Юрій ВАВРИНЮК

Мовчання Бога

Під порепаним від спраги небом
повисло мовчання Бога,
мов у драглистому тумані
застиглі журавлинні крики.

Син волав до Батька
голосом покинутої дитини,
відкинутий землею
і не прийнятий небом,
він загубився серед мовчання.

Мовчало небо,
мовчала Голгота,
мовчали друзі,
мовчали святі та грішні...

Мовчала могила
біля підніжжя ганебної гори...

Але потім проговорив ранок воскресіння.
Гучно.
Владно.
Переможно.

...На Голготі мойого серця,
на Голготі мойого народу,
на цвинтарі наших надій
застигло мовчання Бога.

Молитви, як дим у негоду,
стеляться долі,
і благання матерів
губляться в тумані песимізму.

«Боже, наш Боже, нащо Ти нас покинув?»

Небо мовчить,
правда мовчить,
справедливість мовчить...

Але я знаю одне:
після мовчання Бога
завжди
настає
ранок Воскресіння.

"Благовісник", 2019, 4