Віра та життя

Ліки від самотності

«Вони в автобусній тисняві, але кожен з них самотній», — пише Девід Різмен у своїй книзі «Одинокий натовп». Проблема самотності стала особливо гострою в останні півстоліття. Вона тисне на розлучених, йде услід за втратою близьких, мучить холостяків, читається між рядками ув'язнених, «кличе на подвиги» молодих, які проходять «важкий вік».

Самотність іде за хворобою, вона — незмінний супутник складного характеру, коли людині важко ладнати з іншими. Вона буває наслідком сподівань, які не збулися, довгого пошуку ідеалу, причиною відмови від пошуків нових стосунків. Іноді вона виростає з недовіри до всіх, іноді з самолюбства і все частіше від відторгнення.

Причин для самотності, що роз'їдає суспільство, більш ніж достатньо. Активна світська «проповідь» способу життя, що обертається довкола власних інтересів, давно вже прийнята більшістю. Багато хто «увірував» в те, що треба виживати самому і все підкорити тільки власним інтересам. Одиноких ніби «не впускають» у своє коло спілкування. Тому в піснях все частіше можна почути слова «без тебе», «сам»…

Усамітнення, хоча, буває, й виглядає, як самотність, наділене певними незмінними достоїнствами. Усамітнення шукають, а від самотності хочуть втекти. Усамітнення не назвеш проблемою, а швидше навпаки — бажаним здобутком. Його, як правило, шукають ті, хто не відчував браку в спілкуванні. Воно лежить в основі найсерйозніших стосунків з Богом і є суттю молитви. Христос хотів, щоб справжні молитви проказувалися не напоказ, а за зачиненими дверима, перед Отцем, Який у тайні. Творчі люди, зокрема художники, потребували ізоляції для того, щоб вторити. Більшості з нас хочеться час від часу «побути на самоті». Усамітнення — це діяльні ліки проти суєти.

Та одиноким можна бути й тоді, коли довкола безліч людей. У наукових колах не раз висловлювалася думка, що самотність є багатогранною проблемою. Декілька причин можуть створити певний сумарний системний ефект, який не був би таким сильним, якби причина самотності були тільки одна. Уявіть, що дехто втратив близьких друзів, кимось навіть був зраджений, підвело здоров'я, опинився далеко від дому.
Не намагаючись досягнути терапевтичного ефекту за допомогою згадки про те, що багато відомих людей переживало почуття самотності, пропонує звернути увагу на епізод, описаний апостолом Павлом в 2Тим.4:6-21. У фразі «Подбай незабаром прибути до мене» відчувається, що відсутність Тимофія серйозно пригнічує Павла. А далі йде перелік розставань, який починається, напевно, з найбільш гіркого — «Димас мене кинув, цей вік полюбивши». Зовсім важко, коли ближні залишають віру в Господа... Потім іде згадка, що вірні друзі також далеко, покинули його, хоча і з поважної причини, через справи: «Крискент до Галатії, Тит до Далматії». Навіть факт того, що «один Лука зі мною», не так сильно потішає Павла. Його слова «Візьми Марка, і приведи з собою» свідчать, що він потребує допомоги в служінні. Уже забуте попереднє непорозуміння (див. Дії 15:37-39), Марко реабілітований в очах Павла. З кимось довелося розлучитися тимчасово: «Тихика я послав до Ефесу», справа Господня не терпіла зволікань. У стані самотності в будь-якої людини буде загострене сприйняття зла, що заподіяне їй у минулому. І тут Павло зізнається: «Котляр Олександр накоїв був лиха чимало мені... Нехай Господь йому віддасть за його вчинками!» Йому часто робили зло, судячиз і свідчення, яке він залишив у Другому посланні до коринян, в 11 розділі. Завершує це болісне зізнання ще більш важка заява: «При першій моїй обороні жаден не був при мені, але всі покинули мене... Хай Господь їм того не полічить!» Ймовірно, Павло пройшов перше засідання суду, на якому він опинився віч-на-віч з римським правосуддям. Інші співробітники Павла були також далеко. Тут і Прискилла з Акилою, і Ераст. До всього іншого, Трохим був важко хворий у Міліті. Чим вам не сумарний ефект, який ще більш обтяжує ув'язнення апостола в тюрмі? Це послання можна порівняти з Посланням до филип'ян, яке також написане в тюрмі, але містить багато оптимістичних тем, за що його називають «посланням радості». Друге ж послання до Тимофія врешті-решт показує нам людину, яка така ж сильна духом і вірою, але придавлена проблемою, яка сьогодні тяготить багатьох. А взагалі-то показує людину таку ж, як і кожен із нас.

Тільки, пам'ятайте, самотність не постійна і зовсім не означає, що Ви – непотрібна людина. Також вона не завжди означає, що ви щось погане зробили, що й послужило причиною відчуження з боку інших. Бог, Який створив нас, так само вірний Своїй обітниці «не залишати і не покидати нас» (Євр.13:5). У моменти самотності тільки б не забути, що говорить пророк: «Чи ж жінка забуде своє немовля, щоб не пожаліти їй сина утроби своєї? Та коли б вони позабували, то Я не забуду про тебе!» (Іс.49:15).

Це те, про що не забув Павло у своїй ситуації. «Але Господь став при мені та й мене підкріпив» (2Тим.4:17), та так, щоб «проповідь виконалась через мене, та щоб усі погани почули її». Слова Павла: «А від усякого вчинку лихого Господь мене визволить та збереже для Свого Небесного Царства. Йому слава на віки вічні, амінь!» — сповнені надії та впевненості. Так, вони не гарантують того, що самотність випарується і не повернеться, але ховають у собі набагато більш ґрунтовну перспективу. Вони також свідчать нам, що гнітюче відчуття, що виникає з даної ситуації, є ще не повною картиною реальності. А це дуже важливо знати. Почуття самотності намагається поглинути нас, але важливо не дати йому зробити цього. Апостол дає зрозуміти, що для нього реальність Божого спілкування з ним не може бути зовсім закрита хмарами обтяжливих емоцій. Іншими словами, наші почуття далеко не мовною мірою відображають реальність. Нам би не відвести погляду і фокусу власних сподівань від головного й цілющого Джерела і не віддатися пригніченню остаточно.

Можна й дещо позитивне взяти від самотності. Передусім це те, що ми починаємо по-інакшому ставитися до інших. Коли ми спілкуємося з близькими щодня, то перестаємо їх цінувати так, як тоді, коли їх немає. Цінність присутності Луки була усвідомлена Павлом особливо гостро. Павло переосмислює роль Марка у своєму житті та служінні. Раніше непорозуміння щодо цього молодого чоловіка розділило їх з Варнавою. Тепер же настав час «збирати каміння». Власне, видно, що Павло в самотності не бездіяльний, він шукає спілкування, друзів, вірних компаньйонів. Найголовніше — він спілкується з Небесним Отцем. Згадується висловлювання Вільяма Карея, місіонера в Індії: «Що ж до моїх друзів, то в мене Він один, і Його достатньо». Так і Павло шукає й знаходить друзів і помічників в особі Луки, Марка та Тимофія. Він просить їх узяти участь у своїх потребах. Тут і прохання принести плаща, накидку. Він розширює свою бібліотеку, йому потрібні певні книги, і особливо шкіряні. Найімовірніше, це були тексти Писання. Які б вони не були, Павло знаходив сили проводити з ними час.

Багато переможених самотністю просто плачуть і стогнуть. Але сльозами горю не зарадиш! Може, навіть навпаки, усе це тільки поглиблює страждання. Коли вам самотньо, згадайте досвід Павла. Хтось покидав його — він віддавав це Провидінню. Хтось чинив зло — віддавав помсту Всевишньому. Не було друзів поряд — шукав їх. Потребував допомоги — не соромився просити про її у братів. Він витлумачував свою ізоляцію як привід звернутися до книг, щоб за їхньою допомогою вийти на інший рівень пізнання. Епізод в розглянутому нами уривку Писання важливий тим, що показує, як комплексно апостол вирішував проблему своєї самотності.

Іноді самотність — це найкращий час, щоб сказати: «Господи, у мене більше нікого немає. Тільки Ти і я. Веди мене і вкажи мені шлях». Самотність може скалічити нас, але може й відкрити дещо нове в спілкуванні з Господом, і ми можемо взяти безліч дорогоцінних уроків. Псалми 21, 24 і 34 містять молитви до Бога в миті самотності. Переживання самотності може стати ситуацією, що стимулює до роздумів про своє життя і перспективи свого життєвого шляху.

У нас, віруючих, є Бог і Церква. Якщо ви самотні, йдіть, шукайте, просіть. Не вірю, що зовсім нічого не вийде.

Ви ж, християни, які не переживаєте самотності та дефіциту спілкування, звернуть увагу на тих, хто самотній, самі заговоріть з ними. Іноді люди в церкву приходять, щоб задовольнити свою потребу спілкування, а до них ніхто не підходить навіть познайомитися. Після богослужінь більшість поспішає до свого кола спілкування, групується за інтересами. Ви знічуєтеся, бо вважаєте, що ваше знайомство і розмова з кимось будуть неправильно витлумачені? А може, побоюєтеся, що втратите дорогоцінні хвилини? Може, одинокі поділяться з вами своїми потребами, у які ви не хотіли б вникати, і, можливо, навіть вислуховувати? Якщо хочете насправді зростати духовно, то не втрачайте жодної такої можливості. Тільки стикаючись із труднощами і підтримуючи іншим з допомогою благодаті Божої, турбуючись про інших, покинувши коло власних інтересів, ви зможете йти по «Петрових сходинках» (2Петр.1:5-10). Ймовірно, це найкраще застосування золотого правила Господа Ісуса Христа: «Тож усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви» (Мт.7:12).

Веніамін ЛАРІН

"Благовісник", 4,2013