Благовісник

Вигляд побожності

«Знай же ти це, що останніми днями настануть тяжкі часи. Будуть бо люди тоді самолюбні, грошолюбні, зарозумілі, горді… вони мають вигляд благочестя, але сили його відреклися. Відвертайсь від таких!» (2Тим.3:1).

З-поміж багатьох сфер знань апостол Павло відкриває своєму послідовнику Тимофієві ще одну — події майбутнього. Майбутнє буде важким не тому, що будуть якісь особливі обставини. Важке майбутнє будуть формувати люди, оскільки «будуть бо люди…» — і далі згідно з цитованим віршем Писання. Насамперед звернімо увагу на таку деталь духовного стану людини: вони, люди останнього часу, будуть мати «вигляд благочестя (побожності)». І саме про вигляд чи суть ми поміркуємо детальніше.

Найперше — мова йде про людей, які вірять у Бога. Мова не тільки про сучасників Тимофія, але й про сучасних християн. Отож, спочатку про нашу повсякденну турботу — про вигляд. Що означає — мати вигляд? Зрозуміло — я подобаюся дружині, чоловікові, людям на вулиці. «По одягу зустрічають» — популярна приказка, щоб виправдати непомірні витрати на зовнішність. У світі тварин хамелеон змінює свою зовнішність через зміну кольору шкіри. Це його захист від небезпеки. Інколи ми змінюємо нашу зовнішність, щоб приховати себе, стати невпізнаваним. Саме це порадив зробити древній цар Єровоам своїй дружині. «І станеться, коли вона ввійде, то вдаватиме чужу…» (1Цар.4:15).

Слово до християн сучасності

Поговоримо про духовний аспект у контексті наших роздумів — вигляд чи суть. Трагедія багатьох християн, навіть церков — вигляд не відповідає суті. Те, про що голосно проголошуємо з кафедр, у практичному житті забуте й не варте уваги. Заповідь «не свідчи неправдиво» змінилася на спотворене розуміння новозавітного тексту: «Усяка неправда — то гріх. Та є гріх не на смерть» (1Ів.5:17), а саме: можна говорити неправду, не страшно, це не на смерть. Тим, хто так вважає, варто прочитати з Книги Об’явлення (21:8): «А лякливим, і невірним, і мерзким, і душогубам, і розпусникам, і чарівникам, і ідолянам, і всім неправдомовцям, їхня частина в озері, що горить огнем та сіркою, а це друга смерть!» Говорити правду — найлегше, нічого не потрібно запам’ятовувати…

Господь наш Ісус Христос суворо докоряв своїм сучасникам-фарисеям: «Горе ж вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що вдовині хати поїдаєте, і напоказ молитесь довго, через те осуд тяжчий ви приймете!» (Мт.23:14). А ще напоказ милостиню дають і багато чого іншого роблять — для вигляду.

Маємо пам’ятати: напоказ удавати із себе не того, хто ти є насправді, — це тактика диявола. «Такі бо фальшиві апостоли, лукаві робітники, що підроблюються на Христових апостолів. І не дивно, бо сам сатана прикидається анголом світла! Отож, не велика це річ, якщо й слуги його прикидаються слугами правди. Буде їхній кінець згідно з учинками їхніми!» (2Кор.11:14).

Риторичне запитання: кому служу, коли я впертий, неправдомовець, лукавий слуга неправди, людина напоказ? Такий, про яких Ісус сказав: «…а всередині повні вони здирства й кривди! Так і ви, назовні здаєтеся людям за праведних, а всередині повні лицемірства та беззаконня!..» (Мт.23:28)? Перед Богом не одягнемо маску — ми відкриті Його очам. Усе таємне, лукаве, приховане одного дня стане явним… Як будемо оправдовуватися?

Як прийняти образ Ісуса

Найголовніше в житті кожного християнина — відображати Того, у Кого увірував, Спасителя Ісуса Христа. Поміркуймо: чи можу я через одяг бути таким, як Ісус? Або ж відобразити Його, досягши фізичного зросту та зовнішності, як у Нього? Звичайно, що ні! Цього, власне, і не потрібно робити. Що ж суттєве, важливе, цінне в Його очах?

Пригадую історію брата Єгора з Воркути. Це були далекі дев’яності роки. Він завжди одягався так, як його пастор Віталій Оніщук. Стиль, колір — усе, як у служителя. На моє запитання, чому він так одягається, відповідь була дуже простою: «Так це ж добре, це ж як пастор».

«Бо ви всі, що в Христа охристилися, у Христа зодягнулися» — це слово апостола до нас. Бути зодягненим у Ісуса означає наше внутрішнє, нове, духовне наповнення. У мені — Христос! Мене проймає священний трепет: я і Він — ми одно. «І вже не я живу, а живе в мені Христос!»

Христос у мені й у нас Духом Святим починає діяти. Мій розум переображається — тепер я думаю, принаймні стараюся думати, як Він. Мої уста промовляють від Його імені, мої поступки звіряються з Його словом, а це, власне, і означає виявляти Його образ і славу. Це не дрібне про людське око фарисейство. Це суть Євангелії — ми однакові всередині й назовні. У нас немає внутрішнього роздвоєння. Думки, слова й вчинки не суперечать сумлінню. Це не просто вигляд побожності, це переображення: «Ми ж усі з відкритим лицем, відображаємо як у дзеркалі славу Господню, переображуємося в Його образ…» (2Кор.3:18).

Отже, питання відкрите — вигляд чи суть? Подвійне дно, подвійні стандарти — це про мене? Як я почуваю себе перед Богом, від очей Якого не схована жодна таємниця?

Чи можна прожити життя з подвійними стандартами? Можна, але одного разу це виявиться. Добре, якщо за життя ще буде можливість покаятися, якщо Бог дасть покаяння. А якщо з виглядом побожності закінчимо земний шлях і предстанемо перед білим престолом і очима Його, які немов полум'я огняне (див. Об.1:14)?

Подумаймо про це, щоб одного разу не волати до гір та ущелин земних: «Поспадайте на нас, і позакривайте ви нас від лиця Того, Хто сидить на престолі!...» (Об.6:16).

Будьмо справжніми, а не з маскою побожності!

Микола СИНЮК, єпископ

Благовісник, 1,2024