Церква та суспільство

Навчи нас

Син Божий Ісус Христос, перебуваючи на землі, мав багато імен, які характеризували його як особистість: Спаситель, Еммануїл, Син Людський, Син Давидів. Але найчастіше Його називали Вчителем. Для тогочасного суспільства це було найвищим виявом поваги, бо вчитель вважався людиною особливою та високою. Це не була просто професія, як у наш час, це було поєднання мудрості, розуму та обізнаності, це скоріше був почесний титул, який вказував на особливий суспільний статус.

Для ізраїльського народу вчитель був не лише людиною, яка вчить чогось інших, це був носій Божої волі, Божих слів та Господніх вимог. Ще через Мойсея Бог наказував: «І покладете ви слова Мої на свої серця... І будете навчати про них синів своїх...» Так як навчальних закладів, до яких ми сьогодні звикли: шкіл, університетів, коледжів, не було, навчальний процес ставився в обов’язок батькам та священикам. Не завжди вони дотримувалися вимог вчити людей. І за це народ Божий дорого розплачувався. Величезною трагедією став Вавілонський полон, коли чужинський цар не просто завоював землю, але й поставив за ціль викорінити національний дух та будь-яке знання про Бога. Тому-то він переселив ізраїльтян з їхніх земель, змішавши з іншими народами.

Цікавою є подія, записана у 17 розділі Другої книги царів. Там ідеться про чужинців, яких ассирійський цар оселив на самарійській території і які потрапили у скрутне становище через те, що на них нападали леви. Вони правильно зрозуміли причину такої біди. Звернувшись до свого царя, вони пояснюють йому: «Ті люди, яких ти вигнав та оселив по містах Самарії, не знають прав Бога цього Краю, і Він послав на них оцих левів, і ось вони нищать їх, бо вони не знають права Бога цього Краю. І наказав асирійський цар, говорячи: Відведіть туди одного зо священиків, яких вигнали звідти, і підуть, і осядуть там, і він навчатиме їх права Бога цього краю. І прибув один із священиків, яких вигнали з Самарії, й осівся в Бет-Елі, і він навчав їх, як мають боятися Господа». Навіть язичники розуміли, що навчання Божого закону оберігає народ та землю від життєвих небезпек!

І особливо це розумів Ездра, людина, яку без перебільшення можна назвати Великим Учителем старозавітного періоду. Коли Господь повертав народ Свій з полону, Він перш за все поклав у серце Ездрі бажання навчити народ. «Бо першого дня місяця першого був початок виходу з Вавилону... Бо Ездра приготовив своє серце досліджувати Господнього Закона, і виконувати його, і навчати в Ізраїлі устава та права. А оце відпис писання, що цар Артаксеркс дав священикові Ездрі, учителеві, що пише слова заповідей Господа та Його устави над Ізраїлем: Артаксеркс, цар над царями, до священика Ездри, досконалого вчителя Закону Бога Небесного, і так далі... А ти, Ездро, за мудрістю Бога твого, яка в руці твоїй, попризначай суддів та виконавців Закону, щоб судили для всього народу, що в Заріччі, для всіх, хто знає закони твого Бога, а хто не знає, тих навчите» (Ез. 7:9-25). Історики стверджують, що саме з цього часу в Ізраїлі почали виникати синагоги: спеціальні місця, які були перш за все навчальними закладами, де людей вчили Закону Божому.

На жаль, не завжди Божий народ був здатний вчитися. Відсутність духовних знань завжди приводила до духовного, національного та державного занепаду. Саме в такому стані Юдея і зустріла Ісуса Христа.
Популярність молодого Вчителя ширилася з неймовірною швидкістю. І разом з популярністю та любов’ю народу зростала ненависть з боку вчителів закону. Та все ж прості люди тягнулися до Нього, і одного разу Ісусові учні (а справжній Вчитель завжди мав учнів) висловили бажання, яке, напевно, горіло не в одному серці: «Господи, навчи нас...» Цього разу вони просили навчити їх молитися, але, впевнений, вони хотіли навчитися не лише цього. Іншими словами, учні розуміли, що Царство Боже досягається через навчання, лише отримавши відповідні знання, можна робити якісь практичні кроки в напрямку Бога. Апостол Павло пізніше запише, що спастися може лише той, «хто покличе Господнє ім’я». Але він далі зауважує: «Але як покличуть Того, в Кого не ввірували? А як увірують у Того, що про Нього не чули? А як почують без проповідника?» (Рим. 10:13-15). Людина спасається через особисту віру в Бога, але потрібно, щоб знання цієї істини досягнуло серця та душі. І повинен бути хтось, хто може цю істину зрозуміло та доступно донести до людини, яка в пошуках істини.

Таким чином, ми підійшли до головної думки, без якої неможливо відповісти на запитання: «Чи потрібна християнину освіта?»

Так, потрібна, бо, перш за все, без правильного знання істини людина не може стати християнином. Обов’язкового повинен бути хтось, хто навчить її правильної дороги та розкаже про Ісуса Христа як Спасителя. Зауважте, що у перших християн, у апостолів першочерговим завданням була проповідь Євангелії. Вони несли у суспільство, перш за все, юдейське, яке мало загальне знання про Бога, правильне знання про Христа як Месію. Отже, ми повинні чітко розрізняти знання, яке потрібне для спасіння, та знання й освіту, які потрібні для того, щоб донести спасаючу істину до інших людей. Останнє включає в себе не лише знання самої істини та правильної дороги до спасіння, але й вміння донести цю істину до інших. Бо не секрет, що є чимало людей, які, отримавши спасіння для себе, не завжди можуть правильно та доступно розповісти про це іншим.

Що ж повинен знати християнин для того, щоб проповідувати іншим?

По-перше, він повинен сам знати Ісуса Христа як особистого Спасителя, повністю усвідомлюючи серцем та розумом Його викупну жертву на Голгофському хресті (див. 1 Кор. 2:2). Це єдина істина та єдине знання, яке потрібне людині для спасіння.

По-друге, для подальшого духовного життя вищесказаного замало. Чому? Бо коли людина не поповнює свої духовні знання, вона не має росту, залишається духовною дитиною (див. 1 Кор. 3:1-3). Якщо християнин, особливо новонавернений, не буде духовно вдосконалюватися, не отримає правильних та систематизованих біблійних знань, він ризикує стати або фанатиком, або звернути на дорогу лжевчення. Саме відсутність правильних біблійних знань і стала однією з головних причин хрестових походів, обожнювання церковних ієрархів, відпущення гріхів за гроші (індульгенції), вогнищ інквізиції та інших жахів середньовіччя. Сатана так зумів затуманити людям голови, що священнослужителі забороняли простим людям читати Слово Боже, мовляв, від цього можна втратити розум. Але коли простий монах Мартін Лютер почав вивчати Біблію, йому відкрилися знання, які спасли не лише його особисто, але й усю Європу.

По-третє, знання духовних істин та Слова Божого допомагає проповідувати іншим. Безперечно, Дух Святий може торкнутися грішного серця і через просте свідчення простого християнина, але це далеко не правило. Є люди, яким потрібно довго, наполегливо та зрозуміло пояснювати спасаючі істини. Враховуючи їхню освіченість, вік, соціальний стан, навіть національність, треба по-різному розповідати про Бога. Так, найкращим вчителем є Дух Святий та регулярне читання Біблії, і багато істин людині відкриваються саме так. Але якщо до цього додати вже готові духовні знання, які отримали інші християни, більш старші за віком та досвідом, ми можемо досягнути певних вершин значно скоріше. Особливо це стосується служителів. Для чого вчитися на власних помилках (хоча це теж хороший вчитель), витрачати дорогоцінний час для самоосвіти (і вона також конче потрібна), якщо цього можна досягнути значно швидше або в освітньому закладі, або навчаючись у когось? Тим більше, є багато біблійних питань, на які ми ніколи не знайдемо відповіді, тільки читаючи Слово Боже та прислуховуючись до голосу Духа Святого. Скажімо, знання історичного фону, побуту, звичаїв біблійних часів можна отримали тільки із спеціальної літератури, яка знаходиться поза біблійними текстами.

По-четверте, окрім суто духовних, біблійних знань є знання, які християни зазвичай називають світськими. Справжній християнин повинен мати і ці знання хоча б уже тому, що він, перебуваючи в тілі, поки що є повноцінним членом земного суспільства. І не просто звичайним членом — він повинен впливати на це суспільство. Ісус сказав: «Ви сіль землі», тобто поведінка, життя та діяльність християнина повинні мати прямий вплив на оточення, стримуючи його від остаточного розкладання. Ми не можемо вийти зі світу. Відгородившись від світу та його знань, ми можемо спасти себе та свою душу, але нам буде важко, а то й неможливо спасти світ. Особливістю сучасного світу є те, що в багатьох питаннях стирається чітка грань між добром і злом, праведністю та гріхом. Християни повинні бачити та знати стан речей, що оточують нас. Вони повинні бути обізнаними у політичних, економічних, моральних питаннях. Християни повинні бачити, які проблеми на даний час найбільш болючі і знати, як їх можна вирішити. Світські знання, знання законів, за якими живе суспільство, допоможуть віруючим ефективніше проповідувати Євангелію. Більше того, вони можуть використовувати досягнення науки, техніки, комунікацій для свідчення про Бога. Чи звертали ви увагу на те, як ефективно та повно використовує все це диявол для пропаганди своїх ідей? Але він є перш за все обманщиком. Згадаймо 18-20 століття, які характерні неймовірним спалахом наукових відкриттів. Саме ці досягнення стали причиною широкого поширення атеїзму. Кожне наукове відкриття ніби-то відкидало саму ідею Творця. Але сатана обманює і тут. Людина, яка володіє справжніми та повними науковими знаннями і серйозно їх аналізує, приходить зовсім до іншого висновку: Бог-Творець є! Тому не дивно, що і зараз є дуже багато вчених зі світовими іменами, які щиро вірять в Господа.

«Господи, навчи нас...» — просили учні. Це повинно стати і нашим бажанням. Бог буде вчити, саме для цього Він залишив нам Біблію та послав Духа Святого. Він готовий нам відкрити істини «не вивченими словами людської мудрості, але вивченими від Духа Святого» (1 Кор. 2:13). Але, з другого боку, Він не буде вкладати ці знання в наш розум та серце як програміст закладає інформацію в комп’ютер. Ми не пасивні роботи, а творчі особистості. Тому Господь залишає за нами право вчитися: як від Нього, так і від інших людей, які досягли певних знань, чи то духовних, чи то світських. Від нас вимагається лише — бути хорошими та добросовісними учнями. Божими учнями!

Юрій ВАВРИНЮК

"Благовісник", 1,2008