Благовісник

Анатолій Козачок: «Гідність кожної людини має цінуватися!»

У рубриці "Представляємо об’єднання"
розповідь про Київське міське об’єднання Української Церки ХВЄ.

Анатолій Козачок. Біографічна довідка

Анатолій Миколайович Козачок народився 1972 в с. Воєгоща Камінь-Каширського району Волинської області. Коли йому було 6 років, батьки прийшли до євангельської церкви, тому виховувався в християнській сім’ї. Одружений з 1996 року, дружина Ольга родом з Луцька, мають четверо дітей. Після армії служив на місії в Карелії (1992-1993). Навчався у КБІ (1993-1996), ЄТС (2000-2003), Європейському університеті (2008-2012). З 1998 року — пастор церкви «Філадельфія» (м. Київ). З 2010 року — старший пресвітер Київського міського об'єднання УЦХВЄ та член Комітету УЦХВЄ. З 2014 року — голова ревізійної комісії УЦХВЄ. З 2015 — заступник старшого єпископа по Центральному регіону (Київ, Київська, Сумська, Черкаська, Чернігівська області) та член правління УЦХВЄ.

Про Київське міське об’єднання УЦХВЄ

— Розкажіть, будь ласка, в чому специфіка міського об’єднання церков порівняно з обласними?
— Перше, чим воно відрізняється — це локальність. Тобто, церкви дуже близько одна від одної, внаслідок чого ми часто бачимося. Ну і — мегаполіс — тут люди мають дещо інший спосіб мислення, сприйняття інформації, рівень життя. Це впливає на церковний устрій, богослужбову практику, активність людей в церкві.

— Як темп життя столиці впливає на церкву?
— Дуже впливає. Я виходець із Західної України. Коли, наприклад, наближається Різдво, там усі у великому очікуванні, там масові богослужіння… Київ на Різдво — напівпорожнє місто. І досить часто на свята 30-40% церкви просто роз’їжджається. Тут немає нічого, що заслуговує на осуд, просто такий стиль життя.

— Я помітив на сайті церкви «Філадельфія», що у вас розгалужена система домашніх груп. Це теж вплив мегаполісу?
— Без цього в мегаполісі дуже важко. Люди можуть навіть жити на одному майданчику і не знати одне одного. Життя в Києві досить відособлене. Колись я жив в селі, а в селі діє принцип: будинок будуємо разом і кабана їмо разом. Тут такого немає. Тому для душпастирської роботи ми просто зобов’язані формувати домашні групи. Це дає можливість доторкатися до кожного, швидше реагувати на потреби і проблеми. Коли в церкві понад 300 чоловік — інакше неможливо. Крім того, переважна більшість церков у Києві — нові общини, новонавернені люди. Тому близьке спілкування і душпастирство особливо важливе.

— В одному інтерв’ю ви казали, що люди в Києві більш вимогливі до якості богослужінь, адже у них мало часу, і вони не будуть його витрачати, слухаючи непідготовлені проповіді.
— Кияни мені подобаються тим, що це, на мій погляд, досить прості, нелукаві люди. Вони хочуть відчувати оцей поступальний ритм столиці в тому числі в церковному житті. Тому, якщо проповідник погано готується — навколо сотні інших церков, куди люди спокійно можуть піти. Справді, вимога якісного служіння — один із важливих факторів релігійного життя в Києві.

— Напевно, така конкуренція мотивує використовувати якісь нові методи, форми?
— Останнім часом я часто, проповідуючи, використовую PowerPoint. Помітив, що так люди навіть більше записують, тому що їм легше стежити за ходом думок. Але я вважаю, що незалежно від форми — надважливо, щоб було помазання Святого Духа, щоб проповідувалося саме те послання, яке актуальне для людей на даний момент. В цьому Київ не особливий.

Статистичні дані
по Київському міському об’єднанню УЦХВЄ
станом на 01.01.2017 р.

Церкви — 10
Члени церков — 2704 (1615 — жінок, 1089 чоловіків), з них 720 — молодь
Пресвітери — 24 (20 р/п, 4 не р/п)
Диякони — 71 (55 р/п, 16 не р/п)
Молодіжні лідери — 13
Хори — 7
Музичні гурти — 15
Недільні школи — 11 (9 при церквах, 2 поза церквами)
Вчителі НШ — 124
Учні НШ — 733
Дитячі табори — 13
Учні ЗОШ при церкві — 11
Вихованці дитсадка при церкві — 45
Студенти — 144 (32 у біблійному коледжі, 70 у місіонерській школі, 42 на капеланському факультеті)
Місіонери — 19
Служіння в тюрмах — 39 (24 на постійній основі, 15 підтримується)
Центри реабілітації — 21
Капелани — 50
Служіння в медичних закладах — 9
Доми молитви — 7 (5 діючих, 2 будуються)
Місії — 3
Благодійні фонди — 2
Благодійні магазини — 1
Періодичні видання — 3 (2 газети, 1 журнал)
Сайти — 9

— Трохи про євангелізаційну діяльність. Цікаво, як це відбувається у великому місті? Бачив т. зв. картонні євангелізації — це теж викликано потребою креативного підходу?
— Є дуже багато різних креативних методів, але за статистикою нашої церкви найефективнішим сьогодні все ще лишається особистий євангелізм. Ніщо інше так не працює, бо — мабуть, це теж особливість Києва — тут сконцентровано як позитивне так і негативне… Зокрема, ситуації з Сандеєм, з Мунтяном принесли багато недовіри. І тепер тільки на рівні дружби з людиною з’являється довіра до твоїх слів. Ще ми помітили, що все більше людей приходить до Бога через різні акції в інтернеті. Наприклад, зняли ролик-свідчення, поставили в мережі, люди підписуються. Порахували, що 8-9% людей саме таким чином приходять у церкву. Великі євангелізації не дуже сприяють притоку людей, але вони потрібні для того, щоб зробити церкву більш відомою в місті, щоб люди знали про неї, знали куди звернутися.

— Останній масштабний захід в Києві — «День подяки» — вплинув на відомість церкви? І головне питання — чи правда, що 400 000 людей покаялися (сміюся)?
— Кажуть, є дві брехні — статистика і прогноз погоди (сміється). Не знаю, скільки людей покаялося, ніхто не рахував, якщо чесно. Але руки піднімали справді масово. Загалом, після заходу декілька людей прийшли в церкву. Але я більше це розглядаю як велику декларацію, яка є надважливою. На моє переконання, такі дійства сприяють тому, що люди починають серйозніше ставитися до євангельського руху, менше сприймати нас як секту і звертати увагу на наші цінності. Крім того, це демонстрація позитивного впливу Євангелія — після того навіть комунальники дивувалися, що не знайшли пляшок з-під пива. А в перспективі можуть бути великі жнива. Для мене це був важливий захід.

— Це був міжконфесійний захід, і взагалі рік R500 пожвавив міжконфесійні стосунки. Ви бачите в цьому позитив?
— Я бачу в цьому позитив. Дехто боїться екуменізму, але тут про це не йдеться. Тут мова про спілкування між євангельськими церквами. Хоча ми в Києві й до цього мали хороші стосунки, спільні проекти. Але захід такого масштабу провели вперше. Ми побачили, що організаційні можливості євангельських церков дуже потужні.

— Ця співпраця не закінчиться з кінцем R500? Чи заплановано якісь конкретні проекти на майбутнє?
— Наступного року планується знову провести спільний День подяки, а також сімейну ходу, Національний день молитви за Україну в Палаці спорту. А цього року — є задум 24 грудня вийти на одну з площ Києва і відзначити Різдвяний вечір. Усе-таки хочеться перейти на святкування Різдва перед Новим роком.

— Які види служіння найбільше розвинуті в КМО?
— Якщо виходити зі статистики, то, напевно, найбільше розвинутий соціальний напрямок. Я б відзначив служіння центрів реабілітації, тюремне служіння, допомога біженцям. Добре просувається дитяче служіння, зокрема, є дитячий садочок і загальноосвітня школа — поки що при одній церкві, але маса общин теж до цього йдуть. Також гарно працюють дитячі клуби — з ви­вчення англійської мови, зі скрапбукінгу, з комп’ютерної грамотності. А найпопулярніший — з підготовки до школи. Батьки дуже зацікавлені в цьому, і все це створює позитивний імідж для церкви. Щодо місіонерського служіння — в середньому щороку відкривається по дві місіонерські точки.

— А взагалі яка динаміка росту общин — спостерігається стабільний приріст?
— Якщо говорити в загальному про міське об’єднання, то приріст — десь 8% (приблизно 200 чоловік щороку). Якщо розглядати кожну церкву окремо — то не у всіх є приріст. На мою думку, необхідно дві речі. По-перше, щоб кожен член церкви усвідомлював себе місіонером на своєму місці. І друге — проводити заходи, які б підвищили впізнаваність церкви. Якось повз дім молитви «Філадельфії» проходило дві жінки, одна каже: «Це ж банк?», а друга: «Ні, по-моєму, це пологовий будинок!» (сміється). Вони ж живуть недалеко — і не знають! Коли я це почув, то зрозумів: щось потрібно робити. Ми започаткували Різдвяні свята для перших класів — і проводили протягом 10 років. Були роки, коли приходило до 3000 дітей. Ціль була — доторкнутися до кожної сім’ї. В результаті ситуація значно змінилася на краще.

— А що б ви назвали найвагомішим досягненням церков міського об’єднання?
— Найбільш радісна частина богослужіння для мене — коли бачу, як люди каються перед Богом. Це показник того, що є прогрес, рух вперед. Теж немаловажливо — братерська єдність, над чим ми багато працюємо.

— Київ є осередком духовної освіти. Яка ваша оцінка рівня освіченості членів церков?
— Важко точно сказати, але думаю, що 20-25% мають диплом певного рівня, не враховуючи підготовки до хрещення, навчання служителів, які є в кожній церкві.

— Це немалий відсоток! На святкуванні 25-річчя церкви «Філадельфія», яке було цього року, зазначалося що у вас діє понад 40 різних служінь. Напевно це говорить про значну активність членів церкви?
— За нашими підрахунками, трохи менше половини церкви задіяні в якомусь служінні.

— Як вам вдається подолати проблему пасивності, мотивувати людей?
— Один проповідник казав: «Що проповідуєш, те й будеш мати!» (сміється). Крім мотивації власне Божим Словом, є ще один важливий момент — дозволити (!) людям служити. Необхідно створити в церкві правильну атмосферу, щоб вони не боялися спробувати себе в служінні. Коли робиш перші кроки, то багато помиляєшся. І якщо неправильна реакція служителів на ці помилки, це відбиває всяку охоту. А коли батьківське відношення, то люди навіть більш відкриті до корекції. Ми навчаємо, що гідність кожної людини має ці-ну-ва-ти-ся! І всі мають якийсь талант. Якось прийшов в одну церкву і бачу: в фойє сестри-перукарі облаштували місце і запросили малозабезпечених, пенсіонерів на безкоштовну стрижку. Я вважаю, це — важливе служіння, людина має талант саме в цьому і використовує його.

Про служіння

— Ви — пастор, проповідник, голова міського об’єднання, голова ревізійної комісії… Яке служіння для вас є пріоритетним?
— Думаю, на що більше витрачаю час, те і в пріоритеті. А найбільше часу я витрачаю на церкву. Але тут треба пояснити. Коли церква зростає (а у нас зараз уже більше 500 членів) вона проходить різні періоди. На початку ти маєш бути з людьми скрізь і всюди, показувати приклад. Потім община духовно міцніє і настає момент, коли дуже важливо делегувати повноваження, інакше все швидко завалиться або просто зупиниться. Тому вже сьогодні я не стільки займаюся деталями, скільки виконую роль батька — мотивувати, допомогти порозумітися в разі потреби, допомогти реалізуватися, потішити, підкоректувати. До речі, це один із запобіжників розколу церкви. Може це дивно звучить?

— Для мене це дуже логічно звучить! Ще одне питання, яке стосується покликання. Іноді доводиться займатися чимось не тому, що це твоє, а тому що більше немає кому. У вас таке бувало?
— Думаю, в кожного таке буває, в мене, мабуть, і досі іноді трапляється. Навчаючись у біблійному інституті, я не планував бути пастором. Було два бажання — займатися євангелізацією і освітою. Ні одне, ні друге в повній мірі не збулося. Як сам із себе сміюся, я став церковним менеджером… Та завжди користувався таким принципом: «Господи, якщо Ти відкриєш двері, я ввійду. Але якщо це не моє, просто не пусти мене туди!» І цей підхід у моєму житті працює, хоча нікого не заохочую його наслідувати, бо у кожного має бути власний досвід взаємин з Богом. Так я прийняв церкву і «застряг» ось уже на 20 років (сміється).

— Ви певний час провели на місії в Карелії. Як ця поїздка вплинула на вас?
— Так, я провів майже рік у Карелії в смт Лоухи. Після цієї поїздки став дуже сильно цінувати місіонерами, бо трохи вкусив їхнього хліба, зрозумів, як це непросто. Сьогодні ми церквою стараємося підтримувати різні місіонерські проекти.

— Запитання до вас як до спікера на теми церковного лідерства. Ви говорите про важливість розмежування духовної та адміністративної частини в служінні, якщо коротко, що мається на увазі, і чому це так важливо?
— Багато людей сприймають служіння пастора так: він має все вміти. Але, досліджуючи Біблію, я зрозумів, що є першочергові речі — це вивчення Божого Слова, молитва і піклування про людей. Навіть апостоли відділяли себе від адміністративних обов’язків, щоб більше часу перебувати у Слові й молитві. Та й не всі пастори мають талант адміністратора. То невже в церкві не знайдеться людини, яка його має? Більше того, скажу ще одну крамольну річ: чим вище ти піднімаєшся в служінні, тим більше в тебе має бути вільного часу — для праці над собою. Тому що вимоги до професійності з кожною сходинкою зростають. Звичайно, пастор все одно буде дотичний до адміністративних питань, але я дуже радив би служителям, наскільки можливо, ці речі розділяти.

— Які головні риси служителя, на вашу думку?
— Батьківське серце і щирість. Ще одна обов’язкова річ — мати бачення. Люди зможуть пробачити брак таланту в проповіді, але якщо пастор грубо відноситься до людей і не дивиться в майбутнє, це нічим не компенсуєш.

— Чи є у вас улюблений служитель з Біблії або з історії церкви?
— Ще коли навчався, над моїм ліжком висів вірш, який досі зі мною: «Я змагався добрим змагом, свій біг закінчив, віру зберіг» . Цей приклад апостола Павла завжди був моїм мотиватором.

— Ви випередили моє запитання про бачення. Спостерігаючи за вашим служінням (наскільки це можливо через інтернет), я зробив висновок, що ви його маєте. Якщо можна, поділіться в чому воно полягає.
— Про що я мрію? Загалом є два варіанти розвитку: можна піти шляхом будівництва мегацеркви, де ключовим є образ лідера, або ж — за моделлю, де кожен має можливість реалізувати свої таланти. Ми обрали другу дорогу, хоча вона не така швидка. Тому сьогодні наше бачення полягає в навчанні людей принципу загального священства і підготовці мережі служителів.

Щодо самої церкви, ми доросли до моменту, коли можемо природнім шляхом відкривати нові общини. Говоримо про те, щоб робити це кожні 2-3 роки, а в перспективі навіть частіше.

Ще один важливий момент бачення — зробити церкву центром усіх сфер життя (релігійного, культурного, освітнього). Щоб для кожної категорії населення і для кожного віку була можливість реалізуватися.

Про особисте

— Розкажіть про вашу сім’ю. Вам вдається поєднати зайнятість в служінні з повноцінними стосунками?
— Бог послав мені дружину, яка щиро любить Бога. Маємо четверо дітей — двоє хлопців, двоє дівчат, вік — від 13 до 20 років. Якщо говорити про сім’ю, я вважаю, що вона для служителя має бути найбільшою цінністю. Є формула: на першому місці Бог, на другому — сім’я, на третьому — служіння. Але в житті не завжди можна жити за формулою. Насамперед хочу, аби мої діти полюбили Бога і церкву. І про це я завжди молився. Ми дозволили малим дітям служити в церкві, і мене радує, що на даний момент, вони справді полюбили її, жили б там день і ніч! Звичайно, дуже важливо знаходити час для спілкування, і це має бути постійний процес. А тут якраз виявляється ще один позитивний наслідок делегування повноважень — це звільняє час для сім’ї. Для мене взагалі велике щастя, що сьогодні я можу планувати своє життя.

— В якому віці ви мали перші духовні переживання?
— Найбільшу роль у моєму житті відіграли сільські домашні молитви — ще в ранньому дитинстві. Певний період вони проходили кожного ранку, і два рази на тиждень — ввечері. Це був найкращий час, коли я переживав радість і Божу присутність. Було, що отримав зцілення від Бога. І ця віха у моєму житті стала основоположною.

— Останній випадок у вашому житті, який ви назвали би Божим чудом.
— Те, що Бог зберіг життя моєму другому сину, який мав серйозні проблеми зі здоров’ям, пережив декілька операцій. Сьогодні він вже навчається в університеті, і все гаразд. Це було чудом для мене.

— Які прочитані книги справили на вас найбільше враження, які ви порадили б прочитати віруючим?
— Останні, які справили враження — «Дыра в нашем Евангелии» (Річард Стернс), «Крест Гитлера» (Ервін Люцер). А порадив би обов’язково прочитати кожному — «Реформація. Успіх Європи і шанс для України» (колектив авторів).

— Про що ви найбільше молитеся сьогодні?
— Щоб Господь просвітив наш народ, і він відвернувся від усяких богоборчих і окультних ідеологій. Тоді люди обов’язково прийдуть до євангельської церкви.

Розмовляв Дмитро ДОВБУШ