Свідчення

1 2

Довга дорога до зцiлення, 27.12.2011

Іван Федорович Фенич, нині диякон церкви ХВЄ м. Берегова Закарпатської області, народився 20 червня 1948 року в с. Сільці Іршавського району Закарпатської області. Його мама народила дев’ятеро дітей, але тільки п’ятеро з них вижили. Згодом, навернувшись до Господа, брат Іван зрозумів, що це Бог дарував йому життя і зберіг його, тому що мав особливий план для нього. Ось як він сам розповідає про своє навернення та ходження з Богом.

Воля Божа у мосму життi, Свідчення Валерія Шмідта, 5.06.2011

Я народився у сім’ї віруючих батьків. З дитинства був навчений Слова Божого, молитві. Я бачив дію сили Божої в житті людей. Моя мама часто хворіла. Повертаючись зі школи, я не знав, чи вона вдома, чи в лікарні: у неї вроджена вада серця. Багато разів, коли вона була в критичному стані, я бачив, як віруючі молилися; був свідком, як хвороба відступала — і мама одужувала. Одного разу, коли батько був на роботі, ми, діти, зголодніли і стали просити в матері їсти, а вона каже, що не має сили щось приготувати, і порадила нам молитися. Після молитви мама встала з постелі. >>>

Демон смертi прийшов, щоб забрати життя, свідчення Олександра Банади, 21.03.2011

Мертва темрява огорнула кімнату. Здавалося, що в цій пітьмі немає нічого живого. Усе мовчало. І це була не просто нічна тиша, а темний морок, від якого на серці робилося тяжко. Уже тоді Олександр не боявся цієї темряви, але все ж таки відчував її згущення над своїм тілом. >>>

Промолені стіни монастиря-тюрми , Свідчення Василя Романька

До 12 років я жив легким та безтурботним життям. Батьки, особливо мама, дуже любили мене. Але мама раптом тяжко захворіла й померла. Її смерть стала для мене великою втратою. Я одразу ж відчув дефіцит любові і почав шукати заповнення цієї порожнечі, що виникла у моєму житті. >>>

Найкращий спортсмен той, хто вiрить в Бога, Свідчення Аліни Горобець, 18.11.2010

Я народилася у невеличкому селищі Коцюбинське, що на Київщині, де й живу. Моя сім’я нічим не відрізнялась від більшості інших сімей: були свої радощі, були й проблеми. Із самого дитинства люди помічали в мені щось особливе: я була енергійною та рухливою дівчинкою, яку часто можна було побачити у хлопчачих компаніях. Мене завжди тягнуло до чогось екстремального, тому й не дивно, що вже у 8-річному віці я вирішила спробувати свої сили в місцевій футзальній команді «Біличанка-НПУ», в складі якої граю й сьогодні. >>>

"Смерть мучеників — насіння для церкви", Свідчення І Сан Ок, 18.11.2010

Я народилася в місті Чхон Джин у Північній Кореї, де прожила близько 50 років. У 1996 році я змогла разом із сином еммігрувати в Південну Корею. Я виросла в Північній Кореї і жила, не знаючи Бога. Нізащо я була засуджена до страти, потім помилувана і засуджена на довічні роботи в концтаборі. Там я зустрілася з християнами, що піддаються жахливим катуванням, і хочу розповісти про їхнє життя. >>>

Тувинські жнива. 17.06.2010

Місіонерську працю християн-українців на теренах колишнього Радянського Союзу без перебільшення можна назвати подвигом. Більшість нинішніх євангельських церков у країнах СНД утворені завдяки їхнім старанням. Пропонуємо вашій увазі розповідь про себе жителя республіки Тува (Тива) Омака, який увірував в Господа завдяки українським місіонерам. "Наша республіка розташована в Центральній Азії і вважається буддійською. Буддизм тут активізувався на початку 90-х років, коли впала залізна завіса і буддійські монахи з Індії отримали доступ у нашу країну. Нашу республіку одного разу навіть відвідав сам Далай-лама ХIV, якого буддисти вважають живим богом на землі." >>>

1 2