Благовісник

Теологія

Про долю та провидіння

Воістину, улюблений, немає жодного настільки порочного й сповненого незцілимої гнилизни вчення, як учення про долю та фатум. Окрім того, що воно вкладає в душу тих, кого звело, богохульну, нечестиву й погибельну думку, ще й спонукує говорити про Бога те, чого ніхто ніколи не сказав би й про демонів. Воно також руйнує наше життя, усе сповнює хвилювання й великого збентеження; і те, що введено Богом і природою через пророків і святих мужів для навчання та виправлення, воно руйнує й доводить, що це — непотрібно.

Робить те ж саме, що й той, хто намагається переконати хворе тіло, яке потребує лікування, до того ж є лікарі й готуються ліки, — не користуватися нічим і не позбавлятися від хвороби, але, віддавшись безпечності та легковажності, чекати жалюгідної загибелі. Чи не про це говорить доля? Хай же ніхто не вчить нічому корисному, хай ніхто не слухає іншого, який застерігає; даремно є закони та судді, даремні — дорікання та настанови, даремний — страх покарання, даремні — почесті та почесні дари, також і нагороди за подвиги тим, хто чинить добре! Якщо ти виявиш турботливість, не буде з цього жодної користі, і якщо ти будеш недбайливим, не станеться жодної шкоди. Що буде спроможною принести праця? Як той ненавантажений і залишений корабельниками та кормчими корабель, так хай плине людина, віддавши кермо розуму пориву бурі!

Ти хочеш прислухатися до цього й нічого не робити для спасіння свого життя? На певний час залишмо те, що стосується нашої душі, збоку й поговорімо про обставини нашого нинішнього життя. Чи повіримо ми в долю, яка стверджу так, і чи не будемо ні карати тих, хто допускає проступки, ні навертати на путь істинну тих, хто заражений розпутством, ні приводити в суд тих, хто чинить несправедливо, ні слухатися законів? Я хотів би, щоб це сталося хоча б на короткий час, аби на ділі ви мали можливість зрозуміти цю згубну та шкідливу вчительку зла. Якщо потрібно, щоб сталося те, що визначено долею, то хай жоден хлібороб не запрягає волів і не тягне плуга, і хай не прорізує борозни, і хай не кидає насіння, і хай не чекає відповідної пори року, і хай не терпить холоду й тривалого дощу, і нещастя, і праці протягом пір року. Хай не точить серпа й хай не жне посіяного хліба, бо якщо все безсумнівно призначено йому долею й визначено Парками, то блага прийдуть в дім самі собою; якщо ж Клото поверне веретено в протилежний бік, то, хоча б він трудився безкінечно, не буде для нього жодної межі праці та зусиль. Доки нам бути дітьми за розумом? Доки ми не перестанемо марнословити? Доки ми не пізнаємо нашого спільного Владику? Якщо доля робить поганими чи хорошими, то для чого ти даєш поради дитяті, для чого остерігаєш? Усе — без користі й даремно. Якщо вона робить багатими й бідними, то не посилай в училища, не давай грошей, не роби нічого з того, що може збільшити її майно, але довір усі справи долі. Однак ти не відважуєшся на це. Якщо справді доля існує, то дозволь дитині мати стосунки з поганими людьми й чинити розпутство разом з розпутними: бо ж усе одно, якщо це визначено йому долею й назначено Парками, то буде корисно й для тебе. Дійсно, кажуть, що є доля. Навіщо ж тоді завдаєш клопотів і самому собі, й іншим? Коли ти не відважуєшся робити цього, то для чого (я говорю про дітей) погрожуєш і залякуєш, і докладаєш безліч зусиль, щоб вони стали прекрасними, і не покладаєшся на долю? Чому ж караєш, якщо син стає поганим? Бо ж гріх стався не від нього, а від фатуму, який його підштовхував. Чому ж хвалиш, якщо він став добрим? Це ж не його чеснота, а фатуму. Краще ж сказати: ніхто не буде ні добрим, ні поганим. Людина, яка не робить ні того, ні іншого з власного бажання, але отримує спонуку ззовні, не буде ні тим, ні іншим. Отож, чому ми хвалимо мужів? За що ж дорікаємо? За що проклинаємо одних і ублажаємо інших? Бачиш, до якої нісенітниці привело нас вчення про долю? Ніхто не цнотливий, ніхто не розпутний, ніхто не користолюбний, ніхто не справедливий; і чеснота, і порок скасовані, і марно ми введені в це справжнє життя, краще ж сказати: не марно, а навіть — на нещастя. І як безглуздо бути введеному в гріх з примусу фатуму, а з іншого боку — зносити серйозне покарання під його ж впливом замість того, щоб тебе жаліли та співчували тобі; піддаватися ненависті й покаранню замість того, щоб мати повагу? Того, хто терпить несправедливість і постраждав від насильства, слід не покаранню віддавати, а оточувати почестями; а ми зносимо й несправедливість, і покарання. Що ж може бути більш нерозумним за це: за те, що тяжко страждаємо, введені в гріх, за це й покарані? Доля створила людиновбивцю й відбирає життя за те, що людина підкорилася їй — який догмат міг би бути більш пагубним від цього? Отож, якщо немає Бога, Який спостерігає за цим, то ця думка викривається з іншого боку. Неможливо, щоб при такому стані речей не було Провидіння. Крім того, якщо немає Бога, то яким чином взагалі це приведено в порядок? Якщо ж існує, то як Він не дбає про це? Якщо Сам Він створив, то зверни увагу на нечестя та надмір богохульства; якщо же не сотворив, і якщо не піклується про те, що відбувається, то звинувачення не менші за попередні. Бачиш, як з усіх боків тисне диявол, який схиляє людей до навіженства проти Владики? Ти хочеш переконати мене, що віриш долі й вона, на твою думку, є важливим догматом? Не звинувачуй жінку, яка чинить перелюб, і не сповнюйся гнівом, не приводь перелюбника в судилище до долі. Якщо побачиш, що підкопують стіну, то не захоплюй того, хто підкопує, і не домагайся покарання йому, тому що зробив він це недобровільно, як сам же ти й стверджуєш. Знехтуй усіма своїми справами, тому що в будь-якому разі ти матимеш лише визначене долею; покинь золото, скільки б у тебе не було його; знехтуй домами, торжищами, рабами, тому що твоя безтурботність не принесе жодної шкоди безтурботності долі. Але ти не відважишся ні на що з того, оскільки на ділі переконався, що треба засудити догмати про долю. Отож, чому, в усьому засудивши її, прикриваєш себе нею в гріхах? Бачиш, що цей догмат внесений не звідкись, як тільки від безтурботності та байдужості, від послаблення зусиль до самих дій, які ми чинимо, щоб мати чесноти. Якщо є доля, то немає суду; якщо є доля, то немає віри, якщо є доля, то Бога немає; якщо є доля, то немає чесноти, немає пороку, якщо є доля, то все намарно, усе без користі й робимо, й терпимо; немає похвали, немає докору, немає сорому, немає зневаги, немає законів, немає судилищ.

Іоан ЗЛАТОУСТ,
"Благовісник", 3,2012