Хто має вуха, хай чує

Два роки тому на сторінках нашого журналу було розміщено свідчення під назвою «Я вирішив не радитися зі спеціалістами, а радитися з Богом». У заголовку були процитовані слова автора, до речі, нашого доброго друга, лікаря за фахом. Ці слова були справді сказані ним, проте в заголовку вони вирвані з контексту й тому набули зовсім іншого значення, ніж вкладав у них автор. Будучи сам лікарем, він передусім звернувся до лікарів за допомогою, коли його синові поставили страшний діагноз. Але Бог провів його іншим шляхом — і він у певний момент зрозумів, що лікарі тут безсилі, а лише Бог може змінити ситуацію.

«Я не можу дати цей журнал своїм колегам-лікарям, — жалкував згодом брат, — тому що дуже вдячний їм за всі зусилля, які вони доклали, щоб допомогти моєму синові».

Але подібні помилки не рідкість і серед нас — слухачів свідчень. Ми вириваємо зі свідчення певну цитату чи подію і, опираючись на неї, будуємо своє уявлення про Божу відповідь на молитву. І часто, опираючись на власний чи чужий досвід, вибудовуємо цілі схеми: «П’ять сходинок до духовного успіху», «Вісім кроків до того, щоб ваша молитва була почута», «Три умови для отримання зцілення». Тобто особисті свідчення вважаємо своєрідними універсальними інструкціями, які дадуть нам змогу отримати від Бога те, чого хочемо. А з тих людей, які свідчать про явне чудо у своєму житті, робимо мало не ідолів, прислухаючись до кожного їхнього слова як до абсолютної істини.

Чула якось, як одна жінка переповідала іншій: «Он свідчила сестра, що вона була тиждень у пості — і після цього вся її рідня покаялася. Треба й собі так зробити». Знаю декількох людей, які щось подібне практикували, але в їхньому житті це не діяло.

Одного разу брат свідчив, що отримав зцілення, приймаючи причастя. Коли до нього наближалася чаша, він раптом відчув, яке велике значення має сила крові Божого Сина, і, прийнявши з вірою ковток вина, оздоровився. Проте безліч інших, які хотіли зцілитися, сприймаючи причастя як якийсь мало не магічний обряд, не отримували відповіді.

Часто у свідченнях ми можемо почути, що люди відмовлялися від допомоги лікарів чи прийому певних медикаментів — і отримували зцілення. Але ще більше є випадків, коли люди, застосувавши той же досвід, але без відкриття від Бога, або помирали, або в неймовірно важкому стані потрапляли до тих же лікарів.

Звичайно, можна взяти з того чи іншого свідчення певні принципи, підбадьоритися тим, що Бог чує людей і не стоїть осторонь нашого болю. Проте для того, щоб Бог став діяти в нашому житті, не просто потрібно проказати певні слова, виконати певні дії, як робив це хтось інший, а отримати від Бога особисте глибоке свідчення щодо того, як ти маєш діяти саме у своїй ситуації. І ще — особливий дар — дар віри, відповідно до якого людина робить іноді нелогічні для інших дії — і отримує чудо.

Я думаю, багато жінок в Ізраїлі страждали кровотечею, але одна з них отримала зцілення. Проте не знаю, чи в такий же спосіб зцілилися б інші, якби вони просто повторили її досвід. Перш, ніж зцілитися, вона пройшла певний нелегкий шлях, потім отримала розуміння від Бога, як діяти в її ситуації, яке було підкріплене надприродною вірою.

Ми ж намагаємося повторити лише зовнішні дії, але зазвичай не знаємо передісторії чуда — стосунків людини з Богом, її внутрішнього світу, сокровенних запитань і відповідей, отриманих від Господа.

Безумовно, у нашому житті є безліч проблем, які потребують негайного вирішення. І набагато простіше йти вже проторованим шляхом — упевненими кроками, знайомими сходинками. Проте шлях віри — це не яскраво освітлена траса. Це невидима стежинка в нетрях духовної боротьби. І в кожного вона своя. Ми йдемо по ній навпомацки. А потім Бог поступово освітлює її, аж доки не приведе нас у світло ясних відповідей і реального чуда.

Господь не хоче спілкуватися з нами на рівні формул чи алгоритмів. Він хоче, щоб ми шукали Його, вчилися розмовляти з Ними й чути Його голос. Він потребує передусім не нашого зцілення, не полегшення наших проблем і нашого болю — Він потребує нас. І це чи не найбільше чудо, яке ми отримали. І його цінність актуальна не лише на землі, а й у вічності.

Ольга МІЦЕВСЬКА

"Благовісник", 1,2017