Благовісник

Немічні та сильні: конфлікт інтересів

У Посланні до римлян Павло говорить про «сильних» і «немічних» (Рим.14:1;15:1). Він також вказує на певний конфлікт між цими двома категоріями віруючих. Єдність церкви залежить більшою мірою від того, як ці дві категорії зможуть знаходити компроміс.

Йдеться про правильний і хороший компроміс, який не стосується гріха. Павло використовує слово «приймати» (див.Рим.14:1;15:7). Приймати — означає вміщати, поступатися братові (сестрі), ближньому з іншими поглядами (у другорядних питаннях), іншою практикою.

«Приймати» ближнього більше здатні сильні у вірі (див. Рим.14:1). Хоча зі слабких така відповідальність не знімається (див. Рим.15:7). Здатність приймати ближнього вимагає, однак, широкого серця, спроможного вмістити тих, кого ми не розуміємо, хто нас дратує, і навіть тих, хто «падає» (див. Рим.14:4).

Люди з широким серцем характеризуються такими трьома рисами:

Вони розуміють, що важливе, а що другорядне. Часто люди з «вузьким» серцем вважають надто важливим те, що Павло називає всього лише «поглядами» (див. Рим.14:1). Спектр «поглядів» досить широкий. Павло згадує лише два види поглядів: заборону їсти м’ясо й дотримання днів (див. Рим.14:2;14:6). Дивовижно, що Павло вважає дозволеним «недотримання» жодних днів (див. Рим.14:5). Він заявляє, що такі люди мають повне право чинити «кожен за власною думкою».

До «поглядів» можна віднести також і такі питання, як прісний хліб для Вечері, дивитися чи не дивитися телевізор, давати чи не давати десятину, використовувати одну чашу чи одноразові стаканчики, займатися чи не займатися політикою, носити чи не носити галстук і т. ін.

Дуже багато віруючих не погодяться, що тут йдеться про «погляди», але це лише тому, що надто багато християн немічні у вірі. У їхньому уявленні святість — це непоступливість у другорядних питаннях. Однак, якщо ми допустимо диктат слабких, церкви постійно будуть терзатися сварками, суперечками та розколами (що, на жаль, і відбувається). Очевидно, що для Павла питання єдності було важливішим за надмірну безкомпромісність (див. Рим.15:5-6).

Вони не прибічники «надмірної святості». Фразу «надмірна святість» взято в лапки, тому що насправді не йдеться про істинну святість. Ісус не був прихильником показної псевдосвятості. Він їв і пив із грішниками, чим давав привід для нарікань. Чи можна уявити собі когось більш святим, ніж Ісус? Фарисеї ж уважали себе святішими від Нього (див. Лк.7:34).

«Надмірна святість» породжує масу непотрібних правил і заборон. Христос і Павло жорстко критикували таку практику (див. Мр.7:6-13; Кол.2:20-23). У Посланні до римлян, 14 розділ, чітко показано, що люди з вузьким серцем вважали лише своє меню (ярину) ознакою святості.

Вони спроможні вміщати інших, не погоджуючись із ними. Немічним важко приймати тих, із ким вони не згодні. Сильні ж повинні бути поблажливими до таких і вміщати їх. На те вони й сильні (див. Рим.15:1). Сильний здатен добровільно відмовитися від дозволених речей (див. Рим.14:21) ради немічного. Немічний же не може відмовитися від своєї практики ради сильного.

Проблеми немічних у вірі

Другорядне стає головним. Я не можу змусити себе повірити, що Богу надто важливо те, що хвилює більшість християн. І навпаки, я бачу, що багатьох християн майже не хвилює те, що прямо засуджується в Біблії — наприклад, матеріалізм, прагнення до збагачення. Немічні у вірі будуть годинами говорити про «покривала» чи «зовнішній вигляд», але спробуйте торкнутися більш важливих питань — і побачите, як від їхнього старанного бажання «жити тільки по Біблії» не лишиться й сліду. Христос дуже суворо засуджував тих, хто «відціджує комара, а верблюда ковтає!» (Мт.23:24).

Немічна совість (див. 1Кор.8:12). Немічні у вірі мучаться й «знемагають» (див. Рим.14:21). Вони настільки слабкі, що можуть будь-коли спіткнутися через будь-яку дрібницю — м’ясо, наприклад. Зверніть увагу, що Павло не вважає немічних у вірі духовними. Навпаки, він закликає сильних у вірі опуститися до слабких. Ці люді слабкі, тому що їхня совість немічна. Вона звинувачує їх за м’ясо, за дотримання певних днів. Когось совість осуджує за красивий одяг, за прочитання світської книги, за бажання любові та ніжності в шлюбі.
Немічна совість — це рабство, нерозуміння свободи в Христі (див. Гал.5:1). Я знаю щирих віруючих, з якими мало не інфаркти ставалися через різні нововведення в церкві. І хоча краще підкорятися немічній совісті, ніж чинити всупереч їй, як то кажуть, з двох бід вибираємо меншу, — Павло однозначно закликає до свободи.

Вільні християни освячуються добровільно, з любові до Христа, а не через диктат немічної совісті. Сильні християни з радістю обмежують себе, а раби немічної совісті ходять із понурили лицями, оскільки відмовляються від бажаного недобровільно.

Неприязнь і конфлікти. У церквах, де домінують немічні віруючі, панує атмосфера осуду. Це відомий усім факт. Цікаво, що в таких церквах цю проблему зазвичай визнають, але не хочуть погодитися з її головною причиною — немічною совістю.

Важливо також розуміти, що немічні віруючі схильні засуджувати сильних (див. Рим.14:3). Вони не бачать своєї слабкості. Навпаки, вважають себе духовними.

Проблеми сильних у вірі

Нечуйність до немічних (див. Рим.15:1). Якщо одна крайність — диктат немічних, то друга — нехтування слабкими (Рим.14:3). У той час, як слабкі християни схильні засуджувати інших, сильні схильні принижувати слабких. Неправильним буде, спасаючи одних (невіруючих), губити інших (див. 1Кор.8:11). Найчастіше конфлікт між сильними та немічними виникає через те, що, створюючи непотрібні правила й важку атмосферу в церкві, «блокують» євангелізаційну діяльність общини. Павло витримував баланс. Іноді ради немічних йшов на поступки (див. Дії 16:3).

Догоджання тілу (див. Гал.5:13). Свобода — це ризик. Сильним треба завжди бути пильними. Сам Павло, усвідомлюючи ризик свободи, добровільно обмежував себе багато в чому (див. 1Кор.9:19,27). Однак це не значить, що слід взагалі відмовитися від свободи. Саме присутність ризику є найважливішим елементом моральності. Моральність неможлива без реального вибору, а вибір неможливий без реального ризику. Бог дуже «ризикував», помістивши в Едемському саду дерево пізнання добра й зла. Але без цього ризику неможлива була свобода волі.

Чотири причини, чому ми по-винні приймати один одного:

Бог прийняв нас (див. Рим. 15:7). Конфлікт людських поглядів і конфлікт між людьми й Богом незрівнянні за величиною. І якщо святий Бог приймає нас, грішних, чи мають право одні грішники не приймати інших?
Немічні та сильні намагаються догоджати одному Богу (див. Рим.14:6-9). Щирі немічні (не законники й лицеміри) служать Богові, як можуть. Вони керуються велінням немічної совісті й роблять, можливо, багато непотрібного, але Бог приймає їхнє немічне служіння, якщо бачить щирі мотиви. Старець-пресвітер, забороняючи гітару «для Господа», шкодить, можливо, церкві, але Бог, бачачи його щире прагнення до святості, враховує це.

Бог суддя, а не ми. Багато християн возвели в чесноти практику засудження вільних сильних. При цьому вони часто посилаються на страх Божий. Дивовижно, однак, що вони не бояться засуджувати й не розуміють, що осуд інших — це узурпація влади Бога, що, звичайно ж, викликає Його гнів.

Ми можемо висловити засудження гріха, ми можемо застосувати церковне дисциплінування, але в той же час ми повинні створювати атмосферу доброзичливості, готовності допомогти тим, хто впав, а не атмосферу осудження. Ми повинні бути «лікарями», а не суддями.

Кожен дасть звіт за себе, а не за інших. Спостерігаючи за тим, з якою ревністю немічні намагаються «виправити» інших, можна подумати, що їм треба буде відзвітуватися перед Судилищем за ближніх своїх, а не за самих себе. Вони ніби бояться, що Христос суворо спитає з них за те, що вони не «відлучили» інших від переглядів телебачення чи не «привчили» носити покривало. Але їхні турботи марні. Павло чітко стверджує, що кожен дасть звіт за самого себе (див. Рим.14:12). Хоча ми повинні попереджувати грішників, щоб «не було на нас їхньої крові», та в першу чергу ми повинні спасати власну душу.

Потворний дисбаланс, коли ми на 90% зайняті «очищенням» церкви і лише на 10% — очищенням самих себе, призводить до жахливих наслідків. Бо ж неможливо очистити чуже серце. Можна очистити лише своє. Коли ж усі зайняті чужими серцями, нічиє серце не очищується.

Церква завжди буде складатися з сильних і слабких. Павло передбачив конфлікт між ними. Він знав, що Церкву буде руйнувати дух осуду, який найчастіше походить від немічних у вірі, і дух зневаги, який частіше виходить від сильних (див. Рим.14:3). Ось чому апостол закликає нас замість безкінечних суперечок, хто правий, а хто винен, навчитися приймати один одного, як і Христос прийняв нас.

Геннадій НЕФЬОДОВ,
«Голос Істини»

"Благовісник", 2,2016