Благовісник

 

Благовісник у Фейсбуці
Благовісник
у «Facebook»

 

Останній номер
4,2023
«Чи є справедливість на світі»

 

 

 

 

3,2021

Дивитися PDF

Скачати PDF (rar)

Тема номера: «Серце служителя»

Яким має бути служитель? Михайло ПАНОЧКО
«Отож, сину мій, зміцняйся в благодаті, що в Христі Ісусі вона!..» (2Тим.2:1-6). Приймімо ці слова, наче б то щойно від Павла отримали конверт із листом. Він з великою любов’ю звертається до колись чужого йому Тимофія, який став його духовним сином і наступником у служінні: «Отож, сину мій, зміцняйся в благодаті, що в Христі Ісусі вона!» Божу благодать ми можемо отримати тільки в Христі. Поза Ним її не існує. Тому перебуваймо в Господі завжди й черпаймо в Ньому сили.

Три спокуси духовного працівника, Анатолій КОЗАЧОК
Ми бачимо Христа, сповненого Духа Святого, але Він одразу ж був поведений у пустелю. І там почалися випробування. Тому ми маємо розуміти, що бути сповненим Духа Святого не означає бути позбавленим спокус та випробувань. Спокуси прийдуть у життя кожної людини. Але питання в тому, чи вистачить їй духовності, щоб пройти ці випробування.

Запитання служителю про служіння. Бліц
За останні 10 років роботи журналу ми взяли інтерв’ю у великої кількості пасторів, молодіжних лідерів, диригентів, освітян… Із більшістю з них заходила розмова про те, хто такий служитель, які його головні риси, від чого залежить успіх у служінні тощо. Пропонуємо вашій увазі добірку відповідей різних служителів братерства на ці запитання.

Серце того, хто служить, Сергій ВІТЮКОВ
Я часто запитую своїх студентів: який основний інструмент, наприклад, проповіді? Звичайно, ми беремо Слово з Біблії. Основна наша мета — показати Ісуса Христа розп’ятого, Який змінює людей. Але основний інструмент проповіді — проповідник. Тому маємо одну Біблію — а які різні бувають проповіді, який різний результат впливу на людей! Звичайно, усе залежить від Бога. Але основний інструмент будь-якого служіння — сама людина.

Місія, що розпочалася з кожуха, Іван БІЛИК
То був такий час, коли місіонери за покликом Божим виїжджали на різні точки. Господь це робив через всякі обставини: хтось десь служив, з кимось познайомився — і вони кликали до себе. Сформувалася група для місіонерської праці в Нижньогородській області. Туди вже звершили кілька поїздок Аркадій Олеш і Сергій Ярута. Вони були там у грудні 1990 року, а потім поїхали туди на Різдвяні свята. І не врахували, що зима в Росії не така, як в Україні. Тому взяли ніби й теплий одяг, але в Росії зими холодніші. А та зима була ще й дуже холодна — понад 30 градусів морозу.

«Все, що в силі чинити рука твоя, те роби», Анатолій БЕСКРОВНИЙ
Я народився та виріс у християнській сім’ї, але в молодості не служив Богові, був грішником. Та з дитинства пам’ятаю зібрання, це були часи Радянського Союзу. Часто вони відбувалися й в нашій хаті. Були гоніння, тому збиралися ночами: приходили, коли темніло, а йшли, коли ще не світало. Завжди була спільна вечеря — і це особливо запам’яталося. Жили ми незаможно, дітей було багато. І ті, хто приходив до нас на зібрання, приносили гостинці. Тому для нас, дітей, усі віруючі було хорошими.

Утома в служінні та деякі її причини, Артем ПРИСТУПА
Є багато різних ситуацій і зовнішніх причин, чому служитель, рукопокладений або рядовий, «вигорає» в служінні та відстає. Хтось бере на себе непосильну ношу, яку ніхто на нього не клав (див. Мт.11:28-29), не згідно з дарами, не за покликанням. Хтось, виконуючи служіння, разом із тим любить гріх і не хоче його залишити. І той гріх — як пробоїна в судні, через яку набирається вода й тягне корабель на дно, незважаючи на те, що двигун «тримає» крейсерську швидкість.

Таланти та характер служителя, Микола САВЧУК
Поділюся з вами трьома відкриттями щодо талантів і характеру та їх взаємодії. 1. Таланти — це кава, характер — то посуд. З одного боку, можна думати, що вміст важливіший, адже «хороша людина — ще не професія», а якісним напоєм можна посмакувати й із картонного стаканчика. А з іншого — ніхто не буде пити навіть найкращу каву, якщо вона подана у свинячому кориті або розлита на підлозі після падіння чашки (читай — характеру).

Міcіонер і голова сільської ради, Віталій МАЛАНЧУК
Дуже часто християни неправильно розуміють своє призначення — і світять удень, тобто займаються марнотратством. Вони сперечаються між собою на основі Писання про те, коли ж то Христос прийде, чи забере Він нас до чи під час Великої скорботи. І вони так світять один одному — вже освіченим. А для того, щоб світити в темряві, залишається дуже мало часу. І тому ми так мало часу приділяємо проповіді Євангелії невіруючим людям. Я завжди просив Бога, щоби бути світлом для тих, хто в темряві. І Бог бачить ці мої прохання й відповідає на них. Хочу засвідчити, як Він відповів мені.

На перехресті студентських шляхів, Михайло МОКІЄНКО
Михайло Мокієнко (молодший) живе та працює у Львові. Він — історик, доктор філософських наук. А ще — пастор та місіонер. Його служіння специфічне в тому розумінні, що він благовістить в освітній сфері, зокрема серед студентів. Наша сьогоднішня розмова з ним саме про цю ділянку його духовної праці.

Проект «Слово істини»: Не кидай спис у помазанця
Кожна церква має служителів — і їх більше, ніж ми можемо думати. Адже служитель — це не тільки пастор, диякон, а всі, хто активно працює для збудування общини. І всі ці люди у свій час переживають різні спокуси й нападки. Про взаємовідносини зі служителями говоримо зі старшим єпископом Союзу п’ятидесятницьких церков Молдови Віктором ПАВЛОВСЬКИМ.

Служіння сестри Ніни, Юрій ВАВРИНЮК
До написання цих роздумів мене наштовхнула цитата з матеріалу Богдана Галюка, яка була надрукована в другому номері «Благовісника» за минулий рік. У статті «Offline vs Online» автор розмірковував про плюси та мінуси церковних богослужінь у форматі відеотрансляції, на яку перейшли багато церков під час карантину. І серед цих мінусів він називає один несподіваний момент: «Так-от, можна видалити деяких друзів у соцмережі, перемкнутися на канал іншої церкви, але сестру Ніну зі своєї місцевої громади — наділену особливим даром докору та «божественної» підказки — нікуди не видалиш, її потрібно терпіти й смирятися. І, до речі, саме так ми ростемо духовно».

«Візьміть на себе ярмо Моє…», Петро ВЕРНИГОРА
В одному селі жила місіонерська команда, а поруч з ними — баба Женя. Вона була бідною, а в місіонерів були дрова. І та жінка без дозволу брала ці дрова в них. І от вони вирішили заготовити дров і для неї. Один брат захотів допомогти. Пиляв — і сердився, бо пилка була тупа. Почав рубати — і це непросто робити. І він сказав у своєму серці: «Ну де та баба Женя взялася на мою голову?!» І раптом почув усередині себе голос: «Ти так реагуєш, бо робиш це для баби Жені. Роби це для Ісуса».

Відлюдництво: тупикова дорога служіння Богові, Юрій ВАВРИНЮК
Приблизно в 251 році від Р.Х. в єгипетському містечку Кома, у заможній християнській сім’ї народився хлопчик. Можливо, у майбутньому він нічим би не відрізнявся від своїх ровесників та інших жителів міста, якби не особлива побожність, яку став проявляти вже в десятилітньому віці. Коли йому було біля двадцяти років, померли батьки, залишивши юнакові та його сестрі великі статки. Але саме тоді він відчув особливий поклик до служіння Богові. Після відкриттів, які отримав, перебуваючи в постах та молитвах, молодий християнин приймає несподіване рішення. Він продає все своє майно, віддає сестру на виховання благочестивим жінкам і присвячує себе на подвижницьке служіння відлюдника.

Серця батьків, Іван ЛЕЩУК
Я пам'ятаю, тату, прямо зараз пам’ятаю... Дуже виразно пам’ятаю, до сліз пам’ятаю — світлих, чистих, цілющих… І знову мене, як у казковому, безхмарному дитинстві, міцно-міцно обіймають! І я знову лечу-лечу й не боюся, і не падаю! Пам’ятаєш, як ти вчив мене літати й не падати?! Я цього ніколи не забуду! І я навчу свого сина літати й не боятися, і не падати! Обов’язково навчу! Обіцяю! Ти завжди казав, що всі діти повинні літати й не боятися!

Шоколад, який врятував життя, Світлана ГАЛЮК
Коли я прокинулася тієї п’ятниці вранці, то зрозуміла, що гостро потребую дива. Зовні все виглядало гаразд, але внутрішньо мені чогось бракувало. Тож на нашому світанковому побаченні з Батьком так і сказала: «Мені сьогодні потрібне чудо». То не була зухвалість, не подумайте. Я вчуся бачити чудеса в усьому. І коли з лісу вибігло маленьке козеня, та ще й підійшло до мене дуже близько, я справедливо вважала, що своє диво таки отримала. Принаймні, порцію позитивних емоцій. А згодом донечка запропонувала чаювання — і я відклала усі справи, щоби побути з нею.

Микола СИНЮК: «Мій пріоритет — бути потрібним Богу й людям»
16-17 липня 2021 року в домі молитви Церкви «Спасіння», що поблизу Луцька, свій 30-річний ювілей святкувала базова місія Української церкви християн віри євангельської «Голос надії». Щоправда, ХХІІІ конференція припала на 31 рік її діяльності — в 2020 році з’їзду місіонерів завадив карантин. Святковий захід, що проходив під гаслом «Щоб знало майбутнє покоління» (Пс.77:6), зібрав понад 400 делегатів та гостей з України, Росії, Болгарії, Хорватії, США та інших країн. А до онлайн-трансляції приєдналися понад 4000 чоловік.

Годуймо своїх левитів! Юрій ТРОЦЬ
Гасло нашої конференції — «Щоб знало наступне покоління». Прочитані мною слова промовив Мойсей, уже знаючи своє майбутнє. У попередньому розділі читаємо, як Господь сказав: «Ти побачиш Обіцяний край, але не ввійдеш до нього». Можна тільки уявити душевний стан Мойсея — бачити землю, до якої йшов 40 років, і знати, що його нога на неї не ступить… Попри це Мойсей благословляє 12 колін Ізраїлю. Про Рувима та Юду він говорить коротко: хай їм буде добре, хай вони будуть чисельні. Але коли доходить до коліна Левія, то ніби зупиняється на ньому — промовляє розлого, щиро й багато.

Місіонерам, Юрій СІПКО
Слово до місіонерів. До тих, хто зробив крок у темряву. Хто вийшов на боротьбу зі звірами! Хто зневажив затишок і безтурботний спочинок. Одиноких. Знедолених. Обмовлених і зраджених. До вас, що подолали святу бездіяльність і наважилися піти до людей зі словом Євангелії. Ви обрали послух Господу директивам братерських рад і наказам церковних командирів і начальників.

Михайло МУХАР: «Неможливе людям — можливе Богу!»
Я народився на Харківщині. Батьки були ще молодими — мамі було майже 18, татові за 20. Коли мені виповнилося 3 роки, вони розлучилися. Мене стала виховувати бабуся. Як і більшість людей в Україні, ми на свята відвідували храми — і не більше того. Але прийшов момент, коли Господь постукався до нашої родини. Бабусі на той час було під 50 років. Вона пережила велику зраду від свого другого чоловіка. Це настільки її вразило, що хотіла закінчити життя самогубством. Але якось до неї прийшла знайома й розповіла про Ісуса Христа.

«Не станьте причиною чиєїсь смерті». Хроніки пандемії
Хочу поділитися деякими «думками вголос» щодо вакцинації. По-перше, я не хотів би, щоб ми це питання переносили в духовну площину. Тому що це не духовне питання, воно стосується фізичного життя людини. Писання каже: якщо й смертоносне щось вип’єте, не пошкодить вам. В останні часи буде все більше смертоносних речей, але ми повинні вірити, що це нас не торкнеться. Моліться, щоб відкрилися ці «двері віри» і щоб взагалі ніякий вірус вас не торкнувся.

«Мудра жінка будує свій дім…», Оксана СОРОКІНА
Я народилася 1979 року в м. Калуш Івано-Франківської області. Була другою дитиною в сім’ї. Мене не планували… Просто мама годувала грудьми брата, із циклом була нестабільність — і через рік народилася я. Дуже рано стала розмовляти, легко запам’ятовувала довгі вірші. У віці півтора року знала молитву «Отче наш». Коли мені було 5 років, батьки розлучилися — і ми переїхали жити в Харків, до маминої старшої сестри. Мама багато працювала, деколи в нічну зміну, і ми залишалися з братом ночувати в дитсадку. Я дуже любила співати, і вчителька музики, яка працювала в садочку, постійно казала, що за свою 15-річну практику не мала такої талановитої дитини.

Поетична сторінка

Новини УЦХВЄ

 

 

Людяність — це дуже важлива риса, особливо для християнина,
тому що Бог створив нас передусім не віруючими,
а людьми.

Віталій ЯЦЮК

Українська християнська поезія Місія "Голос надії"