Сім’я у світлі Божого слова

Правильний фундамент

Ми живемо в час, коли диявол особливо атакує сім’ю. Коли благословенна сім’я — це благословення передається церкві, селу, місту. Тому це важливо. Навіть серед християнських протестантських сімей тепер трапляються розлучення. Дехто не розлучається — але життя нема. Багато дітей віруючих батьків йдуть у світ. Поширюються небіблійні ідеї щодо дітонародження. У багатьох країнах прийняті закони про одностатеві шлюби. І ми як церква маємо протистояти в молитві, звіщати світові, яка має бути сім’я, і показувати власний приклад.

Ми самі тільки тоді можемо отримати Боже благословення в сім’ї, якщо керуємося Його інструкцією. Коли люди стали втручатися в природу — проводити меліорацію тощо — це призвело до серйозних змін у кліматі. Якщо ми порушуємо Божі закони шлюбу, то теж матимемо наслідки для себе й наших дітей.

Одружений я вже 41 рік, у нас із дружиною — 9 дітей (одна дочка померла), 26 онуків. Буду ділитися власним досвідом сімейного життя, служіння, пізнання Божого Слова. Адже я, як людина, теж допускав певні помилки.

Хочу звернути особливу увагу на фундамент (див. Мт.7:24-27). Адже саме через неправильно закладену основу найчастіше руйнується будівля. Мені доводилося бувати на Чернівеччині й бачити повалені будинки після повені. Фундамент був недостатній, щоб витримати стихію. Якщо ж ми будуватимемо на камені Божого Слова, то матимемо підстави на благословення не тільки в собі, а й в наших дітях і онуках.

Бог вклав у людину Свій образ — у почуттях, волі й т. д. Він поблагословив Адама та Єву й наказав три речі: плодитися, наповнюючи землю, оволодіти землею й панувати над нею (див. 1М.1:26-28). Також сказано: «Не добре, щоб бути чоловіку самотнім» (1М.2:18). Тобто засади шлюбу придумані не в світі й навіть не церквою, а Самим Богом.

Хто за кермом?

Писання говорить, що «чоловік голова дружини, як і Христос Голова Церкви» (див. Еф.5:22-33). Іноді виникає питання: а що, як чоловік не справляється зі своїми обов’язками, не вміє добре керувати, то чи можна керувати жінці? Та часто справа не в тому, що чоловік не вміє, це жінці так здається, бо він не робить так, як вона хоче. Діти теж не завжди думають, що батьки праві. Після гріхопадіння Бог сказав, що «чоловік пануватиме над дружиною». Наказуючи жінці коритися, бути помічницею, Він не принижує її особистість. Навіть Бога Біблія називає помічником, і це Його не принижує. Чоловіку дано не більше прав, а більше відповідальності. Чоловік має любити дружину, як Христос любить церкву та як власне тіло. Влада чоловіка стоїть на захисті сім’ї. Емоційно дружина слабша, менш стабільна. Чоловік більше пристосований до прийняття прагматичних рішень.

У якомусь селі на Волині п’ятирічна дитина впала в криницю. Тато був десь біля хліва, мама — на кухні. Почувши крик, вони зреагували миттєво. Батько підбіг до криниці, глянув — і відразу за мотузкою, за драбиною. Тим часом матір кинулася в криницю сама. У тій ситуації це вийшло на благо — вона врятувала дитину. Але якщо проаналізувати ситуацію, то могла би більше нашкодити — або впасти на дитину, або й сама могла втопитися. Реакція батька — тверезіша. Хоча багато в чому жінка сильніша за чоловіка, але в більшості випадків — емоційно вона слабша.

Іноді, коли жінка керує, це не означає, що винна вона. Чоловік винний — бо віддав кермо. Жінці дано бути в покорі — цим самим вона створює в сім’ї затишок, гармонію й чистоту. Це не значить, що чоловік не може допомогти в чомусь жінці на кухні — корона не впаде. Так само, це не значить, що жінка не може дати хорошу пораду, у дечому жінки набагато мудріші за нас. Але розумна жінка ніколи не буде наказувати, а просто запропонує. Наші діти мають бачити в нас приклад. Чоловік має виховати в синові стійкість. Жінка в дочці — ніжність.

Звертайте увагу

У Першому посланні до коринтян, 7:1-5, йдеться не лише про те, щоб мати тільки одного чоловіка, тільки одну жінку. А й про те, що важливо завжди бачити саме свого чоловіка й свою жінку. Буває, під час незгоди сатана спокушує — і жінка може думати: «От якби мене взяв Петро, ото було б добре жити! А так мучуся зі своїм Василем…» І так само чоловік може думати. Але ви з ними не жили, тому не знаєте, як було б насправді.

Натомість ми часто не звертаємо уваги один на одного. Буває, чоловік — Біблію під руку й спішить на зібрання. Жінка теж спішить за ним — у руці коляска, на руці дитина, ще одна за спідницю тримає. Чоловік забуває, що він теж батько цих дітей. Написано: «Любов ніколи не перестає». Щоб вимагати від жінки любові до себе, потрібно і їй віддавати належну увагу. Одна з проблем у сім’ї — що ми не відкриті один перед одним. Жінка любить, коли на неї звертає увагу її чоловік. Допомогти одягнути пальто, просто так обійняти, сказати: «Я тебе люблю»… Не тільки казати, а й ставитися відповідно. Бо буває, що з іншими жінками можемо й лагідно говорити, і дорогу уступати, а про свою забуваємо. Бо це не жінка, а «моя жінка» — вона може й почекати. Чому так стається? Кажу одному чоловіку, який мав конфлікти в сім’ї: «Ти б трохи уваги вділив своїй жінці, обняв би її!» — «А коли я це маю робити — вона як не варить, то пере, як не пере, то цибулю смажить!» А жінка каже: «Ти обійми мене, хай та цибуля згорить — я ще насмажу!»

Згадую одне подружжя з нашого селища — літні вже люди. Вони — не в церкві, але я ставлю їх за приклад віруючим. Я ніколи не бачив, щоб вони йшли окремо. Завжди — або вона його під руку тримає, або він її. Жінку розбив інсульт, лежала в лікарні. Там працювала моя дружина, прийшла перестелити постіль. А чоловік каже: «Доцю, не треба, тільки поможи, а я сам. Їй буде приємніше!» Як багатьом молодим людям цього бракує!

Але не тільки дружинам належить любов, чоловікам теж. Ви маєте поважати його як чоловіка, це підніматиме й ваш авторитет. Це підніматиме його авторитет перед дітьми. Так само, коли чоловік піднімає авторитет жінки, він піднімає свій авторитет. Так поводьтеся, щоб чоловік довіряв вам, як написано: «…довіряє їй серце її чоловіка» (Пр.31:11). Наглядайте, піклуйтеся — як він одягається, ходить. Не говоріть про чоловіка недобре в будь-якому колі.

Вдень і вночі

У Притчах написано: «Радій через жінку твоїх юних літ, вона ланя любовна та серна прекрасна, її перса напоять тебе кожночасно, впивайся ж назавжди коханням її» (Пр.5:15-19). На цю тему рідко проповідують, але також багато проблем у сім’ях через неправильні інтимні стосунки. Через недостатню відкритість один перед одним. Ми мовчимо про це. Я перш за все кажу, що ваші стосунки вдень впливають на ваші стосунки вночі. Тепер багато говорять про способи, але найчастіше подружжя не має задоволення не через способи, а через стосунки. Коли вас щось не влаштовує — то ви маєте про це сказати. Ніхто, крім вас, цього не зробить.

Часом навіть у дуже простих речах люди неправильно чинять, не розуміючи цього. Не забувайте про гігієну, коли йдете спати — будьте чистими. У чоловіка й жінки є певні відмінності — він збуджується скоро й згасає скоро, вона збуджується довше й згасає довше. І це треба враховувати. Жінка потребує ласки. Чоловікові потрібно зосереджуватись не на тому, щоб задовольнити себе, а жінку, і жінці треба робити так само. І тоді буде гармонія.

У момент, коли відповіли «так» на шлюбній церемонії, ви віддали своє тіло чоловікові в розпорядження на все життя. І так само — чоловік жінці. Ви не маєте права потім сказати «ні». Якщо й стримуватися одне від одного — то на час посту й молитви, як написано.

Є таке вчення, ніби жінка під час місячних не має права приходити на зібрання, брати участі в Причасті… Мені ще ніхто не показав, де саме в Євангелії це заборонено.

Інтимні стосунки між чоловіком і жінкою — не є гріхом. Гріхом є лише протиприродні стосунки. Також Біблія називає гріхом самозадоволення. Протизаплідні засоби не тільки виходять із бунту проти Бога, а й, коли мова йде про таблетки, шкодять здоров’ю — і жінки, і дитини. Ще один гріх — очима, думками: «хто подивиться з пожадливістю на жінку, той вже перелюбствує в серці своєму». Таким чином ми розпалюємо себе. І одна з причин цього — неправильний одяг. Одяг повинен бути «як личить святим» — «з соромливістю і невинністю». Звичайно, гріхом є невірність — блуд, перелюб, розпуста. Перші два ми всі розуміємо, але щодо розпусти — це не тільки фізичні дії. Сьогодні розпуста поширена через інтернет, телебачення, журнали… Так само, наприклад — непристойні розмови чоловіка в колі інших жінок. Це теж — розпуста.

Діти — нагорода від Господа

Народження дітей — це Боже благословення. Біблія застерігає: «Горе тому, хто патякає батькові: Пощо ти плодиш? а жінці: Пощо ти родиш?» (Iс.45:9-11). У нас із дружиною не було дітей п’ять років. Часом люди завдають таким сім’ям болю своїми словами. Іноді нам казали: «Які ви щасливі, що не маєте дітей, усіх цих проблем…» Я відповідав: «А ви не хотіли б такого щастя?» Ми по природі прагнемо бачити своїх нащадків. Ми молилися, і Бог сказав: «Через рік будете мати дитя на руках!» Цілий рік ми жили мрією. Коли дізнався, що дружина вагітна, готовий був кричати на всю вулицю, я був щасливий! Що цікаво, дитя народилося 18 липня, а рік виповнювався 3 серпня. Але з певних причин я забирав дружину з лікарні 5 серпня — тобто Боже слово виконалося точно. Пам’ятаю, була сильна злива, я зняв жакета, накрив дитя й біг додому — ніс додому це щастя!

Отже, дітей дає Бог. Це Він відкриває чи закриває утробу. У Біблії Бог часто карав саме безпліддям. Будь-яке переривання вагітності — це вбивство. Лікарі часто лякають тим, що жінка може померти. Нам теж якось сказали, що дитя не виживе. Бо в жінки був цукровий діабет, навіть одного дня під час вагітності піднявся цукор до 27 поділок — і кома починалася. Після народження дитини нас перевели в дитячу обласну лікарню, і ми бачили, як дитина згасає. Кажу: «Ми заберемо її додому». Лікар відповідає: «Я розумію, у вас 9 дітей, як одне вмре, то байдуже…» Мене як батька це глибоко зачепило. Кажу: «Один мій брат прийшов до лікарні ногами, а назад я його забирав машиною, бо не міг ходити. Другий брат — через помилку лікарів сьогодні є інвалідом першої групи!» — «Давайте не будемо!» — «Давайте не будемо, але я забираю свою дитину, щоб її не лікували такі лікарі, як ви. Бо лікар не може такі речі говорити батькові!» Він різко розпорядився виписати, але вслід нам сказав: «Ваша дитина говорити не буде, ходити не буде, у неї буде синдром Дауна!» Кожне слово — як ніж по серцю… Я надіявся на Господа, але слова теж робили свою справу... Ми приїхали додому, стали на молитву. І Бог зробив по-інакшому. Дружина казала: «Варто було б поїхати тепер до цього лікаря й показати йому дитину». Наші діти починали ходити в рік або пізніше. Ця дівчинка пішла в сім місяців. Стала говорити в півтора року. У три роки стала запам’ятовувати й декламувати вірші. Я не принижую лікарів, не кажу, що вони завжди неправі. Але я знаю, що над усім стоїть Бог!

Наших дітей дав нам Бог і доручив їх виховувати. Ми не можемо їх спасти, але наша справа — привести їх до Бога, не стати перешкодою. Я вважаю, що починати виховувати дітей потрібно вже з їхнього зачаття. Написано про Єлизавету, що Іван Хреститель затріпотів у її утробі при зустрічі з матір’ю Ісуса Христа. Тобто дитина реагує на те, в якому оточенні, у якому емоційному стані перебуває мама. Чоловіки, благословляйте майбутнє дитя, моліться за нього, допомагайте дружині його виносити.

Я був в одній сім’ї, де жінка бідкалася, що чоловік не вділяє уваги дитяті, не встає до нього вночі… Виявилося, що вона не дозволяла йому до півроку навіть торкнутися дитини, бо він, мовляв, грубий, може зламати. Питаюся в чоловіка: «Ти хочеш його потримати?» — «Ні, не хочу!» — «Бачу, що хочеш!» Даю йому на руки — аби ви бачили його очі! Вони засвітилися. Сльози в мужчини з’явилися. Кажу жінці: «А тепер він і встане до цієї дитини, бо він відчув її!» Матері, не робіть так, запрошуйте чоловіка до участі в догляді за дитиною. Бо це і його дитя, і йому теж належить піклування з перших днів життя.

Розкажіть про славу Господню

У Посланні до ефесян написано, що дітей потрібно виховувати в напоминанні та остереженні Господньому і не дратувати їх (див. Еф.6:4). Євреї завжди розказували дітям про славу Господню — «щоб знало про це покоління майбутнє» (Пс.77:3-7). Іноді ми не звертаємо на це уваги й говоримо при дітях не про велич Божу, а про різні наклепи, про служителів, про членські зібрання, а потім дивуємося, чого діти не хочуть йти в церкву. Діти все дуже добре запам’ятовують. То що вони запам’ятають — розповіді про Божі діла чи сварки батьків? Ми можемо травмувати наших дітей на все життя.

Мої діти досі згадують, як я в дитинстві розповідав їм про біблійних героїв — Ісаака, Йосипа, Самсона… Вони плакали, і я з ними плакав. Сьогодні кажуть: «Навіть те, що самі читали, не так запам’яталося, як те, що ви нам читали!» Розкажіть дітям, як Бог вас проводив, як хрестив Святим Духом, як зціляв, як дарував вам дружину, чоловіка, навчіть їх молитися, читати Біблію — це буде з ними на все життя. Матір Мойсея зуміла прищепити синові любов до свого народу — і навіть 40 років фараонової школи не змогли це забрати. Так і ми маємо захистити дітей від світу, вклавши в їхні серця Боже слово.

Пам’ятаю, якось я приїхав після кількаденного відрядження, а маленький син був хворий, температура — понад 39. Жінка запитує: «Що будемо робити?» Кажу: «Може, дай парацетамол — та й спаде температура…» А старша дочка почула: «Тату, як вас не було, ми молилися — і Бог уздоровив. А ви кажете таблетку давати!» Мені стало неприємно, але здаватися не хотілося. Питаю: «А ти віриш, що Бог зцілить?» — «Так!» — «Тоді будемо молитися». Ми стали на коліна, і Бог почув їхню молитву, явив милість!

Зберегти своїх дітей

Ми маємо зберегти свої очі та очі наших дітей від нечистоти: «…не поставлю я перед очима своїми речі нікчемної» (Пс.100:3). Скільки треба праці, щоб отримати урожай на полі! Ніхто не сіє ніякого бур'яну, а він росте. Отак і зло. А сьогодні діти мають набагато більше спокус, ніж ми у свій час. Тож навчімо наших дітей смирятися, прощати ворогів, поважати старших, вкладемо в них біблійні принципи. Іноді ми шкодимо дітям, коли зразу біжимо захищати їх, як хтось образив. Боже слово вчить нас благословляти ворогів. Як нашим дітям навчитися благословляти ворогів, якщо ми самі тих ворогів так можемо «благословити»?! Я не кажу, що не потрібно заступатися, але й це можна зробити з любов’ю, а не гнівом.

Буває, батько щось заборонив, а мама каже: «Тато піде, не буде бачити, тоді…» Мама дозволила, тато не дізнався… Проходить час, сину вже 18 років. І вона дорікає чоловіку: «Чого ти його не виховуєш, дивися, що робить!» А той уже не тільки тата, а й маму навчився обманювати. І батько не має впливу, тому що матір зруйнувала його авторитет. Чоловіки теж часом лукавлять. Коли самі не знають, як вчинити, кажуть: «Хай мама вирішить». А якщо щось не так: «Це ти йому дозволила!» Неправильно — відповідальність все одно на батькові.

Пам’ятаю момент, коли дізнався про своїх синів (їм було по 15-16 років), що один пробував пиво, а інший — цигарку… Мені стало так неприємно! Перша реакція — думаю: «Зараз я їм покажу!» Але потім зрозумів: «Ні, тут треба якось інакше…» Скільки давав порад іншим, а сам лишився безпорадним перед своїми синами… Я не знав, що робити, і молився. Вони прийшли, ще не знаючи, чому я їх покликав. Ми сіли на дивані, кажу: «Знаєте, я виховувався в сім’ї, де Бога не знали. Я знаю, що таке п’янки в хаті, знаю, як це шукати їсти, стояти босим на снігу, в 10-11 років бути на роботі в колгоспі, а в 13 — навіть на двох. Коли холодно, голодно, важко… Я старався в житті робити так, щоб мої діти цього не знали. Але коли почув про ваші вчинки, то моє серце роздерлося перед Богом і вами…» Вони стали плакати, просити прощення, признаватися в інших проступках. Ми стали, обнявшись, плакати всі втрьох, молитися, Бог наповнив Святим Духом. Було таке відчуття, ніби на небо прийшли. Через деякий час після цього я ремонтував машину, треба була допомога сина, а він десь відійшов. Кличу, а його нема. Заходжу в хату, чую — хтось плаче. Заглядаю, а він стоїть перед Богом на колінах і молиться. Це така приємна мелодія для душі!

Вділяймо належне місце покаранню. Але не тільки караймо, а й виявляймо любов, увагу, підбадьорення. Проводьмо достатньо часу з нашими дітьми, налаштовуймо з ними зв’язок. Привчаймо до чесної праці, не балуймо надміру. Прищеплюймо Божий страх. І перш за все — показуймо це все на власному прикладі! Не біймося, коли неправі, вибачитися перед дітьми, це не понизить нашого авторитету, а навпаки — чесність і справедливість піднімає авторитет. Був момент, коли покарав сина, а потім виявилося, що це зробив не він. Я був неправий, кажу: «Вибач мені!» — «Ага, вам «вибач», а боліло-то мені!» — «Невже ти думаєш, що мені не боліло? Ти прощаєш мені?» Він опустив голову, обнялися — так приємно! Я не думаю, що цим втратив авторитет у його очах. Вибачаймося один перед одним. Молімося один за одного в сім’ї, і Боже благословення буде з нами. Хочу закінчити словами з Книги Ісуса Навина, 24:15: «А я та дім мій будемо служити Господові». Нехай це рішення буде в нашому серці.

Василь ПАЛАМАРЧУК,
заступник голови Волинського об’єднання УЦХВЄ

Благовісник,2021,4