Роздуми над Словом Божим

Хто царює над нами?

«Коли ж народився Ісус у Віфлеємі Юдейськім, за днів царя Ірода, то ось мудреці прибули до Єрусалиму зо сходу, і питали: "Де народжений Цар Юдейський? Бо на сході ми бачили зорю Його, і прибули поклонитись Йому» (Мт. 2:1,2).

Ми поговоримо про те, хто сьогодні царює над нами.

Ісус прийшов на цю землю з конкретною метою. Ми не маємо права говорити про народження, не говорячи, чому Він народився, святкувати Різдво, не впускаючи Ісуса в своє серце. Мільйони людей сьогодні співають про Різдво, але це не приносить слави Богові. Ті люди, яких Біблія називає мудрецями, прийшли здалеку з однією метою: щоб маленькому хлоп'яткові виявити царські почесті: на сором всій Палестині і Єрусалиму, який був спокійний і майже два роки навіть не знав, що Ісус народився. Ця подія мала б бути відомою всім людям, але було навпаки — про це ніхто не знав. Окрім мудреців, знали лише пастухи. Але це не стало великою подією для всього народу. А це мало б так бути, адже ізраїльський народ вже давно очікував свого Царя. Вони всі прекрасно знали пророцтво, яке прозвучало із вуст патріарха Якова. Перед смертю Яків, благословляючи сина Юду, каже, що не відступить від його покоління берло. Тобто цей рід завжди буде владарювати.

В історії єврейського народу була сумна подія, коли вони вже кілька сотень років жили в обіцяній землі, ними керували судді — і раптом їм захотілося мати царя. Вони прийшли до авторитетного пророка Самуїла і кажуть: «Постав нам царя». Самуїл не хотів цього робити: «Бог є вашим Царем. Навіщо вам цар?» Але вони хотіли бути подібними до інших народів. Щоб цар вів їх на війну, щоб був їхнім земним правителем. Вони просили те, чого самі не знали. Самуїл їм пояснював, що не потрібно цього робити, але така наша людська природа... З цією проблемою Самуїл іде до Бога. А Бог йому каже: «Самуїле, не плач. Вони відкинули не тебе, а Мене. Зроби так, як вони хочуть». Наш Господь дуже дивний. Наш Господь іноді поступається нам навіть тоді, коли ми неправі.

Євреям захотілося земного царя. Це був ніби ультиматум Богові. Щось подібне іноді робимо і ми сьогодні. Замінники Господа, «царьки» можуть увійти у наше життя. Нехай береже нас від цього Бог! Ніхто з нас не сумнівається в тому, що Господь має найбільшу владу на небі і на землі. Маючи таку владу, Господь ні на секунду не зловживає цією владою. Ми, люди, до цього схильні. Зробіть простого Івана якимсь начальником, то вже до нього так просто не приступите. Людям важко бути при владі, не зловживаючи нею і не користуючись нею для своєї вигоди. Наш Господь ніколи цього не робить, тому ми маємо найкращого Царя.

Ці мудреці, які прийшли до Ісуса, були людьми віруючими, і їхня віра базувалася на Слові Божому. Вони знали із Писання, що з'явиться зоря, яка сповістить про народження Царя. І коли вони побачили на сході знак, то прийняли рішення йти. Сьогодні віруючим людям дуже не вистачає такої віри. Ми більше схильні до сильних емоцій. Але не покладаймо своєї віри на почуття. Кладімо свою віру на Боже Слово — і ми ніколи не помилимося. Ознака, яка з'явилася на небі, породила в серці мудреців віру, а віра побудила їх іти. Вони прийшли до царя, бо думали, що і він знає про дивну подію, та й запитали лише одне: «Де народжений Цар Юдейський?» Вони були твердо переконані, що Він народився і вони Його знайдуть. Країна, яка очікувала Царя, народ, який мав всі закони і гарантії на свого Царя, лишився глухий, німий і сліпий. Про це євангеліст Іван сказав короткими словами: «Прийшов до Своїх, а Свої Його не прийняли». Ви, євреї, чекали Месію? Чекали! Ви хотіли, щоб Він прийшов? Хотіли! Ви про це молилися? Молилися. Все у храмі свідчило про Месію, кожна жертва, яка приносилася, була прообразом Ісуса, семисвічник, який був викований з чистого золота, був прообразом Ісуса. Все в храмі, як говорить Слово Боже, свідчило про Господа нашого Ісуса Христа. Питання інше — як можна було не впізнати? Не дай Боже, щоб так було з нами…

Ви запитаєте, чому так сталося? А тому, що люди захопилися буквою, а дух відкинули. Вони називалися дітьми Авраама, але всередині були іншими. Вони своїм життям і поведінкою свідчили: ми не хочемо, щоб Він царював над нами. Так, в храм вони ходили, приносили жертви, але всередині були непокірними Божому слову.

Ми стали дітьми Божими. Наше покаяння і наша віра стали тими складовими, через які ми отримали Царство Боже у наші серця. Ісус Христос прийшов на землю не земні царства утворювати, не скидати Ірода, Пілата. Але в євреїв в серці міцно засіла думка про те, що вони хочуть земного царя. Вони хочуть бачити на троні людину, яка сидить в короні. Вони хотіли бачити величезну армію, на чолі якої іде цар. Вони мріяли про ті далекі часи, коли Давид виходив — і вони отримували перемогу за перемогою. Вони не розуміли, що проблема не в матеріальних речах. Проблема в нашому дусі, в нашому серці. Там народжується бунт, там приймається рішення.

Коли ми стали віруючими людьми, то сказали Господу, щоб Він царював над нами. Наше покаяння значить, що ми розрахувалися із чорним колишнім господарем. Тепер ми, як апостол Павло каже, є синами світла і тому повинні поводитися відповідно — як діти світла. Пам'ятаймо, що коли ми покаялися — це тільки початок. Ми сказали: «Ісусе, царюй в мені». Але Він хоче царювати не лише в день нашого покаяння. Він хоче бути твоїм Царем день і ніч. Чи може Він є Царем лише в неділю, коли приходимо на служіння? Ми тоді так співаємо гарно, молимося, аж сльозу пустимо. Коли ми прийняли Його в своє життя, то на нас лежить величезна відповідальність — ми є дітьми Царя. Але питання інше — чи в нас завжди царська поведінка? Чи завжди в нас є ті ж бажання, що і в нашого Царя? Чи ми дозволяємо Ісусу працювати над нашим характером для того, щоб він був подібний до царського? Для того ми Його прийняли і визнали, щоб Він кожного дня все більше і більше поширював Свою владу над моїм язиком, думками, над моїм серцем, бажаннями. Але саме тут виникає проблема — нам так хочеться зробити щось по-своєму.

Апостол Павло говорить до коринтян, що вони обдаровані всіма дарами і не мають жодного недостатку... А Бог дивиться на них, а вони, як дітлахи, шарпаються між собою. Апостол каже: «Я не міг до вас говорити як до духовних, бо царські діти забули, що вони є дітьми Царя». Вони забули, що в них має бути царська поведінка. А якою має бути царська поведінка? Царська поведінка — любити один одного, простити, проявити милосердя, терпіння, доброту. Все те, що є в Ісуса, згідно нашої доброї волі має запанувати і в нас. Євангелія є царською наукою для нас.

Чому ми, віруючі люди, так мало радіємо? Тому що ми мало віримо в те, що ми є дітьми Царя. Коли б ми вірили в це, то ми б набагато більше дякували Господові. А лукавий нам постійно говорить: «Та яка ж ти дитина Царя?! Ти там не так сказав, не так, як слід, повівся... Ти ж не такий вже й святий! От коли будеш святий, а ще коли пророком станеш, тоді....» Ці всі байки не відповідають Писанню. Біблія говорить чітко: «А всім тим, хто Його прийняли, Він дав владу називатися і бути дітьми Божими». А нам, віруючим, хочеться заробити це. Прийміть вірою Боже слово в серце, прийміть це Царське слово в свою душу.

Зараз іде велика боротьба: хто буде царювати над нами. Ми увірували, що Він є наш Бог, але чому, брате і сестро, ми так часто не коримося Йому? Яскравий приклад ми бачимо, коли пророку Йоні Бог говорить: «Іди в Ніневію і проповідуй». Наказ Божий, а він впирається. І знаєте чому він впирався і не хотів? Він не міг змиритися з характером Божим. Це є проблемою всіх віруючих людей. У Йони немає тієї любові до людей, що в Бога, тієї милості і співчуття. Йому так хотілося, щоб після його пророцтва все затряслося, загуділо, повалилося! А Бог зробив не так. Люди почули слово Бога, стали каятися, плакати, звернули зі своїх злих доріг. Господь був дуже задоволений. А Йона розізлився. Людино Божа, чому ти нервуєшся? «Аби я знав, що Ти є такий милостивий, терпеливий...» І Йона наважується звинувачувати Бога. Після такого, я не знаю, що б ми зробили з Йони, але не Бог. Він дає урок учневі. Виростає рициновий кущ. І в тіні цього куща Йоні було дуже добре, він був такий задоволений. Він радів не тому, що люди покаялися, а тому, що йому в голову вже не пече сонце. Але Господь зробив так, що цей кущ засох. І Йона вдруге розізлився. Але Господь говорить до нього як до Своєї дитини: «Чому ти так розпалився?» Іноді ми розпалюємося там, де не слід. Кажемо: «Ми за діло Боже!» Не за діло ми боремося. За діло Боже потрібно боротися на колінах в гарячій молитві зі слізьми, а не з кулаками і зі злобою.

Господь дає Йоні урок: «Ти не трудився над тією рослиною. Тобі шкода її, а чому б Мені не пожаліти сто двадцять тисяч людей?!» Людина нібито і Божа, а Бога не розуміє. Я дуже боюся такого стану, коли ми, віруючі люди, ходимо на зібрання, а Бога не розуміємо. Що потрібно зробити, щоб виправити ситуацію? Ми, віруючі люди, які вирішили попрощатися з темрявою, визнали, що є грішниками і вийшли з-під влади сатани і стали під владу Ісуса — а тепер потрібно ходити під тією владою. І не бунтуй, і не нарікай, коли щось не так, як хочеш ти. Читаючи Боже слово, ми бачимо, як ізраїльський народ вийшов з Єгипту. Все було спочатку добре, світить стовп, хмара їх захищає, манну їдять, воду п'ють. Але Біблія каже, що вони скористалися милостями Божими, але не хотіли покоритися серцем, духом Господові. Вони дорікали Богові, хотіли Мойсея побити камінням, і тому десятки тисяч людей падали кістьми в пустині. Бог їх вивів не для того, щоб погубити, вони самі вибрали собі таку долю. Чому? Бо вони не покорилися Божому слову. І така небезпека є і сьогодні серед віруючих людей. Я раджу вам і собі: щоб у нас не було болю і проблем, щоб ми не слабнули духом, дозвольмо Святому Духу записати євангельське слово на скрижалях наших сердець. Не на язиці, а в серці.

Священики прекрасно знали Слово Боже, знали Писання, пророцтва і навіть Іроду його розтлумачили. А чому ж ви, коли про все це знали, самі не пішли до Віфлеєма тоді, коли там народився Цар Юдейський? Серце не прагнуло Ісуса, серце не хотіло такого Царя. Він у хліві народився від простої Марії, Його батько тесля... Хіба ж це наш Цар?! Але пам'ятаймо, що Боже Царство має свої закони і принципи, які кардинально відрізняються від законів царства світу цього. Ісус три роки говорив про Боже Царство. Це означає, що люди мають відкрити своє серце для того, щоб Ісус зайняв територію людської душі. А люди на землі хочуть бути царями. Люди хочуть, щоб було їжі багато, питва. Але в Біблії написано, що Царство Боже — це не їжа та питво.

Царство Боже має три складових. Перше — це праведність, яку дав нам Господь, коли ми повірили в Нього. Друга складова — це мир. І третій принцип — радість у Дусі Святім. Хто сьогодні має найбільше радіти з того, що Ісус народився? Ті, хто отримав Святого Духа. Дух Святий — це не мови, а Особистість, яка живе в тобі і мені. Він представник Ісуса Христа, і коли ти Його запрошуєш, то Він увіходить в твоє серце. Для чого? Щоб нас міняти, преображати, готувати до зустрічі з нашим Небесним Царем. Потрібно з молитвою відкривати Слово Боже і прохати, щоб Він Сам проговорив до наших сердець: «Господи, поклади Твої слова в моє серце. Бо я хочу жити так, як хочеш Ти». Дозвольмо записати в серці це слово Господу. Щоб воно ішло з тобою на роботу, щоб воно було в тобі і коли ти їдеш в автобусі. Де б ти не був, це царське слово буде світильником нозі твоїй. Тоді слово буде міняти нас. Я не буду сваритися із сусідом не тому, що не можна, я не п'ю і не курю не тому, що в церкві візьмуть на замітку, я цього не буду робити тому, що я є сином Царя царів. Я є дитиною Божою і не хочу себе забруднити таким брудом. Мені бридко таке робити, бо мене Господь омив Своєю кров'ю і я не хочу знову лізти у те болото. Тому Дух Святий працює в нас не для того, щоб щось забороняти, а для того, щоб спонукати нас хотіти жити свято, хотіти жертвувати собою і робити людям добро. Хто змушував Ісуса з неба йти на землю? Читаючи Біблію, ми зауважуємо, що Ісус каже: «Ось іду волю Твою чинити».

Дитино Божа, дитино Царя царів, хай Дух Святий пробудить і в тобі таке бажання. Не тому, що тобі це наказують, а тому, що тобі хочеться зробити це для Ісуса — твого Царя.

Михайло ПАНОЧКО
"Благовісник", 2008, 1