Юрій ВАВРИНЮК

* * *
Горить Содом. Аж плавиться каміння.
Горить земля під лемент немовлят.
Бухтить вогонь — аж піниться земля.
Від кіптяви зчорніло небо синє.
…Й кричали птахи злякано здаля.

Горіло все: минуле і майбутнє,
І багатій, і той, хто ледве скнів.
Палав палац і вбогий темний хлів.
Нікчемне все і високосутнє
Вогонь з'їда під пекла хижий спів.

Тріщали крокви, кості і гординя.
І долітали іскри аж до хмар.
Горів Содом, як жертвенний вівтар.
І Лот тягнув знесилено спасіння
На стерплих плечах як останній дар.

Він втратив все: багатство і домівку,
Згоріла праця, мрії і життя.
А іскри аж сюди, до гір, летять.
Здавалось: вже пече й долівка
В печері, де вмостився ночувать.

…А Бог дивився боляче із неба:
Яка страшна, яка трагічна мить!
Не раз ще серце в Нього защемить.
Як Він хотів їх пригорнуть до Себе,
Бо ж Він Творець!
        Але й Суддя!
                  А значить — треба!
Це ж не Содом пала.
        Це — гріх горить…

"Благовісник", 2013, 3