Михайло Паночко:
«Я вдячний Богові, що наше братерство не опустило рук»

Про війну та її вплив на життя та служіння Української церкви ХВЄ розповідає єпископ Михайло Паночко в розмові з Віктором Вознюком.

— Михайле Степановичу, розкажіть, будь ласка, як змінилося ваше життя з початку війни.
— Кардинально змінився стиль життя. Ми переживаємо в нашому дусі щось таке, що важко пояснити. Але в серці є спокій, є мир. Коли ми дивимося в Писання, то завжди події такого масштабу приходили зненацька. Несподівано Йов потрапив у зону турбуленції. Він не очікував, що на нього, неначе град із неба, посиплеться те нещастя. Давид не знав, що прийде час — і він буде втікати від свого тестя Саула. Усе так гарно йшло: перемога за перемогою, він помазаник Божий — усе так добре. Йосип ішов до своїх братів із хлібом, із відкритим серцем, та настала кардинальна зміна в його житті. У всіх обставинах, дорогі брати, дорогі сестри, — у всьому режисером був Бог. І за це ми Йому дуже вдячні.

— Чи вплинула війна на стосунки між об’єднаннями віруючих різних конфесій?
— Зараз мені на це важко відповістити. Бо ми тепер не маємо такого спілкування, яке мали в Києві, де збиралися разом, обговорювали різні законопроекти, писали листи й звернення й т. ін. Тепер ми здебільшого спілкуємося на відстані, так, як ось із вами. Але все одно Всеукраїнська рада церков працює плідно. Ми зверталися й до Путіна, і до всіх, до кого тільки нам рекомендували. І до Президента було звернення, і молитви проводили. Всеукраїнська рада реагувала дуже швидко. Я вважаю, у цьому є свої позитиви. Тож немає напруги в наших стосунках, а назріває напруга між православними… Духовенство московського патріархату здивоване, шоковане (можливо, не всі) поведінкою свого патріарха. Ми передбачаємо, що відбудуться якісь трансформації в православному світі. А так наші міжконфесійні стосунки добрі… Тривога, загроза, біда нас зближують.

— А яке ставлення влади до церкви в цей час?
— Є величезний прогрес у цьому плані. Влада розуміє, що праця церкви потужна. Вона зі всіма своїми інституціями не дала би ради. А тут все суспільство об’єдналося. І не тільки військо піднялося, але й все населення… Дивує весь світ така поведінка української нації. Я вірю, що це від Бога. Не те, що хтось спеціально замислив, хтось заплатив, як ми любимо вгадувати… Тепер маємо третій всеукраїнський майдан. Як кажуть, до нас прийшли не гості… Тож із владою добрі стосунки. Нас розуміють, приймають… Це навантаження, яке впало на нашого Президента, його реформує, трансформує. Він також розуміє, що без Божої допомоги маленька Україна не вистояла б перед величезним звіром, який міг би роздавити її за два, максимум за три дні. Це зробила тільки Божа армія. Ми разом вирішуємо питання, підтримуємо… Суспільство має бути консолідованим. Тепер не час критикувати один одного, вишукувати якісь дивіденди для себе, бо це ганьба. Тож працюємо, щоб Україна була врятована, щоби війна закінчилася нашою перемого, а ворог був засоромлений…

— Що робить Українська церква християн віри євангельської в час війни?
— Я вдячний Богові, що наше братерство не опустило рук, не сховалося в кущі. У працю активно долучилися всі церкви. Це чудо, що сотні, тисячі віруючих людей приєдналися до того, щоб допомагати іншим. Стали такими собі воротами, добрими самарянами. У Румунію через Буковину…Тисячі людей нагодували, зодягнули, дали переночувати, завезли. Другий коридор — Закарпаття, третій — Львівщина, четвертий — Волинь, п’ятий — Рівненщина. Одним словом, потужна праця… Цього не описати. Я свідок, як величезна кількість людей приходить і відходить, як наші їх годують. Повні столи всякої їжі… Це фантастика. Крім того, що пройшли сотні, тисячі біженців через наші церкви, багато наших братів відгукнулися на проблеми сходу України й своїм маленьким транспортом відважно служать йому. Чернігів, Суми, Харків, Донецька область, Маріуполь, Київ — не переказати, яку потужну роботу роблять брати для захисту України… Люди, які залишилися в бомбосховищах, у підвалах не мають їжі й води. Є люди хворі. Ми діставали різні медикаменти, особливо для діабетиків. З Буковини привозили, щоб їм допомогти… Величезна рана відкрилася. І тут одним бинтом і однією зеленкою не обійдешся. Дуже активно взялися сестри за приготування їжі. Ліплять вареники, печуть хліб, закрутки роблять, м’ясні консерви — і посилають солдатам і всім, хто має в цьому потребу. Це все нас дуже об’єднало.

— Як допомагають Україні з закордону?
— До нашої праці долучилася місія Біллі Грема «Сумка самарянина». Вона підтримує нас фінансово, щоби були кошти на пальне, яке подорожчало, і можна було завезти допомогу церквам і підтримати їх у їхній праці. Корейська церква із Сеула також нас благословила… Ми маємо чим підтримати братів, які їдуть допомагати. Навіть транспортні засоби купуємо, щоби можна було чим завезти туди продукти, а звідти вивезти заляканих, заплаканий дітей, стареньких і всіх інших. Трудно в цій розмові розказати про весь обсяг тієї роботи, яка виконується. За неї я дякую Богові та всім-всім, хто долучився до такої потужної соціальної роботи, хто робить сильним тил. Бо перемога кується в тилу працею тисяч і тисяч людей. Добрі справи дадуть гарний результат — я в це вірю.

— Як би ви назвали такий ентузіазм християн?
— Це Євангелія в дії. Ісус не тільки проповідував і зціляв. Він брав рибу, Він брав хліб у Свої святі руки, дякував і казав: «Як я відпущу цих втомлених людей голодними?!» Ісус дбає за цих людей — за їхні тіло, душу й дух. І Церква як інституція Божа чутлива до Божого серця. Ісус так само чинив би, як нині чинять віруючі люди — голодних годував би, мандрівників приймав би. Хоч не всі вдячні, але ми робимо свою роботу — потужну роботу. Якщо її ніхто не оцінить на землі, я вірю, що Господь оцінить, бо ми це робимо від щирого серця не ради своєї слави чи користі. Працюємо вдень і вночі… Інколи немає часу й повечеряти.

Я дуже вдячний за наше братство, до сліз вдячний. Дякую братам нашим із закордону, особливо з Румунії. Я не можу згадувати без сліз, як мене зустрічали. З якою любов’ю, з якою повагою, з яким співчуттям, з якими молитвами, з якою жертовністю й підтримкою! Це фантастика, це чудо… Не вистачає слів, щоби описати, як відгукнулися на горе люди…Скільки вони прийняли з України біженців, запропонували гарні умови, гарну їжу, усіляко їм допомагають — це фантастика. Україна переможе!

"Благовісник,1-2,2022"