Історичні постатті

Пророк сучасності

Про Дитріха Бонхьоффера останнім часом пишуть дуже багато, але рідко хто намагається зрозуміти особливість, своєрідність, несхожісь цієї людини. Бонхьоффера визнають героєм, який кинув виклик нацизму та його вождю. Але таких героїв у XX столітті було тисячі. Велич Дитріха Бонхьоффера не тільки в тому, що він був сином свого часу й відповів на його потреби, а й у тому, що він точно зумів передбачити майбутнє й зумів приготуватися до нього.

Подвиг німецького пастора полягає не тільки в сміливому прийнятті смерті за свободу, але й у мужньому прийнятті майбутнього, у якому йому жити було не суджено. Важко дивитися в очі смерті, але ще важче при цьому зуміти заглянути далі від своєї смерті, у завтрашній день людства, і прийняти його виклик, знаючи, що тебе це вже не стосується і майбутнє світу буде жахливим.

Дитріх Бонхьоффер народився 4 лютого 1906 року в Бреслау в протестантській багатодітній сім’ї. Його батько, Карл Бонхьоффер, був відомим лікарем. Дитріх отримав чудову богословську освіту в кращих школах Німеччини й США.

У 1933 році він став один із засновників Сповідуючої церкви Німеччини, яка прямо заявила про свою опозицію до нацистського режиму й пішла у підпілля. Бонхьоффер постійно протестував проти расової політики нацистів. Ризикуючи своїм життям, він спас багатьох євреїв, переправивши їх у Швейцарію.
Будучи неполіткоректним, Бонхьоффер втратив місце в університеті й очолив євангельську семінарію, у якій готували пасторів-нонконформістів. У 1936 році йому заборонили викладати, публікуватися, виступати з публічними промовами.

Богослов’я Бонхьоффера не було абстрактним. Він шукав відповіді на питання, як правильно розуміти свій час, як зробити правильний моральний вибір, у чому треба бути принциповим, коли виявляти покірність, а коли чинити супротив.

Бонхьоффера вмовляли не повертатися з відрядження із США в 1939 році, але він і тут вирішив бути принциповим, аргументуючи це тим, що має служити своєму народу до кінця: «У мене не буде права брати участі у відродженні християнського життя після війни, якщо я не розділю зі своїм народом випробування цього часу».

17 січня 1943 року відбулися його заручини з Марією фон Ведемайєр, однак уже 5 квітня його звинуватили в участі у змові та ув’язнили. Після провалу змови проти Гітлера в липні 1944 року Бонхьоффер потрапив у гестапо, а потім у концтабір Бухенвальд. 8 квітня пастор Бонхьоффер провів своє останнє богослужіння в камері, а 9 квітня 1945 року був страчений в таборі Флоссенбург.

Останні дні в тюрмі Бонхьоффер думає не про політичну ситуацію та неминуче падіння режиму Гітлера. Він передбачає грядущу реальність безрелігійного світу й попереджує про неї, осмислює її, творчо долає і змінює.

У той час, як його сучасники терпіли на собі владу тоталітарної держави й безликого натовпу, у якому особистість розчинялася повністю, Бонхьоффер бачив, як у цьому всьому визріває новий індивідуалізм. Це буде індивідуалізм без Бога, хворобливий егоїзм, при якому неспроможність вимагає вседозволеності.
Але при всіх зривах і фатальних помилках особистість мусить усвідомити себе у своїй свободі та відповідальності. Шлях до Бога пов’язаний з подоланням тоталітаризму та стадності в собі, при яких «особистість, подавлена видовищем всеохоплюючої влади, позбавляється самостійності й відрікається від пошуку власної позиції в існуючій ситуації. Спілкуючись з такою людиною, просто-таки відчуваєш, що говориш не з нею самою, не з її особистістю, а з лозунгами та закликами, які оволоділи нею».
Пастор приймає майбутній «обезбожений» (той, який захотів жити без Бога) світ як виклик своїй вірі і перевіряє її на міцність — чи зможе він достойно відповісти на прямі й страшні питання людей, розчарованих у Бозі та Церкві.

Навіть якщо в цьому світі не буде місця християнству, навіть якщо християни опиняться у становищі гнаної меншості, суспільству треба протягнути руку спілкування й допомоги: «Христос приходив саме для того, щоб принести мир ворогам Бога. І тому місце християнина — не в усамітненому затворницькому житті, а в натовпі ворогів».

На думку Бонхьоффера, у майбутньому люди перестануть розуміти езотеричну мову християнської церкви, тому треба вже тепер долати розрив між духовним та світським, церквою та культурою. Християнство мусить виразити себе загальнолюдською мовою: «Бути християнином не означає бути релігійним у визначеному значенні, а означає бути людиною».

Якщо релігійні люди робили Бога замінником незнання і опорою для своєї слабкості, то насправді віруюча людина визнає Бога не як альтернативу науці та культурі, а як їхню основу та вищу ідею. Як писав Бонхьоффер у своїй «Етиці», «дійсність Христа включає в себе дійсність світу. Намагатися бути християнином без того, щоб бачити й пізнавати світ у Христі, означає заперечення Божественного відкриття».

Нині ми стали свідками виконання багатьох передбачень Бонхьоффера. Світ став нехристиянським і навіть нерелігійним. Але глобальна масова культура та споживацький світогляд не дають відповідей на питання про смисл та ціль життя. А це означає, що проповіді, теорії, вірші Бонхьоффера набувають нової актуальності, допомагають поєднати набуту свободу особистості з усвідомленою відповідальністю, культурну різноманітність з духовною глибиною, любов до людей і людського з вірою в Бога.

Віра в Бога проявляється вже не стільки в містичному почутті та пізнанні, не стільки в церковному служінні та благочесті, скільки у жертовному житті ради ближнього: «Наше ставлення до Бога — це нове життя в бутті для іншого». Така віра не підвладна кризі зовнішніх форм і зберігає свою силу в будь-яку епоху.
Кажуть, що коли Бонхьоффера виводили з камери на страту, він сказав: «Це не кінець, це початок нового життя». Це стосується як його переходу у вічність, так і переходу світу в новий стан, який зі всією незрозумілістю та складністю, усе ж має у собі розвиток, «майбутнє та надію».

Найсміливіші передбачення Бонхьоффера викладені в його листах з тюрми, адресованих другу-пастору Еберхарту Бетге, який і став їх видавцем. Але вдумливому сучасному читачеві може видатися, що листи адресовані нам. Зі свого часу Дитріх Бонхьоффер хоче щось сказати, попередити, підтримати. Сказати про принциповість в будь-яку епоху. Попередити про небезпеку втратити себе в натовпі чи в егоїзмі, у тоталітарній ідеології чи тоталітарному релятивізмі. Підтримати у відповідальній свободі бути гідною людиною і вірити в Бога, що, у принципі, одне й те ж саме.

Михайло ЧЕРЕНКОВ,
www.baznica.info

Останній вірш, написаний Д. Бонхьоффером перед стратою

* * *
Це благодать незримими руками
Мені підносить радість й супокій.
У дні ці хочу, прагну бути з вами
І з вами увійти у рік новий.

Ще висне все старе над серцем кожним,
Гнітить серця тягар жорстоких днів.
Дай душам нашим, Господи, тривожним
Спасіння, для якого їх створив.

Простягнеш нам гірку недолі чашу.
У ній по вінця страдництва та мук.
Її візьмемо вдячно і безстрашно
З Твоїх і добрих, і ласкавих рук.

Ти нам бажаєш дарувати й втіху.
Засяє сонце у своїй красі.
Тоді, згадавши все минуле лихо,
Збагнемо, що Твої, Твої ми всі.

Нехай тепер в пітьмі вогонь палає
Твоєї невгасимої свічі.
Збери нас, Боже. Кожен з нас це знає:
Вогонь Твій яскравіший уночі.

Якщо глибока тиша нас поглине,
Хай співом неба сповниться земля
І хай до Тебе, Господи, полине
Геть від усіх дітей Твоїх хвала.

Під благодаті добрими руками
Чекаємо того, що йде на нас.
Увечері та вранці Бог із нами,
Господь із нами повсякчас.

Переклав Василь Мартинюк

"Благовісник", 3,2012