Два віруси

«Нарешті, Він з’явився Одинадцятьом, як сиділи вони при столі, і докоряв їм за недовірство їхнє та твердосердя, що вони не йняли віри тим, хто воскреслого бачив Його» (Мр.16:14).

Пильнуймо своє серце!

Ісус з’явився своїм учням після Свого воскресіння. Це були особливі люди. Того, що вони бачили і чули, ніхто з нас не чув. Вони були свідками надзвичайних подій. Вони бачили безліч оздоровлень, бачили, як демони увійшли в свиней і кинулися з кручі, бачили, як Лазар із гробу виходив, як буря на морі втихомирювалася. Вони пройшли таку потужну школу віри! Ісус працював над ними три з половиною роки, вкладав у них.

І ось результат. Після воскресіння Христос з’являється серед учнів і докоряє їм за невірство і твердосердя. Це два віруси, яких треба боятися, хоча вони невидимо підкрадаються до нас. І якщо це вчепилося до учнів Ісуса, то тим більше ми можемо підхопити його.

Дивлячись у широкий контекст Євангелії, ми бачимо дві важливі місії, які Господь доручив Своїй церкві. Це зовнішня місія — «Ідіть по цілому світові, та всьому створінню Євангелію проповідуйте!» (Мр.16:15) і внутрішня — перебувати у вірі й збудовувати інших християн. Але перед тим, як виконати зовнішню, треба було впорядкувати внутрішню. Тому Ісус і докорив своїм учням, бо знав, що люди, в яких у серцях невірство, не зможуть змінити світ. Кого Йому послати, якщо вони твердосерді й сидять собі при столах, забувши про все, чого їх вчили три з половиною роки.

Невже Господь працював із серцями, щоб ви просто збиралися поспівати: «В небі мій рідний край…»? Невже увесь результат Його потужної праці у тому, щоб ви зажурено сиділи при столі?

Тож пильнуймо своє серце. Накладімо на нього маску, як ми нині одягаємо на свої обличчя. Ми повинні мати засіб захисту свого серця від вірусу невірства, який тисячоліттями літає довкола і заражає багатьох людей. Бо якщо це зачепило апостолів, то хто ми такі проти них? Ми маємо ще більше пильнувати. Лукавий всіма силами намагається посіяти в мені недовіру й затвердити серце. Але щоб нам впливати на світ, ми повинні тримати в порядку своє серце. Перш ніж робити операцію, хірург дуже старанно миє руки, щоб жодного бруду, жодної інфекції не потрапило в тіло людини, яку він має оперувати, бо інакше почнеться сепсис. А це ж лише людське тіло. І якої стерильності воно вимагає! А наскільки більше потрібно для нашої душі! Для того, щоб людська душа була чиста, на Голгофі була пролита дорогоцінна кров Христова, яка змиває всякий гріх, яка вбиває будь-яку духовну інфекцію, що проникла у серце.

Звіряйте життя зі Словом Божим

Чому апостоли захиталися? Бо вони почали роззиратися довкола на різні обставини, які прийшли в їхнє життя. Вони почали змальовувати картину власного бачення ситуації. І це посіяло в них недовіру. Але не малюймо собі якихось власних картин, звіряймо своє мислення, уяву, плани, мрії із Божою Книгою. Вона виправить наші кривизни. Це те дзеркало, яке безпомильно покаже нам різні наші дефекти.

Ми слухаємо Боже Слово, щоб зміцнилася наша віра, щоб пом’якшилося наше серце. Про те, як Боже Слово, проказане через Петра, діяло на серце слухачів, дізнаємося з такого уривку: «Як почули ж оце, вони серцем розжалобились…» (Дії 2:37), тобто серця стали м’якшими попри те, що слова Петра були в чомусь докірливими й суворими.

Якщо наше серце не буде зм’якшене, воно не дасть прорости насінню Божого Слова. Воно навіть не зможе прийняти насіння. Тому понад усе, що бережеться, бережи своє серце, щоб туди не проникли недовір’я і затверділість.

Мене здивувало, коли я зауважив, що автор Послання до євреїв тричі закликає: «Сьогодні, як голос Його ви почуєте, не робіть затверділими ваших сердець!» Євреї бачили безліч ознак і чудес, але часто не вірили й залишалися з твердими серцями. Єврейський народ мав правду понести, а вони затверділи серцями. Вони були не готові внутрішньо, бо той ворог, який спокусив Єву в раю, спокусив і їх, не допустивши, що вони стали близькими з Богом. Євреї в пустелі були дуже перебірливі, як і деякі віруючі, які приходять на зібрання. І зрештою сотні тисяч, які були свідками ознак і чудес, не увійшли в обітовану землю. Тому роблю висновок, що ознаки й чудеса не є пропуском до неба. Вони мають бути потужним супроводом Церкви для придбання людей зі світу, для того, щоб люди прийшли.

Бережімося твердосердя! Може, ми не такі вже сильні, але не засуджуймо один одного. Може, ми не такі вже мудрі, як би належало бути, але приймаймо один одного. Нашим ідеалом є лише Ісус Христос. Від Нього ми вчимося. Так, Він докоряв своїх учнів, але робив це тому, що всі зусилля доклав, щоб їх підготувати до того, що трапиться далі. Але їхні вуха були заблоковані й не готові сприйняти Христові слова. Але мене тішить те, що Ісус від них не відрікся. Він не сказав: «Та які Я можу мати з вами справи!», як іноді ми можемо сказати про певну церкву чи певних людей.

Ми повинні жити вірою, а не тим, що бачимо. Навіть якщо служителі попадали, навіть якщо пророки згрішили, якщо навіть церква є слабенькою, це не привід відрікатися від віри. Це не означає, що така церква є ні на що не здатною. Бог хоче працювати з кожною церквою, з кожним серцем, незважаючи на те, що там є вірус, який прогресує, мутує і здатний вбивати.

Ідіть!

Перші триста років свого існування Церква була переслідувала. У них не було домів молитви і масових зібрань. Збиралися де тільки могли, але Церква росла. Бо Церква — це не дім, не храм, це вибрані люди, спасенні Ісусом і запечатані Духом Святим, які готові йти, а не сидіти.

Повеління Христове звучить нині до нас: ««Ідіть по цілому світові, та всьому створінню Євангелію проповідуйте! Хто увірує й охриститься, буде спасений, а хто не ввірує засуджений буде».

Радянська система нас так затиснула, що ми дивимося на владу, як на диявольське творіння. А це не правильно. Ми повинні йти й нести Євангелію всюди. Вона потрібна не лише наркоманам і бомжам. Євангелія потрібна і в армії, і в судовій системі. Петро проповідував сотнику Корнилію, і той навернувся і отримав хрещення Святим Духом, все ще залишаючись військовим. Петро навіть вже після П’ятидесятниці ще не все розумів. Для нього відкриттям було те, що Бог не дивиться на особу, і в кожному народі знає тих, хто шанує Його. Петро зрозумів це, входячи в дім Корнилія, бо до того в його розумі засіли єврейські традиції, які гласили, що язичники — то не народ.

Тобто та зовнішня місія видавалася складною навіть для апостолів. Вони думали: «Треба бути тут, в Єрусалимі». Але Бог мав інший план — по цілому світові. Євангелія має пройти усі сфери суспільства. Чому в нас гнилі силова система, судова система? Не тому, що вони немудрі чи недобрі. Це освічені й талановиті люди. Вона гниє тому, що там немає солі. А сіль зібралася в молитовному будинку, як у бочці, і одна одну обсолює. Це неправильна позиція, яку нам треба змінювати.

Лукавий воює за уми. Він сіє недобре. А Ісус послав нас у світ, щоб ми сіяли Євангелію. Тож ми покликані не сидіти й церковною ложкою годуватися аж до смерті. Ми покликані нести Євангеліє туди, де ми працюємо, де вчимося, де живемо. Говоріть людям, що Христос живий. А якщо не слухають, робімо добрі справи. Іншу проповідь почнімо — власним життям, якщо слово не досягає. Повірте, проти добра мало хто встоїть.

Чи знаєте ви, що школи заснувала не держава, а церква? Вся світська педагогіка будується на біблійних принципах, окреслених Яном Амосом Коменським, переконаним християнином. Лікарні заснувала церква. Сирітські притулки заснували церкви. Культуру рухала церква. Справи милосердя культивувала церква. Перші книги друкувалися для церкви, перші твори перекладалися для церкви. Вся Європа й Америка побудовані на біблійних принципах. І всіма цими людьми рухало слово, сказане Христом: «Ідіть, навчіть, несіть…»

Тож і нам, Українській Церкві Християн Віри Євангельської, слід розширити погляд на всі ці моменти. Нині держава, говорячи про відокремлення від церкви, привласнює собі всі церковні досягнення. Звісно, відокремлення має бути, бо й Сам Ісус каже віддавати кесареві кесареве, а Богові — Боже. Проте обов’язок державних інституцій зберігати порядок і чинити правосуддя. На формування мислення, цінностей має впливати церква. А мислення людей не можна змінити без проповіді Євангелії.

Тобто, дбаючи про внутрішній стан серця, ми не повинні забувати і про зовнішню місію Церкви. Який сенс у гарному одязі, якщо він просто висить у шафі? І не для того ми купуємо речі, щоб красуватися вдома перед дзеркалом. У них ми виходимо до людей. Те ж саме й у духовному житті.

Запам’ятайте: ви — сіль землі. Там де немає солі, буде гниття. Ми можемо зібратися у домі молитви й критикувати світську систему. Але від цього нічого не зміниться. Сіль не приносить користі, якщо вона зберігається у мішку. Її значення ми бачимо тоді, коли її використовуємо.

Переосмислення ролі Церкви

На вас і на мені лежить обов’язок — робити все як для Господа. Якщо ти будівельник — будуй як для Господа. Якщо ти кухар — готуй як для Бога. І це стосується усіх професій. І тим, хто працює поруч, говорімо про Ісуса. Не приймають — молімося за них.

Запитай себе — чи брав ти коли-небудь на себе відповідальність за спасіння хоч одної душі? Чи нам все одно? Якщо ти, будучи прощеним і помилуваним, не гориш ревністю спасати інших людей, то ти не зрозумів свого призначення. У тебе неправильні стосунки з Богом. Тоді ми подібні до того, хто отримав талант і закопав його в землю, а не пустив в обіг, знайшовши для себе оправдання.

Будуватися внутрішньо — добре. Для цього треба ходити в зібрання, молитися, сповнюватися Святим Духом. Але цю енергію, яку отримуємо, ми повинні віддавати людям, які не знають Бога. Не у свисток паровоза, а в колеса повинна йти пара. Візьміть на себе обов’язок — привести людину до Бога. Як ми почнемо турбуватися про когось, Бог нас буде благословляти. А тому, хто нічого не робить, навіщо сила, навіщо мудрість, для чого благословення?

Тому йдіть і проповідуйте. І не наша справа, хто навернеться. Проповідувати треба всім. А в яку землю потрапить зерно, не від нас залежить, як і те, як і коли воно проросте. Але й за одну приведену до Бога душу ти матимеш нагороду. Проте явитися перед Ним порожнім, безплідним — це страшно.

Ознаки — для зовнішніх

Христос говорить, що «тих, хто ввірує, супроводити будуть ознаки». Це потужне свідчення для зовнішніх, і моє бажання, щоб ми ревнували про це. Скільки нині людей в Україні зайнятих демонами! І для них можуть послужити віруючі, які «демонів будуть вигонити». Медицина не має сили у цій сфері. Цю владу має Церква, і ми повинні це практикувати — іменем Христа вигонити демонів. Це демонстрація сили Церкви. Якщо вона буде проявлятися, то люди будуть нести цих людей до нас. Нам потрібно про це молитися і дбати.

«…Говоритимуть мовами новими», — сказано в Біблії. Інші мови як ознака і дар Святого Духа. Інші мови як ознака свідчать про те, що людина пережила духовне хрещення. Вони служать для збудови внутрішньої людини. Інші мови як дар служать для спасіння людей. В нашому селі був один брат. Одного разу він пас коней зі своїм сусідом, який насміхався з віруючих. І от вночі брат відчув бажання молитися. Він сказав, що відійде на трохи, і став за копицею, щоб помолитися. Аж раптом — чує шурхіт. Розплющує очі. Бачить — сусід стоїть. Вони ще трохи разом посиділи, і брат знову відчуває бажання молитися. Відійшов, молиться, а сусід знову тут як тут. Виявилося, що брат, який ніколи не виїжджав із села, молився англійською, якої не знав, а сусід був на заробітках і трохи знав мову. Зрештою він навернувся до Бога, бо сприйняв це як Боже чудо, і став першим пастором у нашому селі.

Брат, якого я змінив на посту старшого пресвітера, теж колись був на одному зібранні й відчув бажання молитися іншими мовами, а потім почав співати мовами. Всі дивилися, що це відбувається, бо не було витлумачення. На тому зібранні були євреї. Вона підійшли й запитали, де цей хлопець вчився. Йому відповіли, що ніде. «А звідки він знає єврейську?» — запитали вони. Їм пояснили, що це Бог говорив, і запитали, що було сказано. Ті розповіли, що йшлося про великі Божі діла, а співав він пісню Маріам, яку вона співала після того, як євреї перейшли через море як по суші.

Господь стукає різними способами до сердець людей. Але в нього одна мета — спасти грішника. Ми не гонимося за дарами як за самоціллю. Це інструменти, через які Бог спасає душі. Служімо людям, любімо їх, і Бог Сам підбере відповідний інструмент, щоб достукатися до людських сердець.

Не хвалімося інструментами, це не паспорт до неба. Використовуймо їх для Божої слави. Для того ж проявлятимуться й інші дари та чуда: «…братимуть змій; а коли смертодійне що вип'ють — не буде їм шкодити; кластимуть руки на хворих — і добре їм буде!» (Мр. 16:18).

Я пригадую розповідь про братів, які йшли євангелізувати одне село. Йдучи через ліс, побачили змію. І один з них чує в серці голос: «Бери змію і йди з нею». Не розуміючи для чого це, той брат все одно вчинив так. А виявилося, що в цьому селі був дяк, який сказав: «Якщо прийдуть штунди й принесуть із собою змію, то повірю, що вони правильно проповідують».

Молитва за хворих — це робота церкви. І наша справа з вірою робити це, а не ставити безліч запитань типу «а що — якщо…», виявляючи недовіру.

Господь все робить для того, щоб спасти грішника. Тому не чудесами ми захоплюємося, а силою Божою. Силою, яка покликана на те, щоб рятувати душі. Зверніть увагу, коли Бог почав являти чудеса й знамена. Ось що каже Писання: «І пішли вони, і скрізь проповідували. А Господь помагав їм, і стверджував слово ознаками, що його супроводили» (Мр.16:20). Вони пішли, а ми сидимо й чогось очікуємо. Вони проповідували, а ми мовчимо... Бачите, у чому різниця між нами?

Тому бережімо своє серце, бо це те найдорожче, за що помирав Господь. І він хоче жити там Святим Духом, але наша поведінка повинні відповідати Божому Слову. Сила Церкви, коли Христос у ній пробуває. Сила Церкви, коли ми Святого Духа не засмутили.

Бог дає нам силу проповідувати Євангелію, спасати людей. Тому візьми хоча б одну душу під свій молитовний покров. Молися, пости за неї, свідчи їй. Господу це приємно.

Будемо дбати про внутрішнє і працювати на зовні — силу Бог дасть, мудрість пошле, радістю сповнить, коли бачитимеш, що твоя молитва, твоя праця принесла результат. Ісус сказав: «Не ви мене вибрали, а Я вибрав вас, щоб ви йшли і приносили плід!»

Церква Божа — це світло. А світло світить для всіх, а не для обраних. Ми покликані йти й змінювати світ, несучи туди світло Божої любові та сили!

Михайло ПАНОЧКО

"Благовісник", 3,2020