Юрій ВАВРИНЮК

Вербові дзвони

На вербах повісили ми свої арфи (Псалом 136)

1. Набат
Як же ми зможемо заспівати пісню в землі
чужинця? (Псалом 136)

Ой, ріки вавилонські, бурхливі, швидкоплинні,
Вербиченьки плакучі полощуть руки в них.
Повісили ми арфи в старому сучковинні,
Й сіонський дзвін у душах давно уже затих.

Вербові дзвони глухо рахують дні неволі,
Пісні єрусалимські зосталися десь там,
На храмових руїнах. Лишились зойки кволі
І спогади убогі — на спадщину синам.

Не так гнітить робота і свист різкий нагайки,
Не так кривавлять шрами і руки в мозолях,
Як той далеко-рідний тужливий посвист сойки,
Який колись ми чули на батьківських полях,

Як ті пісні сіонські, які в полоні смутку
Безсилим птахом б'ються у зболених серцях...
Та й серця вже немає, зіщулилось у грудку.
І бродимо марою по висохлих степах. …

На ріках вавилонських несемо ми покуту.
І струни поржавіли на сплаканій вербі.
Болить печаль єврейська, об тин чужий зіпнута.
О, як тягнути важко неволю на собі!

2. Благовіст
А багато хто, старші, що бачили перший храм, плакали ревним голосом... (Ездри 3:12)

Як дихається легко, як пахне первоцвітом!
На всохлому мигдалі вистрілюють бруньки.
Ти плачеш, старче сивий?
Поплач, щасливий, літом
Отут ростимуть стіни, священні та легкі.

Тут знову храм засяє — як доказ слави Бога.
І прощення, й любові, і милості Творця.
Яка ж вона нелегка у рідний край дорога
З далекої неволі! О, як болять серця!

О, як беруть за душу ці спогади старезні:
Священне місто й слава, і враз — полон, війна...
Прийшов сюди я знову й сини мої кремезні
Возводять стіни храму. Щаслива сивина!

Будуйте, діти милі. Будуйте — ви з полону
Принесли тільки муку і біль в сумних очах.
Покайтесь в цьому храмі і дбайте, щоб до скону
Його вогонь не гаснув у звільнених серцях.

"Благовісник", 4,2012

Читати усі вірші Юрія Вавринюка