Юрій ВАВРИНЮК

Зламаний велет

Хто думає ніби стоїть він, нехай стережеться, щоб не впасти!
1 Кор 10:12

Гроза пройшла. Утихла хижа злива,
І втік за ліс холодний вітруган.
Пом’яті трави, зламані дерева,
Потоптаний дощами жовтий лан.

Діброва плаче, в траурі узлісся:
Могутній дуб зламався, як сірник.
Над ним не раз жорстокий вал пронісся,
А він стояв — кремезний лісовик.

Стояв як воїн, міцно обійнявши
Твердим корінням кулю всю земну.
Він був у лісі братом ніби старшим,
Як символ часу, врослий в давнину.

Чому ж упав? Чому зламався нині?..
Чи й справді щось знайшлось у ньому зле?
Ніхто й не знав, що в пишній деревині
Було дупло, старезне і гниле.

Могутній зовні, тільки середина
Пуста й трухлява, зовсім нежива.
Пройшла гроза.
          І ця лиха година
Скосила враз — і впав він, як трава.

...Стоять Дуби. Могутні! Неприступні!
Чини високі, крісла, імена!
Захоплення і слава всенародна:
Який характер! Сила! Глибина!

Гроза пройде. І будуть всі лежати.
І лячно буде юним та старим.
Такі могутні!
          Королівські шати!
Але — трухляві...
          Що не говори...

"Благовісник", 2015, 4