, що відбулося народження згори. Коли змін немає, виникає безліч запитань до цієї людини.

Є й такі випадки, що людина справді щиро прийшла до Бога, отримала народження згори, пережила Божу благодать, але є якісь проблеми з минулого, які їй потрібно вирішити. Це може бути пов’язане з окультною практикою чи з серйозними гріхами, які міцно тримають людину. Тут уже треба аналізувати ситуацію індивідуально. І однією з ознак, яка свідчить, що слід звернутися за допомогою до служителя, є те, що ви не маєте логічної відповіді на те, чому з вами відбуваються якісь негативні речі. Здавалося б, ви віруючий, пережили Божу благодать, але не можете зрозуміти, чому те чи інше приходить у ваше життя. Причиною цього, як уже було зазначено, може бути щось нерозв’язане в минулому, від чого ви повинні звільнитися, щоб у майбутньому це не руйнувало вас, ваших стосунків з Богом і ближніми.

Третьою причиною, якої вже ми трохи торкнулися, є відсутність духовного росту або процесу освячення. Духовний ріст — це зміна вчинків нашої тілесної природи на плід Духа. Тобто якщо людина прийшла в церкву сердитою й гордою, вона з часом учиться смиренню, лагідності. Але цей процес повинен мати допоміжні фактори. Один із них — побудова тісних стосунків із Богом і особисте переживання Його присутності. Без цього в нашому житті з нами буде складно й у нас будуть проблеми з освяченням і духовним ростом. Ми будемо відвідувати зібрання, але не будемо змінюватися в образ Христа й зростати духовно.

Тому я раджу всім словами царя Давида: «Скуштуйте і побачте, який добрий Господь!» (Пс.34:9). Якщо я вам буду пояснювати, яке смачне яблуко, але ви його ніколи не пробували, ви не зможете цього зрозуміти. Так само, якщо пастор вам буде пояснювати щось, чого ви не пережили особисто, ви не зрозумієте цього. І, на жаль, з цим є проблеми тепер. Ми скоріше вмикаємо відео, щось дивимося, шукаємо якогось особливого відкриття зі сторони, але чомусь нехтуємо особистими пошуками єднання з Богом. І це діє проти нас. Нашим батькам у цьому плані було простіше, бо вони не мали такого доступу до інформації, тому змушені були шукати Бога й відповідей особисто від Нього. Також у них був стимулюючий фактор — переслідування. А нам нині потрібно докладати більше сили волі, щоб будувати тісні стосунки з Богом.

Наступний крок, який сприяє духовному росту, — перебування у правильному оточенні. Коли ми горнемося до церкви, до спілкування з побожними людьми, це впливає на наш духовний розвиток. У фізичному плані ми — те, що їмо. Так само й у плані духовному: ми — ті, з ким спілкуємося, і ті, чим насичуємо свою душу.
Тому останнє, що я хотів би зазначити в цьому контексті, — питання цінності Слова Божого й здорового євангельського вчення. Колись люди переписували Біблію від руки, передавали один одному, а тепер Біблія з нами 24 години на добу в наших телефонах. Та чи приділяємо ми достатньо часу для її дослідження? А це впливає на наш духовний ріст.

Ще одна причина того, чому християни стають проблемними людьми в церкві, — перебування не на своєму місці або невиконання того покликання, яке передбачив для цієї людини Сам Бог. Часто наші служителі можуть бути скрізь, але не в церкві. І це природно, бо їм треба сім’ю годувати. А церква не готова підтримати людину, яка б мала присвятити основну частину свого часу для неї. Тому ми не повинні боятися надати гідне забезпечення своїм пасторам, щоб вони мали багато часу для роботи з людьми, щоб допомогти кожному знайти своє місце в церкві.

Бог мудро розпорядився, коли розділяв землю між племенами Ізраїлю. Плем’я Левія — покоління священиків — не отримало землі. На той час відсутність землі означала відсутність засобів для існування. І от питання: як же житиме цілий рід — десятки тисяч людей? І Господь тут дає мудрий принцип десятини, завдяки якому інші племена були зобов’язані забезпечувати рід Левія, яке має стояти перед Богом за свій народ. Відповідно, всім племенам залишалося дев’ять десятих їхнього доходу, левити ж отримували дванадцять десятих. Бог їх не зробив олігархами, проте дав їм трохи більше, щоб вони могли весь свій час присвятити служінню Богові та Його народові. І цей принцип підтримує апостол Павло, який говорить про те, що Господь наказав проповідникам Євангелії жити з Євангелії (див. 1Кор.9:14).

Але я хотів би навести ще один приклад. Коли нам потрібна операція — кого ми шукаємо? Звісно, хорошого хірурга. Якщо ж зламався наш автомобіль — то хорошого майстра. Але що буде, як ми поставимо хірурга ремонтувати авто, а автослюсаря робити операцію? Звісно, це приведе до плачевних результатів. Ці люди професіонали у своїй сфері. Але, будучи хорошими людьми й хорошим спеціалістами, вони стали поганими лише через те, що взялися не за свою справу.

Так само й у духовному житті: якщо взяти мудрого й талановитого брата, який має здібності в тій чи іншій сфері, й дати йому обов’язки, виконувати яких він не має покликання, ми скомпрометуємо його, бо цей чоловік, звісно ж, у чомусь не дотягне. Тому дуже важливо допомогти кожній людині знайти своє місце в Тілі Христовому, щоб вона могла реалізуватися в тому, що Бог передбачив для неї і до чого Він дав їй здібності.

Апостол Павло не раз окреслює різні дари й спонукує людей робити те, до чого вони покликані: «Ми маємо різні дари, згідно з благодаттю, даною нам: коли пророцтво — то виконуй його в міру віри, а коли служіння — будь на служіння, коли вчитель — на навчання, коли втішитель — на потішання, хто подає — у простоті, хто головує — то з пильністю, хто милосердствує — то з привітністю!» (Рим.12:6-8).

Часто ми намагаємося нав’язати людям те, до чого вони не покликані. Я став проповідувати з 14 років. Моєму синові тепер 14. І хоча я люблю свого синочка й дякую Богові за нього, проте, дивлячись на нього, бачу, що в нього поки що немає тяги до проповідництва. Я не знаю, може, колись він і стане проповідником, проте, якщо Бог моєму синові не дасть того дару, я буду неправим, коли змушуватиму його робити те, що роблю сам і що подобається мені, тому що своїми проповідями він буде лише мучити самого себе й церкву. Бог дає дари людям, і ми повинні кожен для себе зрозуміти, до чого Бог кличе нас.

Наприклад, ти можеш мати дар подавання. Відповідно, ти матимеш здібність заробляти гроші, щоб мати що подавати. Але в цьому разі ти повинен прийти до розуміння, що подавати ти маєш не десятину і, може, навіть не двадцять відсотків. Це може бути значно більша сума. Ти повинен сам отримати відчуття й розуміння, скільки тобі потрібно для задоволення власних потреб, щоб не вдаватися до надміру, а скільки ти повинен віддати для розвитку служіння, тому що Бог поставив тебе для того, щоб твій бізнес служив для розвитку церкви. А твоє служіння — подавати в простоті. Це не означає, що якщо ти дав гроші, то повинен сидіти на першому ряду й впливати на все, що відбувається в церкві. Для цього Бог поставив інших людей, а тобі дав завдання жертвувати. І твоя місія — тихенько віддати і йти далі заробляти, щоб покрити інші потреби, бо це твоє покликання.

Я чув історію про одного брата, який, навернувшись до Бога, став проповідувати, відвідувати євангелізації, але згодом відчув, що йому це не вдається. А в нього був бізнес, і він став багато часу приділяти його розвитку. Брати, помітивши, що цей чоловік охолов до тих «правильних» справ, які робив раніше, прийшли, щоб його напоумити. А він каже до них: «Я цілодобово проповідую Єванеглію». — «Як це?» — здивувалися ті. — «Я підтримую двох місіонерів. Один — у Європі, а другий — у Латинській Америці. І поки один спить, інший проповідує, а потім навпаки. А для цього я мушу більше вкладатися в ту справу, яка мені вдається, щоб вони були забезпечені й мали змогу служити своїм даром».

Нам же часто здається, що служити ми можемо лише тоді, коли стоїмо за кафедрою. І, маючи таку думку, ті, хто має дар подавання, можуть зловживати цим, навіть не даючи десятини, а лише збагачуючись самі. Такі люди, будучи ненавченими, часто просто сидять в хорі й тішаться, що цим служать Богові.

У вчителя Бог запитає, як він учить, у служителя — як служить, у того, хто милосердствує, — як милосердствує, а з того, хто подає, — як подає. Скільки в наших церквах людей, які не знайшли свого покликання, свого дару, тільки тому, що вважають, що служіння — це лише в церкві на сцені! На сцені мають бути лише ті, хто мають дар для цього, а служити Богові мають усі.

Ми часто фокусуємося на тому, щоб привести своє життя до нормального людського рівня. Ми просто вирішуємо повсякденні проблеми, а не намагаємося реалізувати Божий задум. Служителі ж свою працю зводять до обслуговування дітей Божих, втішаючи та підбадьорюючи їх, відводячи від гріха, а не спрямовуючи на служіння. І зрештою ці діти так і залишаються дітьми, хоча за віком вже мали б бути на зовсім іншому рівні. Тому запалімося ревністю до Божого діла, шукаймо близьких стосунків із Богом, через які Він відкриє нам, хто ми в Богові й чим можемо служити для Його слави.

Василь ПОПУДНИК

"Благовісник", 4,2018