Благовісник

Кохання духовне і тілесне

Прапор його надо мною —кохання!
Пісня над піснями 2:3

Двадцять років тому наш журнал присвятив один із номерів цікавій та делікатній темі — «Християнська сім’я». І як про один із її аспектів ми говорили про високе почуття кохання.

Після виходу журналу до редакції надійшов лист від читача. Анонімний. Але із зазначенням церкви, яку відвідував. Церква велика, кількатисячна. Лист розпочинався розповіддю про невеликий ажіотаж у церкві з приводу цього номера журналу. Читач пише, що його здивувало те, що багато хто з його знайомих шукали саме цей номер. Це його зацікавило — і він вирішив також ознайомитися з часописом: що ж там такого пишуть. Тепер уже не пригадую подробиць самого листа, але реакція його автора була несподіваною. Він обурився, вибухнув праведним гнівом через те, що християнське видання наважилося писати про КОХАННЯ! Його слова були приблизно такі: «До чого вже віруючі дожилися: пишуть про кохання! У християнському журналі разом зі статтями про Бога, спасіння та Голгофу друкують статті про світську любов. Якщо так буде і далі, то завтра вже й в церкві про кохання говоритимуть…»

Пройшло два десятки років, але актуальність теми не тільки не зменшилася, але й зросла. І протиставлення любові Божої світському коханню в середовищі віруючих не зникло. Тому я наважився знову повторити те, про що писав тоді…

А епіграфом узяв фразу з книги, про яку й піде розмова.

Мій коханий для мене, мов китиця мирри: спочиває між персами в мене!
Яка ти прекрасна, моя ти подруженько, яка ти хороша! Твої очі немов голубині!
Який ти прекрасний, о мій ти коханий, який ти приємний! А ложе нам зелень!
Пiсня над пiснями, 1:13,15,16

Писати про кохання можна безкінечно. Парадокс, який був, скільки існує людство, і стільки ж буде: кохання править світом, зводить на трон і скидає з нього, стає причиною неперевершених подвигів і — кровопролитних воєн; кохання, про яке дискутує майже кожен, хто мав щастя прийти в цей світ, про яке мусить згадати будь-яка провінційна газетка, — оце саме кохання ніхто не може пояснити…

Піднімаючи тему кохання, ми не претендуємо на те, що можемо її повністю розкрити. Ми лише звернемося до однієї з найбільш цікавих і разом з тим найбільш дискусійних книг Біблії — до Пісні над піснями, бо саме слово «кохання» є стержневим у цій книзі. Уся розповідь, сюжет і головні персонажі хвилюючої й таємничої історії обертаються навколо одного — кохання. І це надає Пісні ще більшої таємничості. Над цією таємницею билися сотні дослідників Біблії — від юдейських рабинів до сучасних богословів. Знову ж таки, зауважмо, ми не будемо аналізувати сюжет книги. Це давно зробили ті ж самі дослідники Святого Писання. Ми поговоримо про кохання...

Коли спитати когось із проповідників про книгу Пісня над піснями, багато хто відчує себе ніяково. Рідко звертаються до неї у проповідях, ще рідше будують на ній саму проповідь.

До речі, з цією книгою в мене пов'язаний один курйозний випадок. Якось я проповідував на тему кохання на основі Пісні над піснями. Після зібрання до мене підходить одна сестра, яка вже досить давно ходить у церкву, і каже: «Слухай-но, ти так гарно розповідав про оту книжку. Вона в тебе є? Я теж хотіла б її почитати...» Виявляється, не всі віруючі знають, що в Біблії є такий твір…

До книги ставляться так, нібито вона є і разом з тим — ніби її немає. Хіба що закохані, які готуються до весілля, візьмуть із неї маленьку, ідеологічно виважену цитату для листівки-запрошення чи лозунгу, щоб прикрасити весільну залу. А якщо вже ніяк ухилитися від відповіді, то починаються дещо туманні та довгі пояснення про особливо духовне, алегоричне значення цієї книги.

Так, алегоричність присутня в Пісні. Це визнають більшість дослідників. Правда, вони розходяться в думках щодо того, що символізують персонажі книги. У дохристиянський період вважалося, що в цій поемі розкриті взаємостосунки Господа та народу ізраїльського або навіть усього людства. Християнське трактування акцентує увагу на Ісусі Христі, Який полюбив Свою наречену — Церкву. Таке пояснення не безпідставне, воно підтверджується багатьма місцями Нового Заповіту, де прямо йдеться про Христа як Нареченого й Церкву як наречену, про весілля Агнця.

Але яким би духовним не був внутрішній зміст цієї книги, ніяк не можна обійти саме кохання...

Не буде особливим секретом, коли скажемо, що на тему кохання в багатьох християнських колах накладено негласне табу. Хтось намагається не піднімати її, хтось відверто стверджує, що кохання — від диявола, а отже, будь-які розмови про це — диявольські. Навіть на християнських весіллях служителі, які вінчають молодих, більше говорять про духовне значення цієї події, про обов’язки та права претендентів на чоловіка та жінку. А от кохання... Тут краще відмовчатися.

Що ж, причини для таких поглядів є. Варто лише розгорнути будь-яку газету чи журнал, ввімкнути будь-який канал телебачення чи інтернет. «Кохання» нахабно дивиться на нас очима оголених дівиць, розповідями про «шалену любов» із чужим чоловіком чи чужою жінкою, або навіть із кількома. А останнім часом додається ще й одностатеве кохання. Диявол вдало замаскував те, що Слово Боже відверто називає гріхом перелюбу, блуду, статевих збочень, хтивості, високим словом «кохання». Так, саме високим.

Словник української мови так пояснює цей термін: кохання — почуття глибокої сердечної прихильності до особи іншої статі. Взагалі, українська мова настільки багата й витончена, що виділяє із загального поняття «любов» особливе почуття, якому дає назву «кохання».

Кохання. Воно приходить несподівано та владно. Воно все перевертає в душі й в самому житті. Воно кличе на подвиги. Воно окрилює, наповнює душу особливим щемом та незнайомими раніше почуттями. Закохані не впізнають самих себе. Їм здається, що на світі вони лише двоє...

Почекай, скажете ви, але ж ми ведемо мову про духовну книгу Біблії на сторінках духовного видання. Так, бо кохання за своєю суттю — глибоко духовна річ. І підтвердження цьому — Пісня над піснями.

У Слові Божому широко використовується алегорія — мова притч. Від старозавітних пророків до Об’явлення Івана Богослова дуже багато духовних істин подається на прикладі чогось. Беручи за основу щось земне, зрозуміле слухачеві, пророк чи проповідник переносить це на духовну площину. Алегорію широко використовував Христос: «Царство Боже подібне...» Зрозуміло, що, говорячи про негативні прояви в духовному світі, їх намагаються пояснити негативними прикладами із земного життя. Блудний син, прощений боржник, що не простив своєму боржникові, злі виноградарі — це негативні приклади як у конкретній життєвій ситуації, так і в алегоричному, духовному розумінні. Гірчичне зерно, світло, яке горить усім у домі, дім, побудований на камені, — приклади позитивні й символізують позитивне в духовному житті.

Біблія каже, що подружнє життя уособлює стосунки Христа та Церкви. «Ця таємниця велика, а я говорю про Христа та про Церкву!» (Еф. 5:32). Виходячи з цього, ми маємо повне право стверджувати, що подружнє життя за своєю суттю є чимось високим та святим, бо інакше воно не може бути відображенням святих та високих стосунків Христа та Його Нареченої. Як і не може бути чимось брудним та образливим кохання Пісні над піснями. Якщо ця книга — алегоричне відображення великої, понад людське розуміння любові Божої чи то до народу ізраїльського, чи до Церкви, то ті образи, які використовує автор Пісні, не можуть бути негативними. Ми можемо не помічати деяких надто відвертих висловлювань персонажів згаданої книги, бо вони здаються нам надто земними, «плотськими» чи навіть гріховними: «Два перса твої мов ті двоє близнят молодих у газелі, що випасуються між лілеями...» (4:5), «Лоно твоє — сад гранатових яблук з плодом досконалим, кипри із нардами...» (4:13), «Уста його солодощі, і він увесь пожадання... Оце мій коханий, й оце мій дружок, дочки єрусалимські!» (5:16), «Ліва рука його під головою моєю, правиця ж його пригортає мене!..» (8:3).

Відверто? Так, надто відверто! Автор не соромиться описувати солодощі кохання, вважаючи їх чистими та прекрасними, настільки прекрасними, що вони можуть бути відображенням любові Божої. Зрозуміло, не завжди доречно цитувати такі вірші з-за кафедри, для цього є відповідні ситуації. Як, скажімо, молодіжні бесіди. На жаль, вони часто носять настільки «духовний» характер, що молодь просто не знає, як практично в житті застосувати ті істини. Здебільшого, розмови з молоддю повчальні й наповнені заборонами: ось цього робити не можна, це гріх, за це буде покарання, ось так не можна поводитися, того не можна чіпати. Але... Але приходить кохання — і молода людина розгублюється: і згрішити боїться, і як спрямувати в правильне русло своє кохання не знає. Так, гріх реальний, і потрібно вчити молодь втікати від нього. Але й кохання теж реальне. Хто розповість про нього молодій людині? У батьків запитати соромно, у церкві про це не прийнято говорити. От і доводиться черпати знання з того, що пропонує світ чи такі ж «обізнані» однолітки. А у світі (і, на жаль, серед деяких віруючих) кохання перш за все асоціюється із сексом. Часто доводиться читати в пресі такі задушевні, сентиментальні історії про «високе» кохання, написані такою поетичною мовою, що аж плакати хочеться. От тільки, як правило, це кохання або починається з ліжка, або закінчується ним. Так сприймає кохання світ. Але не так його показує Біблія.

У Слові Божому знайдемо чимало історій про щире непідробне й відверте кохання. Ми маємо в кого вчитися. І обов’язок служителів — навчити молодих людей коханню. Звучить шокуюче, але саме так — навчити кохати, навчити відповідати на кохання. Ми можемо говорити про повагу в шлюбі, учити одружених допомагати один одному, розподіляти між ними обов’язки, когось ставити вище, когось нижче, але все це без кохання — ілюзія. Ми багато можемо говорити про любов до дружини як до сестри «в Господі», як до «співспадкоємиці благодаті життя», а забуваємо, що перш за все потрібно її кохати. А дружині — відповідати взаємністю на кохання. І цінувати цим почуттям, берегти його. Бо саме Бог створив та освятив людське кохання й підніс його на такий щабель, що не соромиться взяти за взірець Свого вічного кохання до всього роду людського.

Чи варто вчити подружні пари усіх подробиць кохання, особливо її складовій частині — інтимно-сексуальній? З одного боку, це дуже особисте місце, у яке мають право входити лише троє: дружина, чоловік і Бог. Але, з другого боку, сексуальні стосунки — невід’ємна частина чистого подружнього кохання, вони обов’язково повинні бути присутні в шлюбі, приносити насолоду обом партнерам — і не завжди подружні пари знають, як правильно будувати ці стосунки. Іноді треба говорити прямо та відверто, називаючи речі своїми іменами. Але головне завдання служителів — навчити тих, хто одружився або в майбутньому бажає це зробити, шанобливому ставленню до самого кохання, підняти його на рівень високих почуттів і пояснити, що саме з кохання розпочинаються всі майбутні подружні чесноти. Завдання служителів — донести до молодих людей думку, що оті прості земні почуття, які зародилися в їхньому серці, із часом переростуть або у велике кохання, у глибоку свідому подружню любов, або в гріховну пристрасть.

Не буде помилкою, коли скажемо, що в багатьох сім’ях щирих християн, які намагаються жити «правильно» в шлюбі, не порушуючи біблійних вказівок, сам шлюб нещасливий лише тому, що там немає простого кохання. Немає отих високих людських почуттів, від яких і сон втікає, і крила виростають. Є лише подружній обов’язок. Є якесь почуття вини, коли пригортаєш дружину чи говориш їй слова про кохання — і ніби боїшся, що хтось може застати тебе за таким «не духовним» заняттям...

Звичайно, було б наївно шукати в отих деталях кохання, про які читаємо в Пісні над піснями, якийсь особливий духовний зміст. Цю книгу потрібно сприймати як цілісну оду коханню, як приклад того, що є на землі почуття, через які ми можемо хоча б частково зрозуміти любов Творця. Того, Хто полюбив нас «до смерті і смерті хресної». І цінувати тими почуттями. Берегти їх, примножувати — і не соромитися.

«Нехай він цілує мене поцілунками уст своїх, бо ліпші кохання твої від вина!.. Води великі не зможуть згасити кохання, ані ріки його не заллють!..» (Пісн.8:7)

Юрій ВАВРИНЮК

Благовісник, 4,2021