Церква та суспільство

Освiчений християнин

Якщо говорити про освіту в середовищі п’ятидесятників, то почуємо багато суперечливих думок, навіть такі, які повністю заперечують одна одну. Наприклад, одні доводитимуть, що освіта для християнина — першорядна необхідність, без якої він не зростатиме не тільки духовно, як християнин, а навіть розумово, як людина. Інші скажуть, що християнину ніякої освіти не треба, що спасіння не в освіті, що наші батьки й діди були неосвіченими, але були справжніми християнами, наповненими Духа Святого. На перший погляд, обидві сторони мають слушність. Але по суті, ті що відкидають освіту, перечать самі собі. Оті «неосвічені» батьки й діди не такі вже й неосвічені, коли були справжніми християнами та й ще наповненими Духа Святого. Не можна бути добрим християнином, не знаючи Христа й істин Христових, не отримавши просвітлення свого розуму Духом Святим. Щоб стати тим, ким вони є, — довелося вчитися, нехай не в навчальних закладах, а в університетах життя, але все-таки вчитися. Люди часто сперечаються, бо по-різному розуміють одне і те ж саме слово. Так само по-різному трактують поняття «освіта». Тож щоб не сперечатися, говорячи про одне і те ж, приступимо до визначень.

Що ж таке освіта? По-перше, це сукупність знань, здобутих в процесі навчання, що можна назвати освіченістю, грамотністю. По-друге, це загальний рівень знань, прийнятих в державі, який здобувається в навчальних закладах і підтверджується певними сертифікатами. Якщо говорити про Україну, то в нас є такі рівні освіти: початкова, неповна середня, середня і вища. Вища освіта має свої вчені ступені: бакалавр, магістр, кандидат наук та доктор. Отже, той, хто в суперечці захищав потребу освіти, мав на увазі передусім загальну освіченість. Той, хто заперечував освіту, мав на увазі рівень знань, сертифікований в навчальних закладах. Оскільки в нашій країні обов’язкова середня освіта, то тепер, коли говорять про освіту, мають на увазі вищу або в крайньому разі середню-спеціальну.

Цікава етимологія слова «освіта». Як бачимо, воно має корінь «світ», що й слово «світити», а основу — спільну зі словом «освітити». Тобто «освіта» — це те, що освічує, освічує розум, серце світлом знання, а той, хто має освіту, — освічений згаданим світлом. Оскільки мова — це витвір усього народу, то можна зрозуміти, як благоговійно український народ ставився до знань, до грамотності, до вченості, коли назвав цю сферу діяльності освітою. Історики пишуть, що іноземці дивувалися загальній освіченості українців в період козаччини, великій кількості шкіл у той час, аж поки Україна і її освітня система не були зруйновані шовіністично налаштованою московською імперією. «Освіта» для українця — це щось більше за «образованіє», як у росіян, щось глибше. Це не тільки знання, але й тип поведінки, спосіб життя. Можна бути «образованим», але не освіченим. Тобто можна мати диплом про освіту і навіть знання, але поводити себе по-хамськи — брутально, зверхньо, чим заперечувати свою освіченість.

Щодо суперечок навколо освіти, то той, хто її заперечує, навіть не уявляє, який він невіглас і лицемір. Невіглас тому, що не знає, що все, чим він користується, і той рівень життя, який він має, — це наслідок рівня освіченості того суспільства, в якому він перебуває. А лицемір тому, що заперечуючи освіту, користується її благами — їздить на сучасній машині і має побутову техніку, читає Біблію, не проти прочитати й газету, журнал чи іншу книгу, послухати гарну радіопередачу, проповідь або подивитися хороший відеофільм, тобто підвищує свій рівень знань, посилає своїх дітей до школи і часто не проти, щоб вони вчилися в університеті чи Біблійному інституті. Якщо ж такий хоче до кінця бути чесним і послідовним у своєму переконанні, то йому потрібно відмовитися від усіх благ цивілізації і поселитися десь в глухому лісі, подалі від людей, де немає ні електрики, ні радіо, ні телефону, і не брати з собою ніяких книг.

В ідеалі диплом про освіту має засвідчувати рівень знань особи. Але це часто не так. Буває, що дипломована людина виявляє себе невігласом в багатьох питаннях, навіть у тих, які вона вивчала. Але треба зважати на вузьку спеціалізацію сучасної освіти, на здібності кожної людини, на її особисту дисциплінованість і участь у самоосвіті та на рівень акредитації і принциповості того навчального закладу, в якому навчалася. Як бачимо, говорити про освіту окремо взятої людини не просто. Хоча цілеспрямоване систематичне навчання в навчальному закладі дає свої позитивні результати. Наприклад, розширює кругозір, вирівнює мовлення, тобто наближає його до літературної норми, учить мислити аналітично і синтетично.

Кожен з нас, розмовляючи з незнайомою людиною, може визначити рівень її освіченості. Тобто є критерії, за якими судять про освіченість кожного з нас. Перш за все освіту людини виявляє її мовлення, бо воно найбільш зверху. Якщо воно не пересипане русизмами, вульгаризмами, вкладається в літературні норми, то це ознака того, що мовець багато читав, багато вчився. Крім нормативності мовлення, виявляє освіченість і його асоціативність, логічність викладу думок, а це вже результат уміння мислити. Освічена людина мислить самостійно і абстрактно, тобто відірвано від видимих речей, уміє узагальнювати, відокремлювати істотне від неістотного. А таке уміння здобувається внаслідок тривалої систематичної освіти. Тобто в результаті тривалого навчання формується інтелігент — тип людини розумової праці, здатної незалежно мислити і відповідно себе поводити. Щодо поводження, то чим більш людина освічена, тим більш толерантно ставиться до інших людей. Вона терплячіша до їхніх переконань, уподобань, думок, хоч і не поділяє їх; і не вважає своїми ворогами тих, хто не згоджується з нею, а з усіма однаково привітна. Як в апостола Павла, її серце розширене, і в ньому кожному не тісно (див. 2 Кор.6:11-12).

Зупинимося на проповідництві. Маючи можливість порівнювати проповіді більш освічених братів і менш освічених, ми, при бажанні, зможемо побачити різницю в манері їхнього проповідування, способі викладу думок і поведінці за кафедрою. Багатьом християнам, які орієнтуються не на силу голосу проповідника і не на його емоції, а на зміст проповіді і її глибину, імпонують проповідники більш освічені. Освічений проповідник подає проповідь осмислено, можна легко збагнути логічні ходи його думки. Так, йому інколи бракує емоційності, але це набувається через досвід проповідництва, підкріплений молитвою. Безперечно, є чудові проповідники, які не закінчували ні університетів, ні біблійних інститутів, але ними заслуховуються як невчені, так і вчені. Але їх не можна назвати неосвіченими, бо вони освічували самих себе постійним заглибленням в Слово Боже, глибоким осмисленням життя — і набули, як сказав Дмитро Безпалов у приватній розмові, «вишньої» освіти. Однак, їхній проповіді не зашкодило б, якщо їхнє мовлення, а інколи й манери були б кращими. Крім того, є різниця між тим, які вірші вибирають для читання на зібраннях брати і сестри більш освічені і менш освічені. Для більш освічених має вагу не тільки тема вірша і його загальний зміст, а й те, як він написаний. Їх цікавить мова вірша, образна система, спосіб римування. Вони дивляться на вірш не просто як на віршовану проповідь, дидактичну декларацію, а як на витвір мистецтва, в цьому разі мистецтва славити Бога поетичним словом.

Перечитуючи Біблію, не можна не звернути увагу на те, що наймогутніше у служінні Собі і людям Бог використовував людей освічених. Ніхто не заперечить, що Мойсей був людиною вченою. Написано, що при дворі фараона він «був навчений всієї премудрості єгипетської» (Дії 7:22). Але навчання дало йому щось більше, ніж просто знання, — уміння самостійно мислити, що дозволяло йому оперувати здобутими знаннями і приймати правильні рішення. Крім того, систематичне навчання в колі єгипетської знаті виховало в ньому тип царедворця, державного мужа, урядовця, сучасною мовою — такого собі менеджера, який добре знається в тонкощах управління людьми, а ще лідера, який не тільки вміє ними керувати, а й вести за собою. Подумаймо, чому Бог обрав на роль вождя ізраїльського народу, наприклад, не Аарона, а саме Мойсея? Аарон же був не менше розумним, ніж Мойсей, а за красномовністю настільки перевершував його, що став йому вустами? Ось саме тому, що Аарон був неосвіченим. Він не орієнтувався в тогочасних знаннях Єгипту, він систематизованим навчанням не виховав у собі рис керівника і лідера, і тому, що було більш важливим, не умів незалежно мислити і твердо стояти на своїх переконаннях, через що так швидко піддався на вмовляння ізраїльтян зробити золоте теля для язичницького поклоніння.

Автор найбільшої кількості послань Нового Заповіту апостол Павло не тільки особисто свідчить про свою високу освіту, але й сам цар Агріппа визнає, що він володіє «великою наукою». Звернімо увагу, як часто Павлові допомагала його вченість. Вона йому допомогла, коли він свідчив язичникам елліністичного світу, коли промовляв перед проконсулом Кіпру Сергієм-Павлом, коли промовляв в ареопазі, в Афінах, перед філософами (див. Дії 17:16), коли говорив з тисяцьким в Єрусалимі і перед намісником Фестом і царем Агріппою (див. Дії 22, 25). Не маючи освіти, він би не знав грецької мови і не орієнтувався б у грецькій культурі, зокрема літературі, не знав би законів Римської імперії і Закону Божого свого народу і не зміг би так ефективно служити Євангелії. Апостол Павло сказав про себе: «Для юдеїв я був, як юдей, щоб юдеїв придбати; для підзаконних був, як підзаконний, хоч сам підзаконним не бувши, щоб придбати підзаконних. Для тих, хто без Закону, я був беззаконний, не бувши беззаконний Богові, а законний Христові, щоб придбати беззаконних. Для слабих, як слабий, щоб придбати слабих. Для всіх я був усе, щоб спасти бодай деяких. А це я роблю для Євангелії, щоб стати її спільником» (1 Кор. 9:20-23). І саме освіта дозволяла Павлові говорити з юдеями і з язичниками, з бідними і багатими на їхньому рівні, доносячи їм правду про Ісуса Христа.

Ми можемо сказати, що Ісус ніде не вчився. Але пригадаймо здивування ізраїльських учителів і книжників Його знаннями, коли Він, 12-літній, залишився в храмі. Так, ці знання Ісус мав від Свого Отця, від початку, але це була справжня освіта. Зрештою, Ісус, як ми знаємо, — це втілена істина, втілене досконале знання, втілена досконала освіта.

І апостолів Христових не можна назвати неосвіченими, коли вони, покинувши дім і свої заняття, більше двох років вчилися в Учителя учителів — у Господа Ісуса. Ми навіть не можемо уявити, яке це було інтенсивне навчання. Правда, тоді не видавали дипломів, але їхня освіченість підтвердилася життям.
З історії знаємо, що найбільшими ворогами тоталітарних систем були верстви освічені — ті люди, які вміли мислити і повести за собою. Пригадаймо зненависть більшовиків до інтелігенції, зокрема до української, і її знищення. Пригадаймо культурну революцію в Китаї. Кожна нова влада намагалася позбутися освічених представників старої або ж завербувати їх для служби собі, формувала свою еліту — освічену верхівку, розумом якої керувалася б і стояла.

Що там казати, підприємствами, організаціями, державами — і всім світом керують люди освічені. А от вже наскільки ці люди освічені в пізнанні Бога — це вже питання інше. Але якщо тим безбожним організаторам і керівникам освітнього, промислового, культурного і політичного процесу дати освіту духовну, мається на увазі пізнання ними Бога, і спрямувати їхні знання й енергію в русло домобудівництва Божого, — мабуть, результат був би грандіозним.

Тому вчімося, пізнаваймо Бога і світ, Ним створений, і спонукаймо до здобуття освіти своїх дітей, своїх близьких і знайомих, щоб усі ми змогли принести достойну славу Господу Ісусу Христу.

Василь МАРТИНЮК

"Благовісник", 1,2008