Благовісник

Чи може молитва зупинити війну?

— У чому, на вашу думку, суть молитви?
— Молитва — це спілкування з Богом, у якому ми виявляємо Свої бажання Богові. І Він, милостивий та добрий, звертає увагу на ці бажання. Саме вияв своїх бажань Богові ми й називаємо молитвою.

Зрештою, погляньмо з іншого боку. Коли Бог створив землю, то дав її у володіння людині. І Він дав їй свободу, дав право вибору. Тобто Бог зробив її свого роду автономною, бажаючи мати спільність із нею як вільною особистістю. Тобто Бог не створив нас якимись пристроями, які просто вмикаєш і використовуєш, як вважаєш за потрібне. Він хотів мати спільність із кимось схожим на Нього, тим, хто має свободу всередині й любить не з примусу.

От уявіть, що ви прийшли додому — і вам хтось із ваших рідних простягає флешку й каже: «Хочу з тобою поспілкуватися. Ось послухай». І відходить. Ви вмикаєте флешку. Там записані ніби й гарні слова, але вони не мають такої цінності, як слова, сказані людиною поруч. Так само Богу цінні наші слова, наші бажання й переживання, висловлені Йому напряму.

Та коли людство оступилося — і земля опинилася під владою гріха, то наші молитви — це ніби волання про те, що нас обманули, і благання, щоби Бог повернув нам і нашій землі той стан, у якому та для якого ми були створені. І ми поступово до цього прийдемо.

Я розумію, що земля настільки спотворена гріхом, що немає перспективи для того, щоб залишилося все так, як є. Але для того, щоб повернутися до повної спільності з Богом — ми маємо всі перспективи. І молитва для того, щоб цю спільність мати й розвивати.

Тому молитва дуже важлива, бо через неї ми виражаємо своє серце, жалкуючи й каючись за вчинене.

— Звісно, не всі люди моляться й вважають, що молитва може щось змінити. Але є дуже багато людей, які моляться, щоб війна припинилася. Протягом цих двох років ідуть цілі молитовні марафони, але перемоги немає. Звісно, було безліч чуд, які ми бачили, знаємо, що Бог захищав. Але разом із тим є обстріли, тривоги. Як бути з цим? Що говорити людям?
— Ми не повинні говорити про молитву як лише про якесь прохання до Бога. Суть молитви — це побудувати взаємини з Богом. Тому коли ми просимо в Бога: «Боже, зупини війну», але не вивчаємо Слова Божого, не каємося в гріхах, не робимо добрих справ, не шукаємо того, чого очікує від нас Бог, то молитва набуває дивного статусу — стає певного роду вимогою. Я вірю, що і її чує Бог, що чаша молитов наповнюється.

Але погляньмо на це з іншого боку: ми ж не знаємо, як би все склалося, якби ми не молилися. Я вважаю, що тоді було б у рази гірше. І є багато свідчень цього. Тому я раджу й далі молитися, бо сприймаю молитву як можливість будувати взаємини з Богом, відкривати Йому своє серце. І якщо до нашого серця підкрадається розчарування, то, оцінюючи молитву як взаємини з Богом, ми зможемо вистояти, бо відчуватимемо, що Бог поруч, що Він чує та знає, як краще, і дає нам силу молитися далі й служити іншим людям.

Я не можу вам сказати, скільки часу це все триватиме. Я не знаю, бо окрім якихось видимих речей є й невидимі. І часто стається так, що роль певної події в історії людства можуть оцінити лише майбутні покоління. Так, на нашу долю припало багато болю, багато людей нині гине, багато покалічених як фізично, та і духовно. Але Бог у всьому цьому працює з нами й допомагає нам пройти, коли ми звертаємося до Нього.

Бог дав нам вільну волю, і ми проживемо своє життя так, як вирішимо самі. Ми можемо молитися, а можемо й не молитися. Але я раджу всім через молитву будувати стосунки з Богом, щоб отримувати від Нього і підбадьорення, і допомогу, і перспективу. А те, чого ми не розуміємо й не можемо змінити, віддаймо Йому. І ми через досить короткий час зможемо побачити, що Він зробить і як буде діяти.

— Яке найважче запитання вам поставили за ці два роки?
— Зазвичай воно звучало з уст людей, які когось чи щось втратили, і починалося зі слова «чому?» У цьому запитанні багато болю й мало відповідей. Тут можна лише поспівчувати, підтримати, помолитися разом і побути поруч. Тут важливо підбадьорювати людину, щоб вона не розчарувалася повністю.

— А як не розчаруватися?
— Пригадаймо історію Йосипа. Пригадайте, скільки він настраждався: і від братів, і в Єгипті. І в часи тих страждань до нього могли підкрадатися й розчарування, і все інше. Але коли ми читаємо про Нього, не помічаємо, що він був розчарований. І основна причина цього — те, що він мав взаємини з Богом.

Звісно, смуток буває в житті, і сльози часто дуже важливі. У житті царя Давида був один випадок, коли він повернувся до свого міста Ціклаг зі своїми людьми й виявив, що місто спалене, а їхні дружини та діти забрані в полон. І Біблія нам розповідає, що вони плакали, ридали так, що у них уже не стало сили.

Через нашу здатність плакати ми отримуємо певну психологічну розрядку. Але не варто забувати, що це не вирішує проблеми. А потім Давид, як написано, укріпився надією на Бога й став молитися. Це саме той момент: коли ми молимося, Бог дає нам думки — і ми діємо.

Тому молімося до Бога, а Він буде давати думки щодо того, що і як ми можемо зробити, щоб пройти складні часи. А потім будемо діяти відповідно до того, що сказав Бог. Бо скільки б ми не плакали, але якщо не вибудуємо взаємин із Богом, то не зможемо отримати внутрішньої перемоги у своєму дусі.

Тому зміцняймося надією на Бога. Саме це давало надію Йосипу — і зрештою в його житті все склалося добре. Він став «прем’єр-міністром» однієї з найрозвиненіших країн того часу. Давид зі своїм військом теж зібрався з силами, наздогнав ворогів, переміг їх — і повернув свою родину.

Нині ми ще перебуваємо всередині вихору, бурі, у ситуації, яка видається неймовірно складною, і нам дуже важко побачити те, що за межами. Але довірмося Богові, бо лише Він здатен вивести нас із цієї бурі, щоб ми побачили більше й ширше.

— 2023 рік був непростим, а для вас ще й став початком нового служіння. Скажіть, як змінилося об’єднання УЦХВЄ за цей час? Що із запланованого вдалося зробити, а що ні?
— Так, це був непростий рік. Оскільки я став на служіння старшого єпископа з травня, то фактично ще й року не минуло. І, чесно кажучи, формулювання «що змінилося?» мені не дуже подобається. Мені хотілося б говорити про розвиток, бо братерство дуже велике, багато різних служінь, які ми хочемо розвивати далі. Їх почали ті, що були перед нами, і ми це дуже цінуємо й продовжуємо їхній поступ.

Звичайно, коли прийшла нова команда, ми стали думати про розвиток подальшої праці. Проводимо різні стратегічні планування, що вирішити, як рухатися. Ми очікуємо, що завтра перед нами постануть нові виклики, яких не було вчора. І маємо спробувати стати відповіддю на них. Тому розробляємо певну стратегію, якої я не буду озвучувати повністю, бо спочатку її розглянемо на Комітеті нашого братерства. Згодом на річній конференції. Але дещо розповім.

Наприклад, ми побачили, що нам важливо оптимізувати структуру за певними напрямками. Для цього окреслили п’ять напрямків своєї праці. По суті, за ними й раніше рухалися, але чітко не окреслювали. Але відтепер усі наші структури та департаменти (яких є 14) найближчим часом будуть цілеспрямовано розвивати ці напрямки. Зокрема, це доктрина (біблійна освіта), місія (як внутрішня, так і зовнішня), душеопікунство, матеріальні ресурси та молодь. Коли ми говоримо про стратегію, то маємо розуміти передусім свою молодь та дітей. Збагнувши, як мислить наше молоде покоління, ми можемо частково передбачити, яким буде завтра. Тому що їхній спосіб мислення дає нам уявлення про те, якими будуть цінності завтра.

Ми плануємо налагодити тісну працю між департаментами, служіння яких будуть певною мірою перетинатися в напрямках реалізації сформованої нами стратегії.

Разом із тим плануємо велику увагу приділити тому, щоб розробити детальний план біблійної освіти, починаючи з початкових — і аж до вищих духовних навчальних закладів, щоб ми не повторювалися на кожному етапі, а щоби був розвиток. Плануємо докласти зусиль для формування освітніх церковних програм, сертифікуючи їх на рівні УЦХВЄ. І ті предмети, які людина вивчила на рівні церкви, можуть бути зараховані в середній та вищій біблійних школах.

За період всього освітнього процесу ми маємо вкласти у свідомість людини щонайменше три навички: місійність (готовність кожного християнина поширювати Євангелію), стресостійкість (тому що життя не обіцяє стати легшим, і в цих умовах треба бути здатним служити іншим і виконувати те покликання, яке довірив Господь) і душеопікунство (щоб кожен член церкви, а служитель особливо, був здатний надавати душевну допомогу та опіку тим, хто цього потребує, хоча б на рівні прикладних умінь, якщо не ґрунтовної освіти).

Тому ми активно працюємо над цим. І в травні на нашій конференції будемо це все широко обговорювати, затверджувати й націлювати людей рухатися в цьому напрямку. Я щиро вдячний усім братам і сестрам, які служили перед нами, тому що ми стали за ними та йдемо далі. І навіть якщо хтось вважає, що ті, хто перед нами, чогось не зробили, я хочу сказати: усьому свій час. Виникають нові виклики, і ми повинні коригувати своє бачення відповідно до цього.

Розмовляв Віктор Вознюк

"Благовісник", 1,2024