Благовісник

Дари Духа Святого в душеопікунстві

Роль Духа Святого в процесі душеопікунства важко переоцінити. Передусім хотілося зазначити, що в книзі Дій святих апостолів, 1:8, ми читаємо: «Ви приймете силу, коли на вас зійде Дух Святий, і будете мені свідками…» Тому я вірю, що саме Дух Святий дає нам силу служити в душеопікунстві не лише в слові, а й у силі.

Одне з імен Святого Духа в Писанні — ім’я Утішитель. У Другому посланні до коринтян, 1:3-4, сказано: «Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Отець милосердя й Бог потіхи всілякої, що в усякій скорботі Він нас потішає, щоб змогли потішати й ми тих, що в усякій скорботі знаходяться, тією потіхою, якою потішує Бог нас самих».

У реаліях війни нам треба відкрити своє серце до Божої втіхи, щоб передусім пережити втіху від Святого Духа, бо Саме Його названо Параклетом, що означає «Утішитель» або «Той, Хто поряд». Коли ми проходимо скорботи, втрати, дуже важливо, щоб хтось був або хоча б щось було поряд із нами. Тому часто в таких ситуаціях люди вдаються до різного, навіть до залежності, для того, щоб утішити свою душу. Але Бог пропонує нам справжню втіху, точніше, справжнього Втішителя — Духа Святого, Який може дати нам ту втіху, якої ні з чим не можна порівняти. У період скорботи, у період печалі, у період трагедій та болю ми маємо бігти саме до Нього за цією втіхою. Ми можемо попросити Його, щоб Він разом із нами проходив цей період.

Особисто я, коли померла моя мама, уже знала про працю Святого Духа як Утішителя. Тому відкрила Йому своє серце, свій біль і попросила, щоб Він утішив мене. Бо нам дуже важливо зі свого боку відкрити серце для Божої втіхи, а не бігти до якихось замінників. І коли ми одного разу вже пережили Божу втіху, то зможемо тією втіхою втішатися самі й втішати інших.

Для мене втіха — це одна з основних дій Духа Святого в душеопікунстві та особистому служінні. Тому життєво важливо це розуміти й застосовувати. І якщо ми самі навчимося втішатися Духом Святим, то зможемо жити життям вільним від будь-якої залежності.

Разом із тим, здатність утішати — це Дар Святого Духа. А дари Духа — це той інструмент, який Бог дає нам для служіння, зокрема й душеопікунства. І нині такий час, коли дуже важливо бути поряд із людьми. Так ми, віруючі люди, виконуємо роль Святого Духа, коли перебуваємо поряд із іншими в їхніх долинах, у їхніх випробуваннях. Будучи поряд, ми можемо дати особисту пораду або ж послужити людині словом чи молитвою. І щоб наше служіння було ефективним, нам потрібні дари Духа Святого.

Дар слова мудрості

Часто в праці душеопікунства буває незамінним слово мудрості. Це надприродна порада й спрямування, яке з’являється під час використання природно здобутої інформації. Наприклад, як у випадку з Рут, Ноомі мала мудрість, щоб сказати невістці, як отримати захист Боаза. «І сказала їй свекруха її Ноомі: Дочко моя, ось я пошукаю для тебе місця спочинку, що буде добре тобі. А тепер ось Боаз, наш родич, що була ти з його служницями, ось він цієї ночі буде віяти ячмінь на току. А ти вмийся, і намастися, і надягни на себе кращу одежу свою, та й зійди на тік. Але не показуйся на очі тому чоловікові, аж поки він не скінчить їсти та пити. І станеться, коли він ляже, то ти зауваж те місце, де він лежить. І ти прийдеш, і відкриєш приніжжя його та й ляжеш, а він скаже тобі, що маєш робити» (Рут.3:1-4).

І те, що зробила Рут за порадою Ноомі, прихилило серце Боаза. Він зробив усе, щоб допомогти цій доброчесній дівчині, а згодом і взяв її собі за дружину.

Дар слова знання

Важливе і слово знання — це надприродна інформація, яка відкривається душеопікунові, щоб він мав змогу надати більш повну допомогу людині для блага Тіла Христового. Вона може приходити в словесному вигляді, як певне відкриття, видіння. Пригадую, як одна жінка звернулася за допомогою з питанням: «Я не зростаю духовно». Бог нам дав слово знання (принаймні, я так вірю, хоча, можливо, це був і наш духовний досвід), і ми поставили їй запитання: «А чи є у вашому житті людина, якій ви не можете простити?» І вона відповіла на це: «Я йому ніколи не прощу!» Але в ході розмови ми підвели її до щирої молитви, щоби Бог допоміг їй хоча б захотіти простити. Після цієї молитви жінка стала на шлях зцілення та свободи. Через рік ми знову зустрілися, і вона розповіла, що ця перешкода для духовного росту була зруйнована, бо змогла простити.

Дари зцілення тіла й душі

Дари зцілення — це надприродна сила Духа Святого, яка приносить миттєве оздоровлення чи прискорює одужання. Бог має силу зціляти. Зцілення ми отримуємо через молитву, покладання рук і т. ін. Іноді зцілення буває раптовим, іноді приходить більш швидке одужання, ніж за звичайних умов.

Хочу зазначити, що в Писанні йдеться про дари зцілення в множині. Тому вважаю, що сюди входить не лише зцілення тіла, але й внутрішнє зцілення. Тобто цей процес охоплює і дух, і душу, й тіло людини, бо часто те, що відбувається всередині, впливає й на фізичний стан людини.

Оскільки зцілення відбувається по-різному, то людині, яка має дар зцілення, важливо зрозуміти, чи не потрібне тут спершу зцілення душі, а потім уже — тіла. Пригадую одну дівчину, яка через почуття вини опинилася в стані глибокої депресії з діагнозом анорексія. Її поклали в психлікарню. І тільки тоді, коли дуже досвідчена психіатриня спрямувала її до того, щоб простити собі, Бог прийшов у серце цієї дівчини. І саме Він почав розбиратися з її неймовірно глибоким почуттям вини. Коли ж вона простила собі й звільнилася від хибного почуття вини, то через певний час стала одужувати й від анорексії. І незважаючи на те, що, відповідно до діагнозу, процеси, які відбулися в її організмі, вважалися незворотними, вона отримала повне зцілення, народила двох чудових діток. Тобто Бог її повністю зцілив та відновив, але фізичне одужання почалося з внутрішнього зцілення. Тому дари зцілення та дар слова знання часто тісно взаємодіють між собою.

Дар розпізнання духів

Дуже важливий дар у душеопікунстві — дар розпізнання духів. Це надприродна здатність відрізняти дію Святого Духа й злих духів. Пригадуєте жінку, яка мала пророчий дух і викрикувала услід Павлові та Силі, що ці люди — слуги Всевишнього, які проголошують спасіння. Вона говорила, у принципі, істину, але діяла при цьому під впливом злих духів. Тому нам дуже важливо просити в Бога, щоб Він давав нам здатність розрізняти духів тоді, коли ми бачимо надприродні прояви.

Знаю людей, які під час молитви трясуться й вважають, що це обов’язково Дух Святий зійшов, але це може бути й не так. Це може робити людина сама, оскільки вважає, що, коли вона тремтить, то Бог з нею працює. Це може бути й справді сходженням Святого Духа на людину або ж і проявом впливу нечистого духа. Тому коли ми бачимо надприродні прояви, нам важливо ставити запитання (а в душеопікунстві особливо): «Господи, покажи мені, що відбувається з цією людиною!» І Бог зазвичай показує це.

Дар мов

Дар мов — це надприродна здатність говорити в публічному служінні мовою, даною Богом, надихаючись Духом Святим. Я не говорю зараз про молитовну мову, дану Богом для особистого збудування. Маю на увазі здатність говорити іншими мовами, яку Бог дає нам для того, щоб будувалося Тіло Христове. І тоді ми просимо, щоби Бог дав нам тлумачення цієї мови. Це може відбуватися як через одну й ту ж людину, так і через іншу або навіть кількох інших людей. У мого тата був дар витлумачення мов, який прирівнюється до пророчого дару. Тлумачення мов — це надприродна здатність пояснювати послання іншими мовами, щоб зробити його зрозумілим для присутніх.

Пригадую, коли моя мама й сестра потрапили в аварію, ми не знали, що з ними, бо не могли їх знайти. Тоді ще не було мобільних телефонів. Тоді ми з татом стали молитися. Я молилася іншими мовами, а Бог дав пояснення цих мов через мого тата. І там були слова: «Не хвилюйтеся, із ними все добре». І тоді такий надприродний мир зійшов на нас, що ми, не отримавши жодної інформації про їхній фактичний стан, змогли спокійно заснути.

Дар утішання

Ще один дар, який я хотіла б прокоментувати в контексті дії Святого Духа в душеопікунстві, — дар утішителя (див. Рим.12:8). Це надприродна здатність підбадьорювати або виправляти ближніх у їхній вірі. Наприклад, Неемія підбадьорював людей, навчаючи їх одночасно будувати стіни й бути готовим до битви. Ось що сам він каже про це: «І розповів я їм про руку Бога мого, що вона добра до мене… І зміцнили вони руки свої на добре діло» (Неем.2:18). Коли ж виникли утиски з боку противників, Неемія сказав: «Не бійтеся перед ними! Згадайте Господа великого та грізного, і воюйте… Будівничі працювали на мурі, а носії наладовували тягар, вони однією рукою робили працю, а однією міцно тримали списа» (Неем.4:8-11).

У Новому Заповіті приклад цього — служіння Варнави. Ось, що сказано про нього: «Йосип, що Варнавою, що в перекладі є син потіхи, був прозваний від апостолів, Левит, родом кіпрянин…» (Дії 4:36).

Дар милосердя

І останній дар, який, як на мене, дуже важливий у служінні душеопікунства, — це дар милосердя (див. Рим.12:8). Милосердя — це особлива здатність відчувати співчуття до тих людей, які переживають скорботу. Але разом із тим це не просто вислухати проблеми людини, але допомогти вирішити їх, надавши практичну допомогу. Якщо ми прийдемо до людини й просто скажемо: «Бог любить тебе», тобто зробимо щось лише на словах, люди можуть нам не повірити. Ісус був милосердним до людей, і учні милостиво служили іншим, допомагаючи людям у їхніх потребах.

Живучи на Херсонщині, останнім часом вважаю цей дар дуже важливим, і часто служу ним людям. Якось ще під час окупації я підійшла на вулиці до однієї літньої жінки, бо побачила, що в неї тремтять руки. Думала, що їй потрібна молитва, слово підтримки, підбадьорення. Підійшовши, сказала, що я християнка й хочу допомогти їй і помолитися за неї. Вона поглянула на мене переляканими очима (але то, думаю, більше через окупацію, а не через те, що я підійшла) і погодилася, щоб я помолилася. Після молитви я знову поглянула на її тремтячі руки й запитала: «А чи не скажете, який у вас діагноз?» Вона відповіла, що в неї хвороба Паркінсона, і вже кілька місяців (а це був період із початку окупації до нашого знайомства) не може знайти потрібних ліків. Я поцікавилася, які ліки їй потрібні, і стала шукати, як задовольнити цю потребу.

Саме так виявляється дар милосердя. Звісно, я помолилася, щоби Бог її втішив, підкріпив, зцілив. І за це ми постійно молилися під час кожної зустрічі. Але фізичного зцілення не відбулося. Проте дар милосердя тут виявився в тому, що ми змогли знайти потрібні ліки — тобто практично допомогти людині, а не просто помолитися за неї й лишити сам-на-сам із труднощами. Ми замовили ці ліки в Криму, купили їх. І коли принесли їх цій жінці, ви собі навіть не можете уявити, яким був її погляд! І, звісно ж, вона відкрилася для Євангелії.

Тобто дар милосердя — це практична Євангелія — не лише на словах, а й на ділі. Тому я закликаю проповідувати нині Євангелію саме ділами, а не словами.

Баланс між дарами й плодами

Водночас милосердя — це не лише дар, а й плід духа. Тому вважаю, що ми повинні дотримуватися цього балансу між дарами й плодами духа, бо інакше будемо відкриті до спокус, до здатності приписати славу собі. Також може з’явитися бажання зловживати силою, коли немає благочестивого характеру. Тому я хочу закінчити думкою про те, що у 12 і 14 розділах Першого послання до коринтян йдеться про дари Святого Духа, а в 13 розділі, що між ними, — про плоди. Тож нам дуже важливо мати баланс між плодами й дарами Святого Духа в нашому житті. І тоді ми будемо ефективними в будь-якому служіння, зокрема й в душеопікунстві.

Анна ВЕРЕНИЧ,
в.о. відповідальної за жіноче служіння Херсонського об’єднання УЦХВЄ

Благовісник, 2,2024