З сімейного пекла в райський клімат

Роль церкви

Мені вже 67 років. Я покаявся в 16, у 18 став проповідувати. У 27 років мене обрали пастором. Понад 15 років виконував служіння заступника старшого пресвітера Рівненщини, 13 років — старшого пресвітера Житомирщини. Планував вже піти на відпочинок, але на Комітеті, де передавав служіння старшого пресвітера, мені доручили Сімейний відділ УЦХВЄ.

Я одружився, коли мені було 20. Господь подарував нам шість дочок та шість синів, двоє прийомних дітей, 40 онуків. Усі діти вже виросли, роз’їхалися, ми лишилися вдома удвох із дружиною. Проживаємо на Поліссі — у с. Карпилівка Рокитнівського району Рівненської області. Досить віддалене село, але нараховує близько 3000 населення. У нашій церкві — 760 дорослих і 730 дітей до 18 років. Тобто велика частина села — віруючі-протестанти. Церква має велике значення для населеного пункту. Поруч — одне село, воно ближче до райцентру, має стратегічно вигідніше розташування. Але там удвічі менша школа, придбати будинок удвічі дешевше і загалом — не відбувається розвитку. Там немає євангельської церкви.

Ми часто недооцінюємо, що значить церква для формування сім’ї, суспільства. Ким би ми були, якби не було церкви? Іноді ми тільки користуємося церквою. От скажіть: чи знаєте, як звати вчительку вашої недільної школи? Чи знаєте, коли в неї день народження? А вона ж, мабуть, працює на ентузіазмі, ви ж їй гроші не платите. А наші діти, правда ж, не завжди слухняні, часом можуть і до сліз довести… Чи приємно було б учительці, якби батьки передали їй хоча б листівку на свято?

Чи є у вашому місті такий заклад, куди можна прийти, безкоштовно посидіти в теплі, наживо послухати музику, спів? У світі такого немає. Таке є тільки в церкві. Для того, щоб хор гарно заспівав, йому потрібно регулярно збиратися, жертвувати часом, прикладати зусилля… І я не знаю, чи часто після богослужіння до хористів підходять люди, щоб подякувати — навряд. От якщо зіб’ються — то всі помітять і сміятимуться, а коли все добре — сприймається як належне. У нас має бути почуття вдячності. Ми покликані любити й служити один одному.

Початок будівництва

Сімейне життя — це мистецтво будувати стосунки. Хочу звернути увагу на початок будови, старт. Одружуючи молодих людей, завжди кажу: «Перед вами роздоріжжя. Ви можете піти шляхом, на якому знайдете щастя й благословення, або шляхом, який приведе до краху — будувати на скелі або на піску!» Вибір основи — це вибір кожної людини. Кожна сім’я проходитиме бурі, зливи, але встоїть та, яка має твердий фундамент. Можна будувати стіни з найкращої цегли, давати найякісніший цемент, але якщо фундамент закладений неправильно — решта надаремно.

Ви знаєте свою церкву, друзів, знайомих. Скажіть, який, на вашу думку, процент християнських подружжів можна віднести до категорії щасливих у шлюбі? Бажання мати романтичні стосунки, гарний клімат у домі є у всіх. Але, на жаль, не завжди так буває. Коли щось не складається, завжди можна знайти когось винного. Але атмосфера в сім’ї залежить тільки від двох осіб — дружини й чоловіка.

Двоє молодих людей, які стоять на вінчанні, уявляють своє майбутнє в рожевому кольорі. Іноді, коли радиш пройти дошлюбне консультування, кажуть: «Та нам це не потрібно, ми так любимо один одного!» У відповідь я посміхаюся, а в душі би плакав… Іноді молодим здається, що вони за кілька років добре один одного вивчили, але це не гарантія щастя в шлюбі. На мою думку, довгі романи взагалі не відіграють позитивної ролі. Бо якщо хлопець покаже себе справжнього — дівчина не погодиться, і навпаки. Вони навіть не свідомо грають свої ролі. Тому варто шукати перш за все Божої волі.

У мене нульовий досвід дошлюбних стосунків — я не мав жодного побачення з майбутньою дружиною. Узагалі я цікавився дівчиною з іншої церкви. Але батько мій був патріотом своєї громади, тому не дуже схвалював мій вибір. І ми домовилися так: спершу я зроблю пропозицію комусь із нашої церкви, а якщо вона відмовить, тоді можна з іншої. Я обрав дівчину наймолодшу. Вона тільки прийняла хрещення, як я думав, ще не спішить заміж і не погодиться на мою пропозицію. Хоча християнка хороша, ревна в служінні. Якби й погодилася — не так страшно. Я дуже боявся пасивних сестер, які ні в чому не беруть участі. Мій батько був служителем, і я бачив талановитих братів, здібних виконувати служіння, але їх не обирали, бо жінки були проти. Тож одного вечора ми з батьком пішли до Надії, зробили пропозицію. Вона попросила дати їй день на роздуми, помолитися. Каже: «Я пообіцяла собі: хто б мені не запропонував — гарний чи не дуже, багатий чи бідний — не дам відповіді, поки не дізнаюся Божої волі». Така відповідь мене вразила — 18-річна дівчина, ще майже дитина, а як мислить! І не вхопилася, і не відштовхнула, а як зважено відповіла! З такою можна домовлятися й жити! До цього я справді хотів, щоб відмовила, а тепер моя думка різко змінилася. Наступного дня вона дала згоду. Так і живемо… Коли одружувалися, дружина співала в хорі. Сьогодні їй уже 65-й рік, і вона досі співає. За весь період залишала служіння лише на короткі періоди — коли народжувала дитину.

Ми не мали жодної зустрічі до весілля. Були практично чужими людьми, практично не знали один одного. Але прожили щасливе подружнє життя, якого й всім бажаємо. За 46 років у наш дім ніхто не приходив консультувати, «довінчувати». Від чого це залежить? По-перше, від особистих стосунків із Богом. По-друге, від вміння будувати стосунки між собою, долати труднощі. А іноді труднощі можуть початися вже ввечері після весілля. І молоді знаходять один одного зовсім не такими, із якими ходили на побачення.

Клімат у сім’ї

Будувати стосунки — не так просто, це справді мистецтво. Але ми маємо вчитися, відшуковувати в собі всі можливі таланти для цього. Ми покликані ощасливити один одного. І ніхто не зробить це за нас — ні пастор, ні єпископ.

Я маю немалий досвід служіння подружнім парам. У нашій церкві 756 членів, із них — 410 одружених (205 пар), 88 сестер, у яких чоловіки невіруючі, 8 братів, у яких жінки невіруючі, 81 вдова, 3 вдівця, 15 людей, які до церкви мали пару, або були одружені, а тепер із різних причин самотні, 56 неодружених хлопців і 95 незаміжніх дівчат. Коли мене запрошують на бесіду в сім’ю, то здебільшого не на новосілля чи річницю, а туди, де проблема. Першим ділом я визначаю, яка атмосфера в цьому домі.

Загалом є три категорії стосунків. Першу категорію я називаю: райський клімат. Коли люди живуть душа в душу, говорять один одному ласкаві слова, не чути грубощів, зневаги. Дуже хотілося б, щоб таких шлюбів було побільше. Друга категорія: шлюб-ярмо. Запрігся, то мусиш перебирати ногами, куди дінешся? Треба якось жити — робота, худоба… Під одним дахом, спільні діти… Розлучишся — вилучать із церкви. І так до смерті — терплять одне одного. Запитав одного чоловіка, як справи, а той каже: «Знаєш, є в людей щастя, що й жінки помирають, а в мене й цього нема…» Хоч стій, хоч падай. От як це назвати? На жаль, таких шлюбів дуже багато. І третя категорія: сімейне пекло. Помічаєш, що сестра то один раз, то другий раз «упала» — синяк під оком. Думаєш: щось часто падає сестра… Що це за стосунки? І теж люди живуть… Пекло — це там, де вогонь не гасне й черви не вмирають. Постійна напруга, конфлікти… А сходилися ж для щастя! Це трагедія... Дуже хотілося б, щоб такого не було. Тож поставте собі запитання: «До якої категорії відноситься моя сім’я?»

Коли я говорю про райський клімат, це не значить, що там не буває протиріч, розбіжностей, причин посваритися. Ні, усе як у всіх. Іноді мені кажуть: «Ну, звичайно, ви — пресвітер, тому у вас все добре в сім’ї». Я відповідаю: «Ходіть до мене додому. Не мине й 10 хвилин, як ми з жінкою посваримося, якщо я захочу». Хіба для цього треба багато таланту? Якщо ви мали сварку, то що, перед тим робили репетицію? Ні, усе йде як за сценарієм! Коли піднімається гнів, то не треба бігти шукати словника, щоб підібрати гостре слово — тільки рот відкрий! Усе це залежить від нас самих — що ми продукуємо? Потім вибачаємося: «Ой, вибач, вискочило, я не хотів!» Але якщо «вискочило», значить воно там було. З мого хліва не вискочить та худоба, яку я не заганяв.

Біблія каже: «Над усе, що лише стережеться, серце своє стережи, бо з нього походить життя» (Пр.4:23). І також: «Із людського серця виходять лихі думки, розпуста, крадіж, душогубства, перелюби, здирства, лукавства, підступ, безстидства, завидющеє око, богозневага, гордощі, безум. Усе зле це виходить зсередини, і людину опоганює!» (Мк.7:21-23). Тому я не спонукую молодих людей перед одруженням до обов’язкової сповіді перед служителями. Я кажу: найперше сповідуйтеся один одному. Будьте відкритими один перед одним. Щоб потім не виявлялося секретів — і вони не спричиняли взаємних образ. Є такий афоризм: «Любов — сліпа, але шлюб — дуже хороший окуліст».

Поганий вихід

Хочу дати кілька порад, які будуть корисні й для людей у сімейному пеклі, і в шлюбі-ярмі. Якби замість довгих шлюбних настанов я дав нареченій закритий конверт, де написане тільки одне слово — це було б слово «покора». Воно вмістило в себе все, що їй потрідно знати: «Дружини, коріться своїм чоловікам, як Господеві» (Еф.5:22). У такому ж конверті для нареченого було б написане слово «любов». Як написано: «Чоловіки, любіть своїх дружин, як і Христос полюбив Церкву, і віддав за неї Себе» (Еф.5:25). Але перш ніж написати про покору жінкам, апостол Павло зауважив: «…корячися один одному у Христовім страху» (Еф.5:21). Тому, брати, це не тільки сестер стосується.

Коли виникає конфліктна ситуація, наприклад, різні погляди на якусь справу — завжди є вибір. Або наполягти на своєму, дати волю нервам, довести свою правоту і — голодним піти на роботу. Або визнати, що дружина права — смачно поїсти й піти на роботу. Який варіант кращий? «Якщо дмухнеш на іскру, вона розгориться, а якщо плюнеш на неї, погасне: одне й друге виходить із твоїх вуст» (Сир.29:14). У багатьох ситуаціях просто треба вміти користуватися своїми вустами. На дещо потрібно плюнути й не зациклюватися. Адже найчастіше сваряться через дрібниці. А щось позитивне треба роздмухувати й хвалити. Ми обидва неідеальні. Ми один одному нічого не винні. Але можемо в любові один одному багато дати.

Як ви думаєте, який вихід першим приходить на думку людям, які живуть у сімейному пеклі? Розлучення. Чи хороший це вихід? Близькість чоловіка й дружини, їхній непорушний союз Біблія описує так: «Чоловік… пристане до жінки своєї, і стануть вони одним тілом» (1М.2:24). В інших перекладах: «пригорнеться», «приліпиться». Якщо два аркуші приклеїти, а потім роз’єднати, чи вийде щось хороше? Будуть обоє пошматовані. Розлучення — це завжди трагедія. За статистикою, більше половини подружніх пар розлучаються — це люди, які по суті визнали себе нещасними. Існує шкала Холмса, яка визначає вплив на людину різних життєвих трагедій. Згідно з нею найбільша травма — смерть одного з подружжя. На другому місці — розлучення. Найбільша жертва розлучення — завжди дитина. Соціологи кажуть, що діти страждають від цього протягом ще 30 років. Бог каже: «Мені осоружний розвід» (Мал.2:16).

Як повернути романтику?

Якщо розлучення — це трагедія за силою, то шлюб-ярмо — трагедія за часом. Усе життя — мука, немає ніякого задоволення. Але є шанс не жити так.

«Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапастить? Або що дасть людина взамін за душу свою?» (Мт.16:26). Якби я перед вами хвалився санами, навчальними ступенями, державними нагородами, поїздками на Донбас та в Індію, але вкінці сказав би, що в шлюбі мені не пощастило — чи вважали б ви мене щасливою людиною? Якщо я нещасний у шлюбі — нещасний у житті! Цінуйте стосунками з вашими партнерами! Ніколи не відвертайтеся один від одного — які б не були труднощі, розбіжності, образи… Не дозвольте забити між вами клин. Якщо ви після сварки пішли молитися по різних кімнатах — нікому та молитва не потрібна. Часто кажу служителям: церква, служіння не можуть стояти вище за сім’ю в пріоритетах. Не можна бути хорошим пастором, але поганим чоловіком і батьком.

Є багато способів, які можуть оновити стосунки, підігріти емоції. Шукайте гарні слова один для одного. Робіть компліменти — хоча б раз на день. Це займе кілька секунд — зате який ефект! Не тільки слова важливі, а й те, як вони сказані — міміка, жести, інтонація… Якщо лексикон бідний, то сядьте лицем до лиця, розгорніть Пісню над піснями й читайте один одному слова молодого та молодої. І так навчитеся — «Язик лагідний — то дерево життя» (Пр.15:4). У проблемних сім’ях я завжди запитую: «Скажіть, будь ласка, як часто ви цілуєтеся, обіймаєтеся, говорите компліменти?» — «У такому віці? Ще чого!» — «А що тоді по-вашому має тримати сім’ю? Шлюбне свідоцтво, спільна хата, діти? Якщо ви втратили головне!»

Важливі також ніжні дотики. Дехто каже — якось незручно, соромно. Але сваритися, чомусь, не соромно… Пам’ятаю, з дитинства в нас в селі не прийнято було, щоб ходили під руку чоловік і дружина. Якось у село переїхала одна сім’я, уже літні люди — вони завжди ходили під руку. То з них підсміювалися всі… Сьогодні розумію — це не з них, а з нас треба було сміятися! Ми проводили на Рівненщині вечори для сімейних пар «Рапсодія кохання». Одним із правил було — коли зі сцени лунали слова «рапсодія кохання», подружжя мали поцілуватися. Для багатьох було складно, ніби це щось непристойне. Але немає нічого поганого в ніжності між законним подружжям. Біблія не забороняє ласку. Мені здається, що немає ціннішого подарунка від батьків, ніж те, щоб діти бачили, що тато любить маму, а мама тата.

Не тримайте в пам’яті поганого. Бережіть стосунки, вчіться володіти собою. Якщо я гніваюся, аж тремчу й червонію — то проблема в мені. Напевно, найбільш щира, справжня людина під час сварки. Ось коли треба робити фото на паспорт!

Робіть один одному подарунки. Не обов’язково дорогі — головне від душі. Життя складається не з великих жертв і посвячень, а з дрібних речей. Саме те, що на перший погляд здається дрібницею, скріплює нас. Допомагайте, підтримуйте один одного. Не діліть роботу на «чоловічу» й «жіночу».

Присвячуйте час один одному. І мова не про обговорення побуту, проблем і обов’язків. Це час, коли ви можете просто побути разом, виявити увагу, глибоко поспілкуватися. У багатстві чи в бідності — радійте кожним моментом, проведеним разом. «Ліпша пожива яринна, і при тому любов, аніж тучний віл, та ненависть при тому» (Пр.15:17).

Труднощі в сімейних стосунках — це завжди ознака, що немає злагоди з Богом. Якщо стіна між чоловіком і дружиною — стіна й в їхньому особистому спілкуванні з Богом. Коли ваша любов до Бога ставатиме глибшою й сильнішою, то любов один до одного буде очищатися й зміцнятися.

Володимир БРИЧКА

Благовісник,2021,4