Роздуми над Словом Божим

Про Валаамову родину,
або Серце, привчене до користолюбства

«Я гнівався був за гріх користолюбства його, та й уразив його, заховав Я обличчя Своє й лютував, та пішов він, відступний, дорогою серця свого» (Іс. 57:17).

«Вони покинули просту дорогу та й заблудили, і пішли слідом за Валаамом Беоровим, що полюбив нагороду несправедливости» (2 Петр. 2:15).

Спочатку була розмова. Розмова дуже коротка з досить промовистим закінченням: «Ну ти й зажерся...» Той, кому були адресовані ці слова, — худорлявий, невисокого зросту, відвернувся й пішов геть.

Погодьтеся, як для початку — трохи небіблійна лексика. Втім, чи справді так? Отже: все у слові, а слово, яке стане канвою наших роздумів, — «зажерливість» (до речі, це біблійне слово) або зиск, або нажива, або користолюбство, або… Цей синонімічний ряд можна продовжувати. Не заглиблюючись у тонкощі семантики, обмежимося коротким поясненням суті.

Користолюбство — пристрасть до надбання матеріального, жадібність до грошей, багатства, вигода, зажерливість… Останнє слово з цього ряду позиціонується Словом Божим як ідолослужіння (див. Кол. 3:5).
Як характеризує це слово Біблія? Зауважимо, що окремі люди або навіть цілі народи, яких стосувалося це слово в біблійних ілюстраціях, завжди мають відтінок Божої неприязні, Його докорів і заклику до покаяння.

Отже, апостол Петро, засуджуючи таку рису людини, говорить про ганебну користь, тобто таку, що приносить ганьбу людині, і закликає служити людям «не для ганебної користі, а ревно» (1 Петр. 5:2). Апостол Павло називає це ганебною наживою, кажучи про певних людей, що «вони зводять цілі доми, навчаючи чого не слід, заради ганебної наживи» (Тит. 1:11). Апостол Юда називає це «обманом Валаамової заплати…» (Юди 1:11).

Бог, особисто звертаючись до Свого народу через пророка Ісаю, називає користолюбство гріхом: «За гріх користолюбства Я гнівався» (Іс. 57:17).
Цей огидний перед Творцем гріх не тільки призводив до праведного гніву Божого, але й змушував Бога карати користолюбців, ховати Своє лице від них і обурюватися ними. Ще раз уважно прослідкуймо текст з Книги пророка Ісаї, 57:17!

Не секрет — користолюбство, зажерливість, пожадливість тіла, пожадливість очей — невід’ємні атрибути світської системи цінностей. Цьому дивуватися не доводиться. Викликає подив інше — Біблія, як джерело неупередженої інформації, говорить про пристрасть до зиску категорії людей, які, здавалося б, взагалі повинні стояти далеко від цієї проблеми. Це люди, наділені певною владою, — державною або релігійною (духовною). Саме про них декілька біблійних ілюстрацій.

У Книзі Вихід, 18:21, знаходимо пораду для Мойсея, яка прозвучала з уст його тестя. Він радить своєму зятю — духовному і політичному вождю Ізраїлю: «А ти вибери зо всього народу мужів здібних, богобоязливих, мужів справедливих, що ненавидять зиск, і настановиш їх над народом» (2 М. 18:21). Тут йдеться про особливі владні повноваження. Ці люди мали виконувати функцію суддів, а саме — вирішувати щоденні проблематичні питання, які виникатимуть у народі. Зауважмо, що характеристика ділових та моральних якостей цих людей закінчується особливим приписом — «мужів… що ненавидять зиск», тобто не користолюбців.

Судова гілка влади повинна бути очолена людьми, які не просто негативно ставляться до явища корупції, але ненавидять цей порок в людині. Ненависть у цьому випадку є позитивною рисою особистості, якій довірено право вести судові процеси в народі.

Тепер щодо влади духовної. Ось характеристика служителя, якому Бог і церква доручає духовну владу. «Бо єпископ мусить бути бездоганний, як Божий доморядник, не самолюбний, не гнівливий, не п'яниця, не заводіяка, не корисливий» (Тит. 1:7).

Як бачимо, перелік негативних рис, які не мають бути притаманні служителю, закінчується тим же словосполученням – не користолюбець! Чому було до вподоби Духу Святому, щоб на сторінках Слова залишилося таке застереження служителям?

Відповіддю будуть ілюстрації з Біблії. Валаам, Ахан, Юда, Ананія та Сапфіра. Про що говорять читачам Слова Божого ці імена? Тільки про те, що ці люди мали серця, прив’язані до користолюбства (див. 2 Петр. 2:14). Це ж стосується і лжепророків, і лжевчителів, які будуть і є поміж людьми і в церкві. «І через користолюбство будуть ловити вас облесливими словами, суд на них давно готовий…» (2 Петр. 2:3). Виявляється, можна «пророкувати», вишукуючи облесливі слова з конкретною ціллю — не волю Господа відкрити людині, а відкрити її гаманець для власного зиску. Ось як пророкує таким «пророкам» Господь через Михея: «Так говорить Господь на пророків, що вводять народ Мій у блуд, що зубами своїми гризуть та покликують: «Мир!» А на того, хто їм не дає що до рота, на нього святую війну оголошують. Тому буде вам ніч, щоб не стало видіння, і стемніє вам, щоб не чарувати. І над тими пророками сонце закотиться» (Мих. 3:5-6).

Найтрагічніше, що стається зі служителями-користолюбцями — їх вперте небажання зупинитися на шляху, що веде до загибелі, навіть коли усвідомлюють своє жахливе становище. «Бо краще було б не пізнати їм дороги праведности, аніж, пізнавши, вернутись назад від переданої їм святої заповіді!» (2Петр. 2:21).

Чому так стається? Відповідь — їхнє серце привчилося, призвичаїлося до користолюбства. Як залежний від наркотичного впливу не може зупинитися навіть перед загрозою смерті, так і серце, залежне від користолюбства, не має сили відмовитися від цього. «…Падає він, але відкриті очі його» (4 М. 24:16). Розуміє, очі відкриті, бачить свій стан, але падає.

Шлях користолюбства — це шлях обманутого серця. «Обмануте серце ввело його у заблудження…» (Іс. 44:2) «… І пішов він, відступний, дорогою серця свого» (Іс. 57:17).

Чи є вихід для Валаамових «родичів» — тих, хто йде його дорогою, залишивши пряму дорогу? Мабуть, варто почати їм від зворотного. Залишити дорогу Валаамову й повернутися на прямі дороги Слова. Це надзвичайно тяжко для користолюбно-залежного серця. На цьому шляху навіть ослиця, яка заговорить людським голосом, не завжди допоможе. Це шлях не характеру, не фінансових проблем, не обставин життя — це шлях спокушеного серця. А сердечні стежки випростовує Бог.

«Я бачив дороги його (користолюбця) і вздоровлю його, і його поведу…» (Іс. 57:18).

Отже, «серце чисте сотвори в мені, Боже, і віднови в мені духа праведного, не відкинь від мене Твого Духа Святого» (Пс. 51:10). Давид вибрав цей шлях. Він увінчався успіхом, тому що «серця скрушеного та покірливого Ти не відкинеш, Боже» (Пс. 51:19).

Ангелу (служителю) Лаодикійської церкви, що матеріальними багатствами наглухо закрився від Христа, Син Божий промовляє: «Ось стою і в двері стукаю, якщо хто почує голос Мій і двері відчинить, то увійду…»

Прислухаймося і почуймо, щоб одного разу, стоячи ззовні, не стукати з благанням: «Господи, відчини нам!» І не почути у відповідь: «Відійдіть! Я ніколи не знав вас».

Микола СИНЮК