Поезія

Василь МАРТИНЮК

* * *
Благає сонце лагідно: «Любіть!»
Тче кожному з проміння шати.
«Дарую вам тепло: беріть, світіть,
Щоб не згасати».

Усміхнено торкається землі.
Світ чує пісню у його безмов'ї.
Протуберанці в сонця на чолі —
На свідчення безмежної любові.

«Беріть тепло, що шлю вам віддаля,
Горнись до мене, все живе, з жагою...»
I прикро сонцю, шкода, що земля
Безмірно заклопотана собою.

Бокує вперто від ласкавих вiч,
А рухи невблаганні й гонорові...
Пізнавши морок i пізнавши ніч,
Вертається до джерела любові.

* * *
...Йому дамо звіт!
Послання до євреїв, 4:13

Хоч я в тяжкій роботі дні та ночі
І не ховаюсь від морозу й злив,
Та, як з'явлюся перед ясні очі,
Спитає Він мене, як я любив.

І не подивиться на мозолясті руки.
Плоть струджена спасіння не дає.
У час і радості всесвітньої, й розпуки
Він тільки в серце зазирне моє.

О, як пектиме погляд, як на споді
Лишилась заздрість, вигода чи — гнів.
Тоді кричатиму: — О Господи мій, годі,
Прости, що всіх любити не зумів!

Прости, що не зберігся у любові,
Що лагідним довершено не став!
А Ти, коли Твоїй сміялись крові,
Усім прощав.

Тож зараз, Господи, коли іще не пізно,
Навчи любити, щоб жертовно жив.
Бо знаю: як труба заграє грізно,
Спитаєш Ти мене, як я любив.

* * *
Ніхто не може без надії жити,
Ніхто не може без надії спати.
І зрощують надії, наче квіти,
Вдягаються в надії, ніби в шати.

Купують і вимінюють надії,
Їх заробляють, їх оберігають,
Щоб дощ не змив, не вбили суховії,
А ще бояться, що надії вкрадуть.

Які ж вони! Подивишся, аж дивно:
Рожеві є, смугасті є, строкаті.
Збирають їх, леліють неупинно, —
А час показує, чого вони всі варті.

Страхи, хвороби — наче чорні птахи…
Ламаються надії під вагою…
А сльози відчаю, а стогони невдахи —
Течуть гірською повною рікою.

Не тішмося надіями пустими.
Згадаймо про любов Христову вічну, —
Вона руками ніжними своїми
Нас порятує в мить найбільш критичну.

* * *
За Тебе промовило серце моє...
Псалом 26:8

Говорить Бог мені вустами серця,
I чую я удень i уночі:
— Слова Мої — оце тобі ключі,
Усе таємне ними відімкнеться.

Побачиш гріх, що за тобою в'ється,
Як святість викликає на борню,
I прірву розпачу, i озеро вогню —
Й душа твоя здригнеться.

В яскравім світлі, що із неба ллється,
Зречешся геть минулого життя.
Пізнавши таємницю каяття,
Гукнеш Мене — i Дух Мій відізветься.

Душа твоя блаженно усміхнеться,
Ввійшовши у найкращу з таємниць:
Бог роздає любов з ясних криниць
Безмірно — стільки, скільки заманеться.

О, ця любов із тих часів дається,
Коли Христос за нас помер, воскрес,
У пеклі був, піднявся до небес —
I там Його зустріти доведеться.

Говорить Бог мені вустами серця,
I чую я удень i уночі:
— Слова Мої — оце тобі ключі,
I тільки ними небо відімкнеться.

* * *
Буду радісно вранці хвалити Твою милість.
Псалом 58:17

Щоб Господу віддати щиру шану,
Я, пізно лігши, рано встану.
Бо в суєті ясного дня —
Сама важка борня,

Слова подяки в'ялі, неглибокі,
Турботи різні відбирають спокій.
У поспіху поміж буденних справ
Безсиле все, щоб не сказав.

Уранці ж серце сповнене надії,
Йому далекі всі земні події.
I поки не зазнало ран,
То лине в Божий стан.

Слова молитви трепетні та сильні,
Не скуті часом, впевнені та вільні.
I що не скажуть Господу вуста:
Подяка й слава вдячна i проста.

Радіє дух у спілкуванні з Богом,
Що не розділений земним порогом,
Що дивна пісня серця ожила...
Хвала! Хвала! Хвала!

* * *
Стражденне серце в Бога на долоні:
Господь давно уже порахував
Всі рани, всі печалі, що завдав
Гріх у диявольськім полоні.

I гоїть Він теплом Своїх очей.
I любо серцю в ніжному промінні,
Вбирає світло у благоговінні
Для найтемніших на землі ночей.

I серце пещене у Бога на долоні.
Та бачить тільки наш Господь один
Усе число його жаских пухлин,
Хоча воно здорове й гарне ззовні.

Йому рука Господня — наче жар,
А очі Господа — безжалісно сліпучі.
О, як його любов небесна мучить —
Сховалося б у щонайглибший яр.

Але Господь i цей огонь остудить,
Бо й пещені серця Він дуже любить.

Вік двадцять перший

Вік двадцять перший — гордий і тривожний.
Вік двадцять перший — впертий і безбожний.
Ввібрав у себе сяйво і сваволю,
І океани болю.

Бундючно правду Господа відкинув
І гордовито топчеться по ній.
Злом дихає, мов триголовий змій,
На світ і на людину.

Лютує, наче виринув з безодні,
До слави рветься, до її корон.
І що йому мораль, і що йому закон
Й усі слова Господні?

Він сам собі мораль і бог верховний.
Лиш золота і влади дика хіть
Керує ним, і що вона звелить —
Він безвідмовний.

Вогонь реклам і непокора владі...
Сліпучий штучний блиск приворожив —
І бачить світ у ньому диво з див
Усупереч всій правді.

Та як йому болить !.. О віче двадцять перший,
Бунтуєш проти неба ти не перший.
Господь зупинить твій свавільний бунт
За декілька секунд.

Розкрає блискавка надземні небеса —
Згорить твоя і гордість, і краса,
А Він ногою стане переможно
На все, чим ти гордився так безбожно.

О, як тобі болить, мій віче двадцять перший!
Останнім ти уславився не перший.
В тобі сльоза надій не висихає
На небо мирне, чисте і безкрає,
Вона волає на усі світи.
— Мій Господи, прийди!

"Благовісник", 4,2011

Очікування Різдва

Ще не було Різдва щасливих днів,
Ще світ був повен відчаю і крові,
Він мав любов, але не знав Любові,
Яка б його спасала від гріхів.

Ще не було Різдва, та світ ним снив,
Вже мить його надходила невпинно.
...Воли жували сіно безневинно,
Коли дверима Йосип зарипів.

Ще не було Різдва, та вже в імлі
З’являлись обриси великої події...
Вже у потуги й стогони Марії
Вслухалась кожна мишка у хліві.

І раптом крик. Родилось Немовля,
Як родяться усі на світі діти,
Та небо почало співати і радіти,
І радісно всміхнулася земля.

На цілий всесвіт в небі заяснів
Гарячий промінь зірки осяйної,
Щасливої, різдвяної, святої,
Й покликав у дорогу мудреців.

Вже є Різдво! Прийшов на землю Він —
Творець життя, наповнений любов’ю,
Який цей світ омив Своєю кров’ю
І знаний як Ісус і Божий Син.

"Благовісник", 4,2010

* * *
Христос для волі нас визволив.
Послання до галатів, 5:1

Що може бути краще, ніж свобода,
Яку дарує Бог в Своїй любові?!
У ній усе — чи сонце, чи негода —
Мелодії шепоче кольорові.

Ні нарікань, ні лементу, ні злості.
Гармонія удячності і болю.
І близько-близько дивні високості
Схилились для розмов зі мною.

Обійми спокою. Від них не ухилитись,
Бо рідні ми, сини святого Тата.
І любить нам обом щоніч наснитись
Країна світла — добра і багата.

І все під силу. Труднощі не варті
Ні слів, ні сліз... Торуй свою дорогу.
І чую серцем: хтось небесній варті
Наказує іти на допомогу.

В Тобі, Свободо, володію царством.
Воно — як сонце, Божої подоби.
Прийди до тих, хто з’їдений лукавством
Марніє, а чи пухне від жадоби,

Хто власні нірки наповняє крамом,
По світу бродить поглядом голодним...
А Ти, Свободо, наділяєш даром
Добром нетлінним, справжнім, незникомим.

В Тебе на долоні

Мій Господи, мій Батьку, мій Небесний,
Ти полічив і дні мої і весни,
Порахував усі мої печалі
І виміряв всі віддалі і далі.

Усе в Твоїм знанні і пізнанні,
І навіть те, що бачу я вві сні.
І всі думки мої — святі або гріховні —
Немов написані у Тебе на долоні.

Мій Господи, мій Батьку, мій Всесильний,
Ти мудрістю Своєю непомильний.
Ні серця, ані закутку немає,
Яких Твоє проміння не сягає.

Ти світлом осягаєш всі світи,
Всі таємниці оглядаєш Ти,
Ти зазираєш в душі і безодні,
Немов вони у тебе на долоні.

Ти знаєш все, мій Вічний, мій Воскреслий…
Даруй мені святі літа і весни,
І помисли ясні, Тобі приємні,
І почуття, і наміри взаємні.

Аби в житті міг радісно іти
У край, в якому пробуваєш Ти
Щоб я розцвів, як сонях на осонні,
І був як промінь, в Тебе на долоні.

"Благовісник", 3,2011