Благовісник

Сергій Санніков: «Сьогодні нам потрібна реформація як зміна світогляду пострадянської людини»

Сергій Санніков — перший ректор Одеської богословської семінарії, з 1997 р. директор Євроазіатської акредитаційної асоціації (ЕААА), викладач історії християнства, пастор, капелан, доктор служіння, автор книг «Двадцать веков христианства» (двотомник), «Популярна історія християнства» та ін., головний редактор альманаху «Богомыслие», журналу «Богословские размышления».

— Хочу почати з провокаційного питання. Наскільки доречно в країні, у якій не відбулося Реформації і яка налічує лише 1,5% протестантів, на державному рівні відзначати R500?
— Насправді, це дуже законне питання. Усе залежить від того, що ми розуміємо під R500. Я ніколи б не наполягав на терміні «святкування». Швидше ми «згадуємо» Реформацію й використовуємо цей 500-літній ювілей як привід замислитися над власним станом, над можливістю чи неможливістю Реформації в нашій державі, а також над реформацією особистості. Якщо ми розглядаємо R500 не просто як якесь торжество — фанфари, урочисті промови — але як можливість самоаналізу, то це не тільки доречно, а й необхідно.

— Враховуючи сучасні реалії — війна, економічна криза, наскільки актуальні для України ідеї Реформації? Чи ви, як історик, бачите певний історичний шанс для країни, якщо вона прийме ці ідеї?
— Для України Реформація може значити дуже багато, якщо вона почує голос Реформації. Тобто країна знаходиться в такому стані, коли конче необхідні зміни. Якщо цих змін не відбудеться, усе закінчиться черговим вибухом, потрясінням, і знову буде революція.

Отже, Реформація однозначно необхідна. Проте друга частина питання ставить перед іншою проблемою: а чи можлива Реформація тепер? І так, і ні. Об’єктивні умови для Реформації існують, необхідність її усвідомлюється, є люди діла, які готові до рішучих дій… Та навіть при всьому цьому Реформація може не відбутися, адже в Реформації завжди дуже велика роль належить лідеру. Потрібна сильна харизматична людина, яка повела б за собою. Варто, наприклад, пригадати події в США 1960-х років, коли Америка була на грані внутрішнього розколу через питання расової сегрегації (розмежування за расовою ознакою, переслідування чорношкірих, прим. ред.). І якраз у цей період знайшовся лідер — Мартін Лютер Кінг, який зумів усе це невдоволення мас, які потребували змін, повести найбільш м’яким і, я сказав би, найбільш боголюбивим шляхом — без насильства. Хоча були радикальні групи з обох сторін, які створювали напругу. Та знайшлася особистість, яка повела шляхом реформації, і Америка тоді обійшлася без війни.

При теперішній обстановці в Україні теж цілком можливі громадянські заворушення. І найбільше потрібен лідер або навіть група лідерів, які були б натхненними майбутнім держави й готовими покласти життя за нього. Це повинні бути певною мірою радикали, які посвятили себе справі Реформації в Україні. Ось тоді всі передумови, які існують, зможуть вилитися в реформаційні процеси, які дозволять країні обійтися меншою кров’ю.

— Чи ви вважаєте, що є особистості, які могли б виконати роль таких лідерів?
— Я їх не бачу. Хоча в мене досить маленький кругозір у цьому питанні. Я не дивлюся телебачення й не займаюся політикою. Тому, може, вони і є, але мені їх не видно. Зрештою, я вірю, що Бог може підняти таких людей.

— Тепер проводиться безліч заходів під знаком R500, і часто можна спостерігати досить поверхневий підхід. Які б ви порадили джерела для тих, хто хотів би глибше розібратися в цій темі?
— На жаль, таких джерел сьогодні доступно не дуже багато. Я б казав, що один із кращих авторів, який об’єктивно й тверезо пише про Реформацію, — це Алістер Мак-Грат. Українською мовою є його книга «Інтелектуальні витоки Реформації», та є кілька книг російською. ЕААА готує до видання його нову книгу «Небезпечна ідея християнства», у якій ідеться про необхідність Реформації, а також дуже чесно показані передумови, результати та небезпеки, що супроводжують Реформацію. А небезпек є багато, як і в кожному масовому русі.

Крім того, раджу книгу Вільяма Естепа «Історія анабаптизму», у якій також дуже зважено розповідається про історію радикальної Реформації. Ці книги готуються до видання в жовтні.

— Ви маєте можливість прорекламувати останню роботу ЕААА «Слов’янський біблійний коментар», хоча вона вже й так досить відома. Тож для чого і для кого цей коментар, яка його місія?
— Сьогодні є понад 90 різних коментарів на біблійні тексти — і православні, і баптистські, і п’ятидесятницькі, і позаконфесійні культурологічні… Здавалося б, навіщо ще один? Проте «Слов’янський біблійний коментар» відрізняється від решти найперше тим, що створений національними авторами. Тому він написаний не з англо-саксонської чи якоїсь іншої перспективи, а, власне, зі слов’янської. Коментар враховує саме наші реалії, питання, що виникають саме в нашому контексті — контексті людей, що живуть у пострадянських країнах XXI століття. По-друге, праця пропонує не звичайне історико-граматичне тлумачення біблійного тексту, якого є достатньо в інших коментарях, а цілісне літературно-богословське прочитання. Це інший герменевтичний підхід, який досі не був освітлений слов’янськими коментаторами. І третя особливість — коментар написаний із позиції герменевтичної общини, тобто це не просто зібрання текстів 94-ох окремих авторів. Кожен текст певною мірою є результатом праці общини. Велика група, а не одна людина, працювала над кожним текстом. І тому праця відображає не думку одного автора, а цілої групи. І останнє, що я б зауважив, коментар не прив’язаний до конфесійного богослов’я, а намагається бути біблійним, не вносити в тлумачення біблійного тексту конфесійних упереджень чи дискусій. Ми не втікаємо від цих дискусій, але й не вносимо їх у текст тлумачення. А дискусії освітлюються на рівні окремих статей. До речі, це ще одна особливість коментаря — він містить понад 80 статей, які показують, як біблійні принципи можна актуалізувати до проблем сучасного суспільства.

— На зустрічі одного з оргкомітетів R500 пастор, що намагався розібратися в темі, запитав: «А хто то такий той Мартін лютий?» Як ви оцінюєте рівень освіти серед протестантів?
— Звичайно, як будь-який освітянин, я повинен сказати, що рівень недостатній. Він завжди був недостатнім і завжди буде недостатнім. Але якщо говорити зокрема про рівень освіти місцевих церков, то, мені здається, сьогодні потрібна дуже серйозна й напружена робота, щоб цей рівень підтягнути до належного.

Так склалося, що наші церкви завжди були переслідуваною меншістю, ізольованою від суспільства. Їх не допускали до системи освіти. Тому нічого дивного немає в тому, що маємо на сьогодні. Але тепер є можливість навчатися. І я дуже рекомендую усім займатися, навіть не стільки навчанням у різноманітних біблійних закладах, а перш за все — самоосвітою. Є безліч цікавої літератури, он-лайн ресурсів… Аби тільки було бажання! Основне, щоб людина захотіла навчатися, відчула смак навчання, зрозуміла, наскільки більше відкривається Писання тим, хто навчається.

— Під час вашої лекції було озвучено, що Реформація XVI ст. так сильно вплинула не лише на церкву, а й на інші сфери (економіку, політику…) саме тому, що тоді суспільство було більш залежним від релігії. У якому форматі має відбутися реформація сьогодні, аби так само вплинути на сучасне секуляризоване суспільство?
— Думаю, що сьогодні реформація не має бути прив’язаною до зміни церковного устрою. Реформація XVI ст. народила нові церкви та конфесії. Але тепер нам потрібна реформація як зміна світогляду, етики пострадянської людини, яка досі несе в собі всі ознаки «совєтизму». Вони лишилися у вихідців із СРСР, і ми ніяк не можемо їх позбутися. Тому реформація потрібна насамперед у зміні свідомості. А це, на мою думку, можливо тільки тоді, коли людина прийме біблійну етику. Чому біблійну? Тому що це єдина етика, яка дає надійну основу в постмодерні. Будь-яка інша система в постмодерному суспільстві не сприймається, тому що воно не вірить в абсолюти. Єдине, що можна цьому протиставити, — це абсолют Святого Письма і біблійної етики, яка довела свою життєздатність. Тільки цей критерій може ще сьогодні бути сприйнятим — реальні факти, що доводять ефективність цієї етики. Будь-які інші системи цінностей чи культивований сьогодні релятивізм (відмова від будь-якої системи) заводять суспільство в тупик. Тому повернення до біблійної етики може змінити ситуацію в Україні.

Розмовляв Дмитро ДОВБУШ