Сім істин про покликання

Нині для багатьох поняття «бути віруючим» і «слідувати за Христом» перетворилися в дотримання певних традицій або форм. Дуже багато людей вважають, що вірять у Бога з дитинства. Проте перед кожним залишається відкритим питання: «Навіщо ми живемо?» Люди можуть відповідати по-різному: щоб виховати онуків, щоб вступити до інституту й щоб закінчити його, щоб посадити дерево, щоб побудувати будинок, щоб народити дітей! Усі ці речі хороші, але їх не можна вважати сенсом життя. Тому що досягнення таких цілей подібне до бажання дійти до горизонту — скільки до нього не наближайся, він усе одно буде попереду.

Якими б не були наші потреби й бажання — праведні або навіть неправедні, глобальні або локальні, альтруїстичні або егоїстичні, ми не можемо, визначити сенс свого життя самі, у відриві від Того, Хто нас створив. Сенс нашого життя ніяк не може бути замкнутим на якихось наших розуміннях чи амбіціях, на наших бажаннях або потребах. Є безліч речей, яких ми насправді потребуємо. Ми повинні прагнути до того, щоб їх досягти, але життєвою метою вони стати не можуть.

Відповідь про сенс життя має лише його Автор

Внутрішня порожнеча супроводжує життя людини, яка не знайшла свого покликання в Богові. Коли ми народжуємося в цей світ, то кожен з нас має певне покликання, певне призначення – те, що ми повинні зробити протягом життя. Ми хочемо рівнятися на мужів Писання. Вони мали у своєму житті мету. Вони не тільки знали, що покликані Богом, але знали також про своє призначення. У Біблії ми можемо знайти підтвердження, що Бог знає покликання кожної людини, коли та тільки зачата. У першому розділі Книги пророка Єремії ми читаємо, що Бог каже пророкові: «Ще поки тебе вформував в утробі матерній, Я пізнав був тебе, і ще поки ти вийшов із нутра, тебе посвятив, дав тебе за пророка народам!» (Єр.1:4,5). Виходить, що задовго до народження Єремії Бог покликав його на пророче служіння. Чи означає це, що Єремія став пророкувати, як тільки народився? Або чи означає, що він виявив своє покликання в ранньому дитячому віці? Ні, звичайно ж. Справа в тому, що для того, щоб людина ввійшла у своє покликання, яке Бог їй визначив, потрібно пройти певний шлях.

Коли в церквах учать про покликання, більшість віруючих болісно міркує: «Хто я? Апостол чи пророк?» Це схоже на вагання дітей, які ніяк не можуть визначитися з майбутньою професією: ким бути — космонавтом чи президентом. Насправді, є набагато більше всього, ніж те, що у всіх на устах. Час дитинства минає, і люди розуміють, що не всі покликані бути пророками, не всі апостоли, не всі вчителі. Покликання в кожного індивідуальне. Доля в кожного своя. У цьому відкривається Боже різноманіття. Для кожного народженого на цій землі є геніальний Божий план.

Тисячі християн просто ходять до церкви щонеділі, сидять там, а потім ідуть. І називаються вони «прихожани». Член тіла Христового — це щось більше, ніж просто прихожанин церкви. Член тіла Христового подібний органу в людському організмі. Кожен член в організмі має своє призначення. І немає жодного непотрібного. Якщо людина знає, що вона покликана, то буде намагатися дізнатися — до чого. Якщо ж людина навіть не здогадується, що в Бога є для неї якийсь особливий план, то життя її буде подібне до човна без весел і без мотора — кудись хвилею приб’є.

Усі покликані, але не всі знають, у чому полягає їхнє покликання. Але фактом є й те, що ніхто, крім вас самих, не зможе в цьому розібратися. Пастор і старші служителі не можуть знати про Боже призначення для кожного в церкві. Якщо хтось ще не визначився зі своїм покликанням, це не означає, що його нема. Є кілька рекомендацій, які я хочу запропонувати тим, хто насправді хоче знайти своє призначення й виконати його.

Принципи покликання

1. Невідмінність
«Бо дари й покликання Божі невідмінні» (Рим.11:29). Деякі тлумачать цей уривок із Писання так: «Навіть якщо я не правий, навіть якщо я піду від покликання, але якщо воно від Бога, то все одно все відбудеться». Невже хтось думає, що Бог насильник над нашою волею, що, незважаючи на наші рішення, Він все одно змусить нас зробити те, що хоче? Це не правильне тлумачення. Наявність покликання не означає, що воно здійсниться в будь-якому випадку. Справа в тому, що це покликання невідмінне, воно не змінюється і не скасовується, але людина сама може наробити дурниць або відмовитися від нього. Багато людей сьогодні, як і біблійний Йона, знають своє покликання й намагаються від нього ухилитися. Покликання в житті Йони було навіть тоді, коли той не хотів його виконувати. Бог не відміняв і не змінював цього покликання. Іноді люди думають: «Я не хочу цього робити. Може, і Бог передумав доручати це мені». Але Бог так не вважає, тому що написано, що покликання невідмінне. Люди найчастіше самі бувають причиною того, чому невідмінне покликання не виконується в їхньому житті.

2. Віра
«Вірою Авраам, покликаний на місце, яке мав прийняти в спадщину, послухався та й пішов, не відаючи, куди йде» (Євр.11:8). Є велика різниця між вірою й знанням. Люди думають, що якщо вони покликані, то Бог повинен заздалегідь їм покроково відкрити весь життєвий шлях. Але у виконанні свого призначення ми не можемо обійтися без віри. У покликання люди входять вірою. Ніколи не буває так, що одночасно відкриваються всі двері й усе дається нам легко й просто. Є моменти, коли тільки крок віри й потрібен. Покликання й віра нероздільні. Багато з тих, хто став на колію служіння й пройшов якісь складні віхи в своєму служінні, якби знав про все заздалегідь, напевно б, не погодився на це. Але коли щось раптово приходить у наше життя, уже немає часу лякатися, ми молимося і бачимо Божу допомогу. Ми можемо іноді проходити через дуже важкі моменти, але на кожному етапі Бог дає нам надприродну підтримку, благодать, зміцнення, завдяки яким ми можемо все пройти.

Без віри догодити Богові неможливо. Є безліч речей, які ми можемо не розуміти, проте робимо. На те вона й віра.

3. Підготовка
Деякі люди дуже хвилюються, що через 3-4 роки після увірування їх Бог усе ще не використовує. Але велике покликання починається з великої підготовки до нього. Згадайте людей Божих, людей Писання, які досягли великих висот. Мойсей, виводячи ізраїльський народ із Єгипту, не був вісімнадцятирічним хлопцем. Спочатку він прожив 40 років у Єгипті, а потім ще 40 років пас овець у пустелі. Коли йому виповнилося 80 років, Бог став говорити з ним. Як ви думаєте, чи був він покликаний від початку? Був. Проте він не увійшов у своє покликання одразу ж. Він спробував щось зробити заради свого народу своїми силами в 40 років, і це закінчилося тим, що йому довелося стати вигнанцем. Але до 80 років характер Мойсея вже дозрів, пустеля загартувала його. Гордість єгипетська відійшла. І коли Бог покликав його пасти овець Божих, то він був до цього готовий.

Подивіться на життя Йосипа. Бог приготував його до служіння через неприємні обставини в його житті. Багато чого про своє покликання ми можемо знати заздалегідь і свідомо готуватися до цього. Щось інше Бог готує в нашому житті Сам, а ми можемо до певного часу не усвідомлювати цього.

Наприклад, апостол Павло народився римським громадянином, був фарисеєм, знав закон, знав дві мови — іврит і грецьку. Надалі в його служінні все це дуже знадобилося. Але він не вивчав все це спеціально, щоб стати апостолом Ісуса Христа.

Якщо людина покликана кимось стати, це ще не означає, що вона вже цим є. Так було в житті Давида. Отримавши помазання, Давид не пішов скидати Саула, він повернувся до овець. Він нічого не зробив, щоб щось змінити, тому що знав, що якщо помазання єлеєм було від Бога, то треба бути просто слухняним Йому, а царство прийде у відповідний час.

4. Час
Кожен у житті має час, який визначає його входження в призначення. Такі моменти не можна упускати. Коли я говорю про час, то не маю на увазі тривалих періодів. Я говорю про час, як про момент (віху). Є доленосні віхи, є розвилки, на яких багато вирішується. Є в нашому житті моменти, коли нам потрібно приймати якісь кардинальні рішення. Бог створює такі обставини, що ми не можемо відмовитися від прийняття рішення. Хтось сидить на валізах, щоб їхати на заробітки, і в цей час Бог промовляє йому: «Стій, Я тебе не посилав туди, не хочу, щоб ти їхав». Тоді людина може сперечатися з Богом, пояснюючи Йому, як багато грошей він може заробити, якщо поїде. Але якщо Бог каже, що не посилав, то Він не змінює Свого рішення, не зважаючи ні на які вмовляння.

Люди можуть триматися за свій бізнес, за своє становище, посаду, зв’язки або ще за щось. Але в житті кожного будуть часи, коли Бог поставить на різні шальки терезів покликання і... все інше. При всьому цьому Бог може все зберегти, нічого в нас не відбираючи, але тільки якщо ми Йому слухняні. Є момент, коли треба прийняти рішення — бути слухняним або свавільним. Це питання нашої волі — зробити те, що Бог сказав, чи робити те, що нам чи хочеться. І цього не можна відкласти, потрібно приймати рішення, бо настав час.

Так було в житті Єлисея, коли Ілля просто кинув на нього свій плащ. Єлисею потрібно було прийняти рішення, щоб іти за Іллею. А в нього було поле, були працівники, було дванадцять пар волів. Єлисей зумів прийняти правильне рішення.

Ісус також кликав нас на служіння. Хтось знаходив відмовки й не йшов за Ним, а Його учні залишили все й пішли.

Я не можу остаточно підтвердити це з богословського або доктринального боку, але мені здається: якщо людина проігнорує ці віхи, не прийме вчасно правильного рішення, потім їй буде важко все відновити. Деякі можливості не повторюються ніколи.

5. Ціна
Ми ніколи не увійдемо в покликання, не бажаючи платити за це ціни. Шлях в небесне призначення встелений нашими жертвами. Ісус заплатив за нас високу ціну, і якщо ми платимо ціну за своє покликання, то тим самим показуємо, наскіль­ки ми дорожимо Його волею. Якщо людина нічим не хоче поступитися заради того, щоб бути слухняною Богу: ні грошима, ні насолодами, ні якимись іншими речами — це багато про що говорить. Якщо людина хоче й до Царства Небесного належати, і на землі жити на догоду плоті й світу, то ні про яке покликання не може йтися. Усе починається з жертви — і жертвою все закінчується. Ми жертвуємо гордістю й амбіціями — це хороша жертва. Ми жертвуємо своїм егоїзмом, бо інакше не зможемо увійти в покликання. Ми жертвуємо своїми особистими мріями й планами заради Божих планів щодо нас, бо інакше не можливо увійти в покликання.

У питанні входження в покликання в кожного буде момент прийняття рішення, коли треба робити вибір. Одного разу від Авраама Бог попросив найдорожче — принести в жертву сина. Бог ніколи ні від кого не просив такого, тільки в Авраама, бо син був найдорожчим для нього. Але й у нашому житті можуть бути особисті «дітища» (наприклад, хобі, інтереси, робота). Якщо людина так присвячена роботі, що перестає молитися, читати Боже Слово, приділяти час Богу у своєму житті, то вона перестаралася, їй потрібно зупинитися або Бог її зупинить.

У житті кожного є моменти, коли потрібно чимось жертвувати. І кожен знає, від чого саме йому потрібно відмовитися. Коли ми хочемо виконати Христове покликання, нам доведеться заплатити цю ціну.

6. Діла
Велике покликання завжди починається з вірності в малих справах: «Хто вірний у найменшому, — і у великому вірний. А хто несправедливий у найменшому, — і у великому несправедливий... І коли ви в чужому не були вірні, — хто ваше вам дасть?» (Лк.16:10-12). Хтось може заявити: «Моє покликання бути великим апостолом». Можливо, це й так. Ким би ми не були покликані, ми не можемо стати ними в одну мить. Людина не може бути ледарем і при цьому одного разу стати директором заводу тільки по вірі. У Японії перш, ніж людину ставлять на високу посаду, вимагають, щоб вона якийсь час попрацювала на кожній дільниці виробничого процесу. Інакше вона не зможе керувати, якщо не знатиме всієї кухні. Керівник не може бути просто теоретиком, він повинен бути практиком. Як ми можемо увійти у велике покликання, якщо не робили нічого малого. Як людина може мріяти про те, щоб бути опікуном великої кількості народу Божого, щоб досягати багатьох, якщо сама не може бути слухняною в малому, якщо вона в малому невірна? Якщо вона не хоче служити невеликій кількості людей, то не варто мріяти про щось велике. Така людина не зможе увійти в покликання. Покликання буде (дивіться пункт перший), але через неготовність виконати його однією людиною, Бог введе в цю справу когось іншого.

7. Етапність
Дуже часто, перш ніж увійти в покликання, потрібно навчитися допомагати рухатися в покликанні тим, хто йде попереду. Потім Бог обов’язково підніме ще когось, хто підтримає вас. Коли пророк Ілля покликав Єлисея на служіння, той залишив усе й пішов слідом. Прийшов час, коли Ілля знав, що Господь забере його, і тому він просив Єлисея залишити його, не ходити більше за ним. А Єлисей на це відповідав: «Живий Господь, і жива душа твоя, не залишу тебе». Він прийняв рішення служити Іллі, поки живий Господь і живий Ілля. Він міг би сказати: «Я вже сам можу вважатися пророком. Я був при Іллі, навчився від нього і пішов від нього, коли той сам мене попросив». Але Єлисей вважав своїм обов’язком служити Іллі, поки той живий. Багато людей підходили до нього й говорили, що Бог забере його пана на небо. Це були розумники, які мали одкровення й говорили правильні речі, але не успадковували помазання Іллі.

Як багато таких людей сьогодні, які отримують правильні одкровення, але не виконують їх, і тому не бачать всієї слави Божої. Коли Ілля запитав Єлисея, що він хоче, той просив подвійного помазання. І хоча для Іллі таке прохання здалося надмірним, Бог відповів на бажання Єлисея. Господь завжди знаходив і використовував людей, готових не «просувати» себе, а підтримувати й допомагати комусь іншому. Будьте вірними в тому, щоб допомагати входити в покликання комусь, хто йде попереду. Потім Бог обов’язково підніме тих, хто підтримає вас.

Згадайте всі останні настанови Павла, коли він готувався йти «з арени». Він увесь час згадує про Тимофія, і зовсім не тому, що Тимо­фій був найрозумнішим або найдуховнішим, або найобдарованішим. У Посланні до филип’ян, 2:22, Павло говорить: «…він, немов батькові син, зо мною служив для Євангелії». Він не шукав свого. На його місці хтось міг би сказати: «Я втрачу свою особистість, у мене не буде мого особистого «почерку» в служінні». Але служачи комусь, зовсім не обов’язково втрачати свою особистість, але обов’язково потрібно втратити свою гордість, амбіції і егоїзм. Це Божий принцип — сьогодні треба бути Єлисеєм, який служить Іллі, а завтра ви зможете стати Єлисеєм, на якого впав плащ із подвійним помазанням. Сьогодні ти Тимофій, слухняний учень Павла, який робить усе, що йому кажуть. А завтра ти можеш стати єпископом над таким великим містом, як Ефес.

Є певні принципи, знаючи й виконуючи які, людина ввійде у своє покликання. Нехтуючи цими принципами, можна так ніколи й не пережити всю повноту життя в Христі.

Денис Подорожний

"Благовісник", 1,2018